Справа № 240/11208/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 квітня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними рішень, стягнення коштів,
в жовтні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними рішень, стягнення коштів.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, якою просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позову.
12 березня 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30 березня 2020 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що після досягнення 60 -річного віку ОСОБА_1 звернувся до відповідача про призначення пенсії за віком та виплати грошової допомоги відповідно до ст.7-1 розділу ХV"Прикінцеві положення "Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду вказаної заяви, ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком починаючи з 10.05.2019 року у розмірі 5490,68 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 19.08.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив призначити та виплатити йому грошову допомогу в розмірі 10 місячних пенсій згідно чинного законодавства.
Листом №Ч-3842 від 17.09.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області "Про надання роз'яснення" повідомило позивачу про те, що порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги визначено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 за №1191, згідно з яким до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 N909. Відповідно до поданих документів позивачем не підтверджено 35 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"- "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", тому виплату грошової допомоги не проведено" (а.с. 24).
Вважаючи відмову у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій необґрунтованою та протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України, від 09.07.2003, №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058), Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788), Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим Постановою КМ України, від 23.11.2011, №1191 (далі - Порядок №1191).
Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788, право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 7-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058 передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення; виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком №909.
Пунктом 5 вказаного Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналізуючи доводи апелянта щодо правомірності дій відповідача під час прийняття оскаржуваної відмови, оскільки у ОСОБА_1 відсутня така обов'язкова умова, як наявність необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах, колегія суддів зазначає наступне.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, та розгляду справи в суді апеляційної інстанції було досліджено копію матеріалів пенсійної справи, згідно яких судами було встановлено, що позивачу було призначено пенсію із врахуванням загального стажу 44 роки 1 місяць, з яких 32 роки 9 місяців 16 днів - стаж роботи з закладах охорони здоров'я, а рішенням відповідача від 18.09.2019 ОСОБА_1 було перераховано пенсію із розрахунку страхового стажу 56 років 5 місяців 3 дні (а.с. 45).
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці, позивач з 03.06.1978 по 29.04.1980 (1 рік 10 місяців 26 днів) - в період проходження строкової військової служби у Збройних Силах працював на медичних посадах (а саме на посаді санітара військової частини НОМЕР_1 ); з 15.08.1980 по 30.08.1983 (3 роки 16 днів) - черговим фельдшером на станції швидкої невідкладної допомоги (м. Житомир); з 01.08.1989 по 27.09.1989 (1 місяць 27 днів) - лікарем-інтерном в Центральній міській лікарні № 2 Богунського району м. Житомира; з 28.09.1989 по 31.07.1990 (10 місяців 4 дні) - лікарем-інтерном по анестезіології в Житомирському обласному онкодиспансері; з 01.08.1990 по 26.08.1991 (1 рік 26 днів) - викладачем анестезіології і реанімології в Житомирському медичному училищі; з 27.08.1991 по 19.08.2019 (27 років 11 місяців 23 дні) - лікарем-анестезіологом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Комунальної установи "Житомирський онкологічний диспансер" Житомирської обласної ради.
Судова колегія звертає увагу, що відповідач не заперечує наявність у позивача 27 років 10 місяців 27 днів страхового стажу за роботу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років (а.с. 42). Проте, суд зауважує, що відповідно до розрахунку стажу (а.с. 21), станом на день призначення позивачу пенсії, його стаж роботи в закладах охорони здоров'я становив 32 роки 9 місяців 16 днів.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що період роботи позивача з 15.08.1980 по 30.08.1983 був зарахований до загального стажу, а не як робота в установах охорони здоров'я, оскільки по трудовій книжці позивач був прийнятий на роботу черговим фельдшером до Житомирської станції швидкої допомоги, а звільнений зі станції швидкої невідкладної допомоги, довідки про перейменування станції в матеріалах пенсійної справи відсутні.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до розрахунку стажу позивача, що міститься в матеріалах адміністративної справи (а.с. 21), період роботи 15.08.1980 по 30.08.1983 був зарахований, як стаж в закладах охорони здоров'я, а вже після перерахунку стажу, вказаний період зараховано до загального стажу без примітки "прац. охор. здор" (а.с. 46), хоч єдиним документом, який було надано позивачем для підтвердження вказаного періоду роботи була трудова книжка.
Щодо доводів апелянта, що період роботи позивача з 01.08.1990 по 26.08.1991 викладачем анестезіології і реанімології в Житомирському медичному училищі зарахований до загального стажу, а не як робота в установах охорони здоров'я, так як згідно з Переліком №909, посада викладача не входить до цього переліку, судова колегія зазначає наступне.
Згідно з розділом 2 «Охорона здоров'я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою КМУ №909 від 04.11.1993, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої і невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичні центри.
Так, з дослідженої Форми РС- розр. встановлено, що період із 01.09.1974 по 01.03.1978 (навчання), із 04.04.1978 по 29.04.1980 (строкова військова служба), із 01.09.1983 по 23.06.1989 (навчання)- зараховано до загального страхового стажу; період із 15.08.1980 по 30.08.1983 зараховано до загального страхового стажу. Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , наказом №55 від 01.08.1980, 15.08.1980 прийнятий на роботу на посаду чергового фельдшера, а наказом №61 від 29.08.1983, із 30.08.1983 звільнений з роботи у зв'язку із вступом до ВНЗ.
Також, колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта, що оскільки згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивач був прийнятий на роботу черговим фельдшером до Житомирської станції швидкої допомоги, а звільнений зі станції швидкої невідкладної допомоги, при цьому довідки про перейменування не надано, тому неможливо зарахувати вказаний період до роботи в установах охорони здоров'я, з огляду на те, що згідно копії трудової книжки, в ній відсутні записи: «Житомирська станція швидкої допомоги» чи «станція швидкої невідкладної допомоги», при цьому відтиски печатки на записах про прийняття на роботу та звільненні з роботи є ідентичними.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 провадження №К/9901/1298/17.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками судуд першої інстанції, що дії відповідача щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи позивача із 15.08.1980 по 30.08.1983 є протиправними.
Крім того, періоди роботи позивача із 05.08.1991 по 30.09.2015 та із 01.11.2015 по 30.06.2019 зараховано до стажу робіт, визначених Постановою КМУ №909.
Згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду військової служби із 04.04.1978 по 29.04.1980, колегія суддів зазначає наступне.
Так, довідкою №3102 від 18.06.2019, виданою Житомирським об'єднаним військовим комісаріатом підтверджується, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Збройних силах СРСР із 04.04.1978 по 29.04.1980, в т.ч. на посаді санітара військової частини НОМЕР_1 із 03.06.1978 по 29.04.1980. (а.с. 22)
Приміткою 3 до постанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Постановою Ради Міністрів СССР від 17 грудня 1959 року №1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства», зі змінами та доповненнями відповідно до Постанови Ради Міністрів СССР від 12.04.1984 року №313 (чинної на момент проходження позивачем військової служби) передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань.
До переліку посад, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років, відносились лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушерки, масажисти, лаборанти і медичні сестри - незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори та інші.
Підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обчислення стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради міністрів СССР від 17 грудня 1959 року №1397, встановлено, що лікарям та іншим працівникам охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.
Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку про те, що період військової служби в армії СРСР до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм прав висловлена Верховним Судом у постанові від 11.12.2018 у справі №701/1231/16-а.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що проходження позивачем військової служби в період 03.06.1978 по 29.04.1980 у лавах Збройних силах СРСР на посаді санітара військової частини, відповідно до раніше діючого законодавства, підлягає зараховано до спеціального стажу позивача.
Колегія суддів зазначає, що згідно Форми РС-розр. період з 01.08.1989 по 31.07.1990 зараховано до загального стажу позивача, оскільки відсутня відмітка про особливості трудової діяльності.
Так, згідно записів у трудовій книжці, у вказаний період позивач був прийнятий на роботу лікарем-інтерном.
Згідно із пунктом «д» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII, інтерн - особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування і навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських спеціальностей інтернатури.
В Положенні про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти III-IV рівнів, затвердженому наказом МОЗ від 19.09.1996 № 291 визначено, що спеціалізація (інтернатура) є обов'язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху. Основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, їх професійної готовності до самостійної лікарської (провізорської) діяльності. Інтернатура проводиться в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів і закладів медичної (фармацевтичної) післядипломної освіти (надалі - вищих закладів освіти) та стажування в базових установах і закладах охорони здоров'я. Бази стажування лікарів (провізорів) - інтернів - це базові установи та заклади охорони здоров'я, які використовуються з метою первинної спеціалізації випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти. Це можуть бути обласні, міські і центральні районні лікарні, міські та обласні дитячі лікарні, пологові будинки, диспансери, лікарні, підпорядковані іншим відомствам, клініки науково-дослідних інститутів, діагностичні центри, бюро судово-медичної експертизи, установи і заклади санітарно-епідеміологічної служби, аптечні заклади тощо, що мають у своєму складі структурні підрозділи, підготовка в яких передбачена навчальним планом та програмою інтернатури з відповідної спеціальності.
Як вбачається з записів у трудовій книжці позивача, він проходив однорічну інтернатуру по анестезіології з 01.08.1989 по 31.07.1990 (а.с. 17 на звороті).
Колегія суддів зауважує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а тому відмова відповідача у зарахуванні до спеціального стажу позивачу періоду проходження ним інтернатури по анестезіології з 01.08.1989 по 31.07.1990 є протиправною, оскільки проходження позивачем інтернатури підтверджується записами у його трудовій книжці.
Колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що позивач не звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі 10 пенсій, оскільки ні Законом №10588, ні Порядком №1191, ні Постановою №909 не передбачено подання будь-яких заяв про виплату вказаної допомоги. Отже, твердження представника відповідача є хибним.
Також, на переконання суду апеляційної інстанції твердження апелянта про те, що офіційної відмови у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 пенсій позивач не отримував, а тому позовна вимога про скасування рішення про відмову у призначенні та виплаті грошової допомоги не підлягає задоволенню, є хибними з огляду на те, що матеріалами адміністративної справи підтверджується, що виплату вказаної грошової допомоги позивачу проведено не була, тобто має місце відмова у її призначенні та виплаті.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
За правилами ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проаналізувавши доводи апелянта та наявні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов до твердження, що вони є необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням норм чинного законодавства.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, то підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Курко О. П.