Справа № 1412/1483/12
Провадження № 4-с/487/42/20
13.04.2020 року м. Миколаїв
Заводський районий суд міста Миколаєва в складі: головуючого судді Бобрової І.В., при секретарі Мазницької Н.Ю., за участю скаржника ОСОБА_1 , представника Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві Романчук С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Заводського районного суду міста Миколаєва скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві, стягувач ОСОБА_2 ,-
11.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив поновити йому пропущений строк на подання скарги; визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Бабенко Є.М. щодо розрахунку заборгованості по аліментам ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №33231330 в частині здійснення розрахунку таким, що не відповідає вимогам рішенню суду; зобов'язати державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Бабенко Є.М. здійснити перерахунок заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №33231330, відповідно до виконавчого листа, починаючи від 04.05.2012 року.
Вимоги скарги обґрунтовані тим, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.05.2012 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі у розмірі 600 грн. щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 14.05.2012 року видано виконавчий лист, за яким було відкрито виконавче провадження. 16.07.2018 року старшим державним виконавцем Бабенко Є.М. було винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника через заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 46121,43 грн., яка була сплачена ОСОБА_1 . Крім того, станом на 31.12.2019 року старший державний виконавець надала розрахунок, заборгованість за яким складає 12019 грн.. Зазначена заборгованість також була сплачена ОСОБА_1 . Проте, скаржник, вважає, що розрахунок наданий державний виконавцем, є неправомірним, оскільки ним не взято до уваги, що аліменти з боржника стягнуто у твердій грошовій сумі.
Крім того, заявник зазначив, що розрахунок він отримав 22.01.2020 року, був відсутній на території України за сімейними обставинами, у зв'язку з чим з поважних причин пропустив строк на звернення із даною скаргою.
Ухвалою суду від 16.03.2020 р. ОСОБА_1 поновлено строк звернення з даною скаргою, скаргу прийнято до провадження.
Скаржник в судовому засіданні вимоги скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник Заводського ВДВС м.Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Романчук С.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог скарги, посилаючись на правомірність дій державного виконавця при зверненні стягнення на заробітну плату боржника та визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали скарги та додані до неї документи, оглянувши матеріали цивільної справи №1412/1483/12, суд приходить до переконання, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, що діє на момент звернення скаржника до суду, - далі - Закон № 1404-VІІІ») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Процесуальне законодавство встановлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (статті 447,448 ЦПК України з дотриманням строків, визначених ст.449 ЦПК України).
Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 04.05.2012 р. позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено; стягнуто з відповідача аліменти на користь позивача на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн. щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягувати від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 214,60 грн.
Зазначене вище рішення набрало законної сили 14.05.2012 р., у зв'язку з чим а його виконання 14.05.2012 р. видано виконавчий лист.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 3 цього закону.
03.07.2012 р. відкрито виконавче провадження №33231330 з примусового виконання зазначеного вище виконавчого документу.
16.07.2018 р. державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника, яку направлено для виконання до Миколаївського окружного адміністративного суду шляхом утримання заробітної плати в розмірі 50% до погашення заборгованості, а потім в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до розрахунку, виконаному старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Бабенко Є.М. 17.01.2020 р., заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 31.12.2019 р. становить 12019, 00 грн.
Згідно зі ст.184 СК України (в редакції, що діяла на час ухвалення рішення), якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, розмір якої підлягає індексації відповідно до закону. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, передбаченого частиною другою статті 182 цього Кодексу, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Згідно з ч.2 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У ч.1 ст. 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.
Так, відповідно до рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.05.2012 р., яке набрало законної сили 14.05.2012 р. визначено, що з ОСОБА_1 підлягають стягненню аліменти саме в твердій грошовій сумі в розмірі 600 грн. щомісячно.
Виносячи постанову 16.07.2018 р. утримання заробітної плати боржника в розмірі 50% до погашення заборгованості, а потім в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, старший державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві, Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Бабенко Є.М. фактично змінила спосіб виконання рішення суду, а саме: замість стягнення аліментів у твердій грошовій сумі застосувала стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника.
Відтак суд приходить до переконання про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 та вважає за необхідне задовольнити скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 447-451 ЦПК України, -
Скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві, стягувач ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Бабенко Є.М. у виконавчому провадженні №33231330 при примусовому виконанні виконавчого листа від 14.05.2012 року по справі №2/1412/2943 щодо визначення розміру заборгованості ОСОБА_1 по аліментам станом на 31.12.2019 року у розмірі 12019,00 грн..
Зобов'язати старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Бабенко Є.М. здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 по аліментам у виконачому провадженні №33231330.
Ухвала суду може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 13.04.2020 р.
Головуючий суддя І.В.Боброва