справа №176/160/20
провадження №2/176/222/20
Іменем України
(заочне)
15 квітня 2020 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Гусейнова К.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у приміщенні Жовтоводського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
27 січня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, де просить ухвалити судове рішення, яким визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Його колишня дружина ОСОБА_2 зареєстрована з 02.11.1990 року, однак не проживає в даному житловому приміщенні понад рік, оскільки виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації та з реєстраційного обліку не була знята. Відповідач не проживає в даній квартирі, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, її особистих речей в квартирі не має. Перешкод в користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні інші члени сім'ї відповідачу не чинили. Факт реєстрації відповідача порушує його право на вільне розпорядження і користування майном, оскільки позивач позбавлений можливості оформити субсидію на комунальні послуги.
Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року по справі було відкрито провадження та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача, у визначений ухвалою про відкриття провадження по справі строк, відзиву на позов до суду не надходило.
Приймаючи до уваги те, що судом виконані вимоги щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у спосіб передбачений законом та з огляду на те, що відповідач не подала відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає, що є передбачені ст.ст. 280,281 ЦПК України підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі письмових доказів та у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу квартир (будинків) від 04.01.1991 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Жовтоводської державної контори та зареєстрованого в реєстрі за №22, ОСОБА_1 є власником 49/100 частини житлового будинку, котрий складається з житлової кімнати, кухні, кладовки, веранди, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15).
Відповідно до Технічного паспорту від 30.01.2001 року на житловий будинок індивідуального житлового фонду в будинку АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за позивачем ОСОБА_1 як за власником (а.с.25).
Інша 51/100 частини будинку є іншою квартирою, тобто іншим житловим приміщенням, що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування частини житлового будинку від 19.06.2003 року (а.с.24-27).
Як вбачається з довідки про склад сім'ї №43-14-24-15 від 10.01.2020 року, виданої Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані проживаючими ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 14.08.2018 року, виданого Жовтоводським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 14.08.2018 року, про що складено відповідний актовий запис №62 (а.с.12).
З довідки, виданої головою квартального комітету №16 від 24.01.2020 року та засвідченої сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 дійсно проживає в АДРЕСА_1 і разом з ним зареєстрована колишня дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка з березня 2017 року не проживає у зв'язку із виїздом в Росію (а.с.6).
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.
Відповідно до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
У відповідності до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ст. 72 ЖК України дозволяється в судовому порядку визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.
Із роз'яснень, викладених в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» слідує, що відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.
Позивач, ставлячи питання про визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 ,посилається на те, що відповідач в спірній квартирі не мешкає, а її реєстрація створює йому перешкоду у користуванні та розпорядженні майном.
Оскільки відповідач не проживає і не користується даним житловим приміщенням, що є приватною власністю, не виявила наміру проживати у будинку вчиненням відповідних дій, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а ОСОБА_2 слід визнати такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
При цьому, суд враховує, що обставин, які б свідчили, що позивач та/або будь-які інші особи коли-небудь перешкоджали відповідачу в користуванні квартирою, та/або що з цього питання відповідач звертався до суду або до правоохоронних органів (до звернення позивачів до суду із даним позовом) судом не встановлено. Крім того, судом не встановлено обставин, які б свідчили, що відповідно до пунктів 1-7 ст.71 ЖК України за відповідачем зберігається спірне жиле приміщення понад одного року.
Відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється зокрема на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Також, відповідно до ст.141 ЦПК України, на користь позивача з відповідача має бути стягнуто судовий збір у розмірі 840,8 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 131, 141, 247, 263-265, 273, 280-282, 287, 288, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати у розмірі 840 грн 80 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до або через суд першої інстанції, а матеріали справи надсилаються судом за правилами, що діяли до набрання чинності діючої редакції ЦПК України.
Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначенні ст.354 ЦПК України та строк подання заяви про перегляд заочного рішення, визначений ст.284 ЦПК України продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області К.А. Гусейнов