Іменем України
15 квітня 2020 року
Київ
справа №240/5420/18
адміністративне провадження №К/9901/34042/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр»
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (суддя Романченко Є.Ю.)
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року (головуючий суддя - Моніч Б.С., судді: Капустинський М.М., Охрімчук І.Г. )
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр»
до Головного управління ДФС у Житомирській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранбет»
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1.Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр» (надалі також - позивач, «Бехівський гранітний кар'єр») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (надалі також - відповідач, ГУДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 6 листопада 2018 року № 0002421202, яким визначена сума завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за серпень 2018 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 123 901 грн.
В обґрунтування позову посилалось на те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки реальність вчинених господарських операцій та, як наслідок, правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджена відповідними доказами.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Роблячи висновок щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги, суди виходили із того, що відповідачем доведено, що здійснення господарської операції підтверджується лише формально складеними первинними документами, які не містять детальної інформації про надані послуги та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, зокрема, не підтверджують досягнення товариством обґрунтованого економічного результату.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року по справі № 240/5420/18 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а саме: визнати протиправним (недійсним) податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирський області від 6 листопада 2018 року № 0002421202 та скасувати його.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав про відповідність вимогам чинного законодавства рішень судів першої та апеляційної інстанції та те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без мін.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач послався на те, що судами при вирішення спору не враховано всіх обставин, що мають значення для вирішення спору.
Так, позивач зазначав, що судом не враховано того, що господарські операції з ТОВ «Гранбет» обумовлені діловою метою, а саме - отримання достатньої кількості залізничних вагонів під завантаження власної продукції для її подальшої реалізації споживачам. Для цього, скаржник замовляв вагони і у ПАТ «Українська залізниця», і у ТОВ «Гранбет».
Позивач наполягає на тому, що жодних документів чи інших доказів, які б спростовували реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гранбет» відповідач не надав, проте суди визнали встановленими недоведені обставини того, що господарська операція фактично не відбулася.
Крім того, позивач наголосив на тому, що податковим органом була проведена камеральна перевірка достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість (яка, відповідно до положень підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях) під час якої в порушення вимог податкового законодавства зроблено висновки щодо нездійснення господарських операцій.
2.2. Доводи відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на помилковість позиції позивача, посилається на те, що рішення судами попередніх інстанцій ухвалено з дотриманням вимог процесуального законодавства, в обґрунтування чого посилається на те, що в ході судового розгляду даної справи позивачем не обґрунтовано виробничої необхідності в отриманих послугах від ТОВ «Гранбет», як і економічної доцільності укладення відповідного договору, не обґрунтовано неможливість здійснення самим позивачем чи його контрагентом - Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (Перевізник) пошуку чи надання вагонів для перевезення' вантажів. При цьому наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій.
З урахуванням наведеного відповідач вважає, що суди дійшли обгрунтованого висновку, що договір між Товариством ТОВ «Грантеб» (Виконавець) та ТОВ «Бехівський гранітний карєр» (Замовник) та первинні бухгалтерські документи до нього були складені лише з метою отримання податкової вигоди.
Разом з цим, відповідач вважає, що суди правомірно врахували, що акти надання послуг складені 1, 3 та 21 серпня 2018 року з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять посад, прізвищ та імен осіб, відповідальних за здійсненням господарських операцій; зазначено лише підписи та печатки сторін; із актів надання послуг не вбачається деталізованої інформації про фактично надані послуги, строки виконання та результати здійснених заходів.
3.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 вересня 2018 року до 16 жовтня 2018 року ГУ ДФС проведено камеральну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за серпень 2018 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 19 вересня 2018 року, про що складено акт від 16 жовтня 2018 року № 2466/06-30-12-02-26.
Згідно з висновками акта позивачем в порушення вимог:
- пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України надалі також - ПК України), завищено податковий кредит за серпень 2018 року на 123 901 грн.;
- пункту 200.4 «в» статті 200 ПК України, а саме завищено від'ємне значення за серпень 2018 року, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 123901 грн.
Як підтверджується актом камеральної перевірки, відповідач, вважаючи порушеними наведені вище норми та посилаючись на висновки акта документальної позапланової виїзної перевірки нарахування від'ємного значення та заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість до декларації за липень 2018 року, зазначив, що позивачем не наведено достатніх доказів реальності операцій, надані документи на підтвердження отримання послуг організації перевезень вантажів не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що у свою чергу виключає можливість оцінки подальшого використання спірних операцій у господарській діяльності підприємства.
На підставі акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 листопада 2018 №002421202, яким визначена сума завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за серпень 2018 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 123901 грн.
Судами першої та інстанцій при вирішення спору встановлено, що 17 липня 2018 між ТОВ "Грантеб" (Виконавець) та ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр" (Замовник) був укладений договір № 17/07/18, щодо організації надання під навантаження щебеневої продукції рухомого складу для організації перевезення вантажів.
У пункті 2.1 цього договору визначено, що виконавець зобов'язується:
- здійснювати діяльність, по забезпеченню замовника залізничним транспортом для організації перевезення вантажів відповідно до умов і вимог внутрішніх і міжнародних правил залізничних перевезень;
- забезпечити контроль проходження заявок на місячне планування експортних, імпортних, транзитних вантажів, а також вантажів, що перевозяться усередині України і в міждержавному сполученні, здійснюваного замовником на умовах цього договору;
- організовувати заявлене замовником перевезення в строк не пізніше 7 (семи) робочих днів з моменту подачі заявки;
- здійснювати виконання додаткових транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з цими перевезеннями, за додатковою угодою.
Пунктом 2.3 договору визначено, що виконавець не є перевізником; перевезення не є зобов'язанням виконавця.
Положеннями договору визначено, що за результатами кожного перевезення чи наданої послуги, або за певний період, сторони складають і підписують акт виконаних робіт/наданих послуг, в якому фіксується вартість винагороди і у разі потреби додаткові платежі, збори і тому подібне. Акт виконаних робіт/наданих послуг готується виконавцем. Акт виконаних робіт/наданих послуг за послуги надані в поточному місяці надається замовнику до завершення цього місяця та може датуватися останнім днем цього місяця. Не повернення замовником направленого йому, в тому числі на електронну адресу для підписання акту виконаних робіт/наданих послуг і не надання письмових заперечень по ньому протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з дня надіслання, визнається сторонами як згода та підписання такого акту замовником без заперечень.
На підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр" надано акти надання послуг від 1,3 та 21 серпня 2018 року та щодо відшкодування послуг з організації перевезення вантажів.
До актів складено та підписано реєстри з послуг по організації перевезення вантажів.
Позивачем здійснено оплату послуг ТОВ "Гранбет", а останнім виписано податкові накладні.
Як встановлено судами, предметом вищевказаного договору було надання ТОВ "Гранбет" позивачу придатних під навантаження щебеневої продукції рухомого складу для організації перевезення вантажів, тобто Виконавець здійснював пошук вагонів для замовника, без надання послуг з перевезення вантажів.
Для ведення господарської діяльності, у тому числі пов'язаної із виконанням зобов'язань, визначених у договорі від 17 липня 2018 року, ТОВ «Гранбет» укладено договори транспортного експедирування із іншими суб'єктами господарювання ТОВ "СТОЛИЧНА ВАГОННА КОМПАНІЯ", ПАТ "Українська залізниця", ТОВ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЧА МАГІСТРАЛЬ".
Крім того, за змістом встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, 13 лютого 2018 року між ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр" та ПАТ "Українська залізниця" укладено договір про надання послуг , предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниці інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Одним із обов'язків перевізника за умовами наведеного договору визначено приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника, згідно інформації АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього договору.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств врегульовані положеннями Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 44.1 статті ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з абзацом одинадцятим статті 1 якого первинний документ - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій зснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Податковий кредит звітного періоду, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно із положеннями пункту 200.4 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Необхідно зазначити й те, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
Разом з тим, суд першої інстанції, роблячи висновок про протиправне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість без дослідження, зокрема реєстрів з послуг по організації перевезення вантажів зазначив, що з актів наданих послуг не вбачається деталізованої інформації про фактично надані послуги, строки виконання та результати здійснених заходів. Крім того суд помилково вказав, що акти наданих послуг не містять посад, прізвищ та імен осіб, відповідальних за здійсненням господарських операцій, оскільки зазначені реквізити містяться у відповідних наданих позивачем документах.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення, зазначили про відсутність виробничої необхідності ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр" отримання послуг від ТОВ "Гранбет". Роблячи такий висновок, суди послались на те, що під час дії договору між ТОВ "Бехівський гранітний кар'єр" та ПАТ «Українська залізниця» від 13 лютого 2018 року позивачем укладено договір з ТОВ "Гранбет", предмет якого частково збігається із договором позивача із залізницею. Крім того, між ТОВ "Гранбет" з метою забезпечення виконання договору № 17/07/18 також укладено договір з ПАТ «Українська залізниця» від 14 серпня 2018 року, предмет і умови якого збігаються із договором позивача із цим це контрагентом.
Разом з тим, роблячи такі висновки, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що умовами договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Українська залізниця" , передбачено зокрема здійснення перевезення вантажів не лише у вагонах перевізника, а й вагонах залізниці інших держав, вагонах замовника.
Вказані умови договору не виключають, а навпаки передбачають можливість залучення інших, відмінних від тих, що належать на праві власності ПАТ «Укрзалізниця», вагонів.
Та обставина, що контрагент позивача також (як і позивач) уклав договір із ПАТ «Укралізниця» належним чином не може спростовувати наявності ділової мети придбання відповідних послуг позивачем, зокрема через те, що відповідний договір укладений 14 серпня 2018 року, тоді як контрагент позивача надавав позивачу послуги до цього, що засвідчується відповідними наявними актами виконаних робіт та реєстрами послуг по організації перевезення вантажів (том 1.а.с. 21-23), згідно з якими останньою датою надання послуг з організації перевезення є 7 серпня 2018 року.
Суд звертає увагу на те, що під час судового процесу позивач наполягав на тому, що залучення контрагента до виконання відповідних послуг обумовлене діловою метою, а саме - отримання достатньої кількості залізничних вагонів під завантаження власної продукції для її подальшої реалізації споживачам, проте судами попередніх інстанцій належним чином не надано оцінки таким доводам.
До того ж, судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому, що зміст акта камеральної перевірки свідчить про те, що контролюючим органом не здійснювалось витребування у позивача відповідних документів на підтвердження обґрунтованості включення податкових наслідків взаємовідносин із ТОВ «Гранбент» у серпні 2018 року, висновки сформовано лише виключно на підставі даних акта перевірки нарахування від'ємного значення та заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість по декларації за липень 2018 року, доводи, які б вказували про те, що такі операції сформовані за відсутності на те розумної економічної причини, акт перевірки не містить.
З урахування наведеного, висновки судами попередніх інстанцій сформовані без дослідження усіх обставин, що мають значення для вирішення спору, а відтак не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, враховуючи зазначені судом касаційної інстанції обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, не є законними та обґрунтованими.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не дотримано норм процесуального права щодо з'ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати з передачею справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бехівський гранітний кар'єр» задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2019 року скасувати.
Справу №240/5420/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх