Ухвала
10 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 325/673/19
провадження № 61-6303ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укртелеком», Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком»), Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (далі - Приазовського РВЗ) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю вартістю 41 733,00 грн.
Позов мотивовано тим, що 22 лютого 1990 року рішенням ради трудового колективу Приазовського районного вузла зв'язку родині ОСОБА_1 надано квартиру в будинку АДРЕСА_1 . В тому ж році рішення про надання житла було змінене і квартира була надана як відомча. 26 лютого 1993 року наказом № 48 Приазовського РВЗ було вирішено продати позивачу вказану квартиру. У зв'язку зі зміною нумерації, номер будинку змінений на № 9. За висновком оціночної комісії вартість квартири становила 41 932,00 крб. 05 квітня 1993 року наказом № 74 вирішено продати позивачу з дружиною Ѕ частку будинку під житло. 29 червня 1993 року акт оцінки частки будинку затверджений рішенням адміністрації та профкому Приазовського РВЗ, вирішено дозволити продаж позивачу частки будинку площею 50 м2 вартістю 41 932 крб, про що йому видані вищезазначені документи і довідка про необхідну до сплати суму. З 1990 року позивач займає вказану Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1 та іншого житла не має. В подальшому Приазовською селищною радою позивачу надано у власність земельну ділянку для будівлі господарських споруд. Вказані обставини встановлені Приазовським районним судом Запорізької області у справі № 2-274/2008 та відображені в тексті судового рішення від 25 грудня 2008 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області. Зазначені обставини підтверджують факт добросовісного заволодіння позивачем майна, що належить відповідачу та відкритого і безперервного користування ним протягом вісімнадцяти років. Також, рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 25 лютого 2010 року у справі № 2-2/10, яке апеляційним судом залишено без змін, було встановлено факт добросовісного зайняття (заволодіння) позивачем квартирою АДРЕСА_2 . Згідно довідки № 99 від 19 березня 2018 року КП «Нерухомість-П» визначена технічна характеристика квартири № 1 : 1 веранда - 9,6 м2 , 2 санвузол - 4,6 м2 , 3 кімната - 6,60 м2, 4 кімната - 9,40 м2 , 5 кімната - 15,4 м2, 6 коридор - 7,90 м2 . Загальна площа квартири 53,50 м2, житлова - 31,40 м2. Інвентаризаційна вартість квартири становить 41 733,00 грн. За наявною у позивача інформацією ПАТ «Укртелеком» набуло право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення виконавчого комітету Приазовської селищної ради № 218 від 19 серпня 2003 року та правовстановлювальним документом на це майно було свідоцтво про право власності на нерухоме майно б/н від 03 лютого 2004 року. Але, рішення виконкому та свідоцтво скасовані 16 грудня 2009 року рішенням № 6 Приазовської селищної ради. Виходячи з наведених обставин позивач протягом більше 29 років користується чужим нерухомим майном. Вважає, що заволодів майном добросовісно та володіє ним відкрито, безперервно, тому наявні підстави для визнання права власності з підстав, передбачених статті 344 ЦК України.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
31 березня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, вартістю 41 733,00 грн.
Отже, справа № 325/673/19 не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 325/673/19 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскаржені рішення ухвалені у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 08 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укртелеком», Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат