13.04.2020 року Провадження №2/425/273/20
Справа №425/455/20
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі:
головуючого судді - Романовського Є.О.,
за участю секретаря - Чикунової Ю.С.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рубіжному Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона є власником квартири
АДРЕСА_1 , де зареєстровані її чоловік та діти - відповідачі по справі, які з 2015 року в ній не проживають, добровільно не бажають знятися з реєстраційного обліку, чим перешкоджають їй як власнику квартири здійснювати право користування та розпорядження своїм майном.
На підставі викладеного, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою:
АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.
В судове засідання відповідачі не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечували.
Представник третьої особи до судового засідання не з'явилася, надала до суду пояснення, в яких проти задоволення позову не заперечувала, а також надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Зважаючи на те, що відповідачі позовні вимоги визнали у повному обсязі, суд приймає визнання ними позову. При цьому, судом враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що визнання відповідачами позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідачів).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянки України (а.с. 7).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією, наданою 06.03.20250 року Рубіжанською міською радою Луганської області за № 023-010/1230 та № 023-010/1229 (а.с.26, 27).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.11.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 680, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 28996540 від 04.11.2014 року, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (а.с.4-5, 6).
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 батьками якого є: ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 08.06.2006 року виконкомом Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області, актовий запис № 20 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00017150270 від 27.09.2016 року (а.с.8, 11).
ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 19.06.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рубіжанського міського управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 276 (а.с.12).
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 04.02.2020 року, виданою Центрам надання адміністративних послуг Рубіжанської міської ради Луганської області 04.02.2020 року за № 2115 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (власник), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (донька), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (чоловік), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (син) (а.с.9).
Актом про встановлення фактичного місця проживання від 06.02.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що за вказаною адресою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з січня 2015 року не проживають (а.с.10).
Згідно висновку служби у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області від 04.02.2020 року № 126 та пояснень від 24.03.2020 року № 377, служба не заперечує проти визнання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщення, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 (а .с13, 40 ).
Після встановлення зазначених обставин суд приходить до наступного висновку.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась
17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до вимог ст. ст. 383, 386 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання і може звернутися до суду з вимогою про вчинення певних дій для запобігання порушенню його права власності іншою особою.
Аналізуючи наведені вище норми цивільного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин.
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При цьому, суд приймає до уваги, що згідно вимог ч. ч. 1, 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Таким чином, саме на батьків дитини, чинним законодавством покладено обов'язок щодо відповідальності за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Ця норма дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Отже, системний аналіз цивільного, сімейного та житлового законодавства дає підстави вважати, що дитина не може втратити права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником квартири, в якій залишаються зареєстрованими її родичі - відповідачі по справі, чим позбавляють власника даної квартири права вільно користуватися та розпоряджатися належною їй власністю. Після встановлення зазначених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою:
АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 76-81, 258-259, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей Рубіжанської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Рубіжанський міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду складено 16 квітня 2020 року.
Суддя Є.О. Романовський