15 квітня 2020 року
Київ
справа №191/526/19 (2-а/191/4/19)
адміністративне провадження №К/9901/9287/20
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспектора поліції батальйону № 3 роти № 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Перепелиці Богдана Васильовича, третя особа - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,
30 березня 2020 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга, яка підписана Басом А.М. як представником позивача.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання про відповідність касаційної скарги вимогам КАС України, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 1 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Частиною першою статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою зазначеної статті, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Водночас, за приписами частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Частинами першою - третьою статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «само представництво».
Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя вказаної статті).
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
02 червня 2016 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України (Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 16-1, підпункт 11 якого передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Отже, представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами.
Водночас, варто зазначити, що підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані саме питання представництва. Питання «самопредставництва» в Конституції України не регламентовано, водночас такі норми передбачені відповідними положеннями процесуальних кодексів.
За загальним правилом, підтримуваним у теорії права, самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
Таке ж визначення означеного поняття було відображено у попередній редакції статті 55 КАС України.
Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX, розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені. Цією ж нормою визначено вичерпний перелік документів та підстав, що можуть підтвердити відповідні повноваження, а саме: відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (частина третя статті 55 КАС України у чинній редакції).
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта цієї статті).
З аналізу змісту цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав, можливий за умови сукупної наявності обох цих умов.
Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Поряд з тим, залишаються чинними і такими, що підлягають обов'язковому виконанню, приписи ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Так, держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (частина друга статті 167 ЦК України). До юридичних осіб публічного права, що створені державою, слід віднести й органи влади та управління: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства, державні комітети, інспекції, і т. і.
Частиною першою статті 82 ЦК України визначено, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 ЦК України).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім ЦК України, спеціальним Законом № 755-IV.
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов'язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частина перша статті 7 Закону № 755-IV).
Обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону № 755-IV).
При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього Закону, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону № 755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV).
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону № 755-IV).
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Також суд враховує, що у сфері державної реєстрації діє принцип мовчазної згоди, згідно з яким державний реєстратор набуває право на проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій навіть без одержання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи у встановлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості.
Касаційна скарга Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції підписана юрисконсультом відділу правового забезпечення Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Машталер Альоною Андріївною.
На підтвердження повноважень останньою до матеріалів касаційної скарги надано копію довіреності від 28 грудня 2019 року N 22551/41/3/01-2019, виданої за підписом начальника Департаменту патрульної поліції Євгенія Жукова.
Однак, такий документ не є належним доказом, який би підтверджував право вказаного представника підписувати касаційну скаргу.
Згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про особу, що підписала касаційну скаргу в Реєстрі відсутні.
У Єдиному реєстрі адвокатів України також відсутні відомості про те, що Машталер А.А. має статус адвоката, і документа, який би це посвідчував, до касаційної скарги не додано.
Також до касаційної скарги не додано документів, які б свідчили про те, що Машталер А.А., є особою, яка діє відповідно до статуту, положення чи іншого акта, на підставі якого вона здійснює представництво юридичної особи у порядку її самопредставництва.
Отже, до касаційної скарги не надано доказів належного уповноваження Машталер А.А. на вчинення будь-яких процесуальних дій від імені скаржника у розумінні статті 59 КАС України.
Пунктом 1 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Враховуючи те, що документів, які б засвідчували право Машталер А.А. на здійснення представництва юридичної особи як у порядку самопредставництва, так і представництва, не надано, то, відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається заявнику.
За таких обставин, відповідно до правил статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає поверненню.
Водночас, Суд враховує, що ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року аналогічна касаційна скарга вказаної особи була повернута скаржнику з цих самих підстав. При цьому, останній скориставшись роз?ясненим Судом правом повторного звернення, подав повторно касаційну скаргу без усунення недоліків, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтею 248, пунктом 1 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О. А. Губська