15 квітня 2020 року
Київ
справа №460/1853/19
адміністративне провадження №К/9901/8974/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шишова О.О.,
суддів - Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року
у справі № 460/1853/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-
установив:
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, в якому просив:
- визнати незаконним і протиправним ненадання відповідачем обґрунтованих відповідей у встановлений строк відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15-20 Закону України «Про звернення громадян» за зверненнями (заявою) позивача від 28.03.2019 щодо відновлення виконавчих проваджень на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 щодо заяви ОСОБА_1 ;
- зобов'язати розглянути звернення позивача (заяву) від 28.03.2019 до відповідача щодо відновлення виконавчих проваджень на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа Кононов та інші), куди входить і заява ОСОБА_1 та дати обґрунтовану відповідь;
- зобов'язати відновити виконавчі провадження, які попередньо були ним знищені, зокрема:
виконавче провадження по виконанню ухвали Володимирецького районного суду від 16.07.2002;
виконавче провадження по виконанню ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008;
виконавче провадження по виконанню постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008;
- стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 200000 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо неналежного розгляду та ненадання ОСОБА_1 обґрунтованої відповіді за результатами розгляду заяви від 28.03.2019 про відновлення виконавчих проваджень на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа «Кононова та інші проти України»). Зобов'язано Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області вирішити питання, з приводу якого звернувся Печончик Олександр Володимирович із заявою від 28.03.2019, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У позові в частині позовних вимог про зобов'язання відновити виконавчі провадження та стягнення моральної шкоди відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання відновити виконавчі провадження та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено.
В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.
Слід зазначити, що судами попередніх інстанцій справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся з касаційною скаргою до Верхового Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання незаконним і протиправним ненадання відповідачем обґрунтованих відповідей у встановлений строк відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15-20 Закону України «Про звернення громадян», зобов'язання відновити виконавчі провадження, які попередньо були знищені.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.
Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин третьої та четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, а також випадки, які б виключали можливість застосування положень частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Окрім того, Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 2 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Предметом розгляду даної справи, окрім іншого, є розгляд звернення позивача відповідно до ст.ст. 15-20 Закону України «Про звернення громадян».
Також, Відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги убачається, що в даній справі спір виник, окрім іншого, у відносинах з приводу рішення органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийнятих на підставі статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко