Справа № 419/194/20
Провадження № 2/419/159/2020
07 квітня 2020 року Новоайдарський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді - Іванової О. М.,
при секретарі - Шапка О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -
Позивачі звернулись до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що їм на праві приватної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Попередніми власниками вищевказаної квартири були ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . На час укладення договору купівлі - продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були прописані у відчужуваній квартирі. Згідно умов договору купівлі-продажу квартири останні зобов'язалися знятися з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі у строк до 20.01.2020 року, однак відповідачі до теперішнього часу зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вищенаведеного, позивачі просили суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки реєстрація сторонніх осіб у належній їм квартирі порушує їх права як власників квартири на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Позивачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились, надали до суду письмову заяву, в якій просили справу розглядати за їх відсутності, підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити (а.с.32-33), заперечень проти заочного розгляду справи не надали.
Відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відзивів на позовну заяву не надали, у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце судового засідання шляхом надсилання повісток про виклик до суду засобами поштового зв'язку та шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному сайті Новоайдарського районного суду Луганської області офіційного веб-сайту Судової влади України (https://court.gov.ua/unknown/sud1218; а.с. 40-42).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Положеннями ст. ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу квартири, посвідченого 16.01.2020 року приватним нотаріусом Новоайдарського районного нотаріального округу Луганської області Сологубовою Т.І., реєстровий №24 (а.с.6-10), а також копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №196603184 та №196603321 від 17.01.2020 року (а.с.11, 12).
Попередніми власниками вищевказаної квартири були ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с.6-10). На час укладення договору купівлі - продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були прописані у відчужуваній квартирі, разом з тим згідно умов договору купівлі-продажу квартири (п. 7 договору) останні зобов'язалися знятися з реєстрації місця проживання у вказаній квартирі у строк до 20.01.2020 року, однак відповідачі до теперішнього часу зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №297, яка видана 27.01.2020 року ЖКГ КП «Жилбудсервіс» ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник), а також ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.18).
З копії акту про непроживання від 21.01.2020 року вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 за вищевказаною адресою фактично не проживають з 28.03.2016 року, та їхні особисті речі у квартирі відсутні (а.с.20).
Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.
Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Тобто право користування житловим приміщенням є похідним від права власності на нього, у зв'язку з чим у разі переходу права власності на житло, втрачається і право користування відповідним житлом.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Судом достовірно встановлено, що відповідачі є сторонніми особами, які перешкоджають позивачам належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушують їх права, як власників, що дає суду законні підстави для задоволення позову та визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.
На підставі ст. ст. 316, 317, 319, 355, 369, 383, 391 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Головуючий О. М. Іванова