16 квітня 2020 року
Київ
справа №804/1049/17
адміністративне провадження №К/9901/9368/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у П'ятихатському районі Дніпропетровської області
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року
у справі № 804/1049/17 за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної казначейської служби України у П'ятихатському районі Дніпропетровської області
про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної казначейської служби України у П'ятихатському районі Дніпропетровської області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо надані щорічної додаткової оплачуваної соціальної відпустки як одинокій матері за 2016 рік тривалістю не менше 10 робочих днів;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану з вини відповідача щорічну, додаткову оплачувану соціальну відпустку як одинокій матері за 2016 рік тривалістю не менше 10 робочих днів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року - скасовано та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправною відмову Управління Державної казначейської служби України у П'ятихатському районі Дніпропетровської області у наданні позивачу щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за 2016 рік тривалістю не менше 10 робочих днів;
- зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у П'ятихатському районі Дніпропетровської області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2016 рік тривалістю не менше 10 робочих днів.
Не погоджуючись з вищенаведеними рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно ст.50 (Примітка) Закону України "Про запобігання корупції" під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б", та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.
Предметом розгляду даної справи є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористану щорічну, додаткову оплачувану соціальну відпустку.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Посада публічної служби позивача не відноситься до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у П'ятихатському районі Дніпропетровської області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко