Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №826/12243/17
адміністративне провадження №К/9901/36547/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу №826/12243/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві,
Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2019 року (прийняту у складів головуючого судді - Вєкуа Н.Г., суддів: Бояринцевої М.А., Васильченко І.П) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Горяйнов А.М.; суддів - Костюк Л.О., Чаку Є.В.)
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві (правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2017 № 75-17 про відхилення скарги на наказ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути заяву громадянина Республіки Ірак Ірак ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржуваний наказ є неправомірним, оскільки відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся зі заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, за твердженням останнього, у нього є об'єктивні побоювання, що у разі повернення до країни походження - Іраку йому буде загрожувати небезпека в країні походження, він може стати жертвою внутрішнього збройного конфлікту на території Іраку, а також систематичного порушення його прав та інтересів, відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2019, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що до управління міграційної служби він звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації. Позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що матеріалами справи встановлено, що за захистом в Україні позивач звернувся лише в квітні 2017 року, тобто після 11 років нелегального проживання на території України.
6. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що позивач не обґрунтував існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати, як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.
7. Судами також встановлено, що позивач не був офіційним членом жодної політичної, громадської, релігійної, військової чи іншої організації, як в країні громадянської належності, так і поза її межами.
8. Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при прийнятті рішення проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, що свідчить про обґрунтованість прийнятого наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
9. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій враховано правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 16.02.2018 по справі №825/608/17 (№К/9901/5193/17), згідно якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
10. Також судом апеляційної інстанції визнано необґрунтованими доводи позивача про незабезпечення послуг перекладача під час співбесіди, оскільки судом встановлено, що позивач вільно володіє російською мовою, а у відповідності до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» перекладач надається під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 .
12. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 по справі № 826/12243/17.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
13. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували наявність інформації про країну походження, не зазначивши, чому не підлягає врахуванню інформація з загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема зі звітів міжнародних організацій, доданих до позову, що свідчать про наявність у позивача обґрунтованих побоювань щодо повернення до країни походження.
14. Крім того, скаржник зазначив, що шукач притулку не повинен щось доводити, а замість того він має обґрунтувати своє звернення. Позивач має «обов'язок подачі фактів та доказів», які є у його розпорядженні (як це передбачено у Керівництві УВКБ ООН), а «обов'язок доказування» - це зовсім інше поняття, і цей обов'язок вже лежить на відповідачу, який має спростувати факти, надані позивачем.
15. Також скаржник наголошує, що позивач подав відповідачу заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з відповідним обґрунтуванням, а тому відповідно до п. б ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-УІ відповідач не мав права приймати рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з підстав того, що заява позивача є очевидно необґрунтованою.
16. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином Республіки Ірак, народився в м. Багдад, за віросповіданням - мусульманин - суніт, неодружений.
18. Позивач залишив територію країни постійного проживання у 2006 році легально, повітряним транспортом, на підставі компетентного дозволу, з метою навчання у Національному медичному університеті ім. Пирогова, м. Вінниця (період навчання 2006-2009), університеті Крок м. Суми (період навчання 2010-2011), Національному медичному університет м. Луганськ (період навчання 2011-2012).
19. Позивач до країни постійного місця проживання повертався двічі - у 2008 та 2010 роках.
20. Позивач 13.04.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, позивач 13.04.2017 заповнив анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка зареєстрована за № 46.
21. Із позивачем було проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол від 25.04.2017 № 2017 КYIV 0046.
22. Головний спеціаліст відділу з питань шукачів захисту Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві 10.05.2017 склав висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. За висновком від 10.05.2017 № 2017 КYIV 0046 Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві здійснило перевірку наведених позивачем доводів. Використавши інформацію з відкритих джерел у мережі Інтернет, відповідач встановив, що ситуація в Іраку покращується, влада держави стрімко звільняє нові території з контролю ІДІЛ. Також у висновку відповідача прийнято до уваги, що місті Ель-Фалуджа , в якому проживав позивач, звільнене від бойовиків Ісламської держави.
24. На підставі вказаного висновку був прийнятий наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 10.05.2017 № 201 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , у зв'язку з необґрунтованістю заяви та відсутністю умов, зазначених у п. 1 і 13 частини першої статті першої Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту»
Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 13.05.2017 № 81.
25. Позивач, вважаючи відмову неправомірною, 18.05.2017 звернувся до ДМС зі скаргою на рішення ГУДМС про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду вказаної скарги був підготовлений висновок від 29.08.2017 о/с № 2017 КYIV 0046.
26. Рішенням Державної міграційної служби України від 31.08.2017 № 75-17 скаргу позивача на рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту було відхилено.
Про прийняте рішення позивача було проінформовано шляхом направлення повідомлення від 30.09.2017 № 249.
27. Вважаючи рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IV. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
28. Ухвалою Верховного Cуду від 02.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/12243/17 за касаційною скаргою громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 .
29. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019 для розгляду справи №826/12243/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А.В., суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.
30. Ухвалою судді Верховного Суду дану від 15 квітня 2020 адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
31. Конституція України.
31.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
32.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
32.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
32.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
32.4. Згідно частини п'ятої статті 5 Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
32.5. Відповідно до положень частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
32.6. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
32.7. За змістом частини першої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
32.8. Згідно вимог частини четвертої статті 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
32.9. Відповідно до положень частин шостої та сьомої статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
33. Конвенція про статус біженців 1951 року.
33.1. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
34. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.
34.1. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
34.2. Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
36. При цьому заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
37. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
38. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 2006 року перебував на території України, навчався у різних навчальних закладах, вільно відвідував кілька разів країну походження у 2008 та 2010 роках. Після завершення навчання у 2012 році позивач лише 13.04.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
39. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у позивача відсутні документальні підтвердження того, що останній підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні. При цьому в матеріалах справи відсутнє підтвердження щодо існування будь-яких ризиків або загроз життю позивача у разі повернення до Республіки Ірак.
40. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.
41. Водночас, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в країні походження.
42. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не зазнавав переслідувань та насильства за свої релігійні переконання. Також позивач не був членом жодних політичних партій, не брав участь в політичних заходах та не зазнавав переслідувань та насильства за політичними переконаннями.
43.Таким чином, ДМС України зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
44. В свою чергу відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.
45. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.
46. Крім того, позивач прибув на територію України з метою навчання, і після його завершення протягом п'яти років перебував на території України та за захистом не звертався. При цьому судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано враховано правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 16.02.2018 по справі №825/608/17 (№К/9901/5193/17), згідно якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
47. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
48. З огляду на викладене, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з додержанням принципів чинного законодавства яке регулює вказану сферу правовідносин.
49. Доводи скаржника про незабезпечення послуг перекладача під час співбесіди колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи було досліджено судом апеляційної інстанції та встановлено, що позивач вільно володіє російською мовою, а у відповідності до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» перекладач надається під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами
50. Враховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
51. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
52. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Жук А. В.
Білак М. В.
Калашнікова О. В.,
Судді Верховного Суду