Справа № 560/1331/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
15 квітня 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області), в якому, з урахуванням заяв про зміну предмета позову та залишення частини позовних вимог без розгляду, просила визнати протиправними і скасувати:
-податкове повідомлення-рішення №0005031303 від 17 квітня 2019 року, згідно з яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податку на доходи фізичних осіб в розмірі 510,00 грн.;
-рішення №0005009303 від 17 квітня 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, згідно якого донараховано 12121,25 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовані штрафні санкції в розмірі 2424,25 грн.;
-вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004991303 від 17 квітня 2019 року про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 12121,25 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року позов задоволено:
-визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0005031303 від 17 квітня 2019 року;
-визнано протиправним та скасовано рішення №0005009303 від 17 квітня 2019 року;
-визнано протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004991303 від 17 квітня 2019 року.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що відповідно до норм Закону № 2464-Vl приватні нотаріуси зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, та звітним періодом для них є календарний рік. Сума доходу приватного нотаріуса, з якої розраховується єдиний внесок, має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року. При цьому, враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток). Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий.
Також апелянт вказав, що в порушення пп. "б" п.176.2 ст.176 ПК України ОСОБА_1 не у повному обсязі подано податкову звітність про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб-підприємців за товари (роботи, послуги) (форма № 1-ДФ).
06 березня 2020 року від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказала на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач є самозайнятою особою (свідоцтво Міністерства юстиції України про право заняття нотаріальною діяльністю від 20 листопада 1997 року №2846) та з 28 листопада 1997 року перебуває на податковому обліку за № 2934.
У період з 13 березня 2019 року по 20 березня 2019 року ГУ ДФС у Хмельницькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності самозайнятої особи приватного нотаріуса ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.
За результатом проведеної перевірки складено Акт №0177/22-01-13-03/ НОМЕР_1 від 26 березня 2019 року.
Відповідно до висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог:
-п.3.1, п.3.2, п.3.3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, зареєстрованого в Мін'юсті України 30 січня 2015 року №111/26556;
-абз. "б" пункту 176.2 статті 176 розділу ІУ Податкового Кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Кодексу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування.
Вказані порушення призвели до винесення відповідачем спірного ППР № 0005031303 від 17 квітня 2019 року на суму 510,00грн.
Перевіркою також встановлено порушення пункту 2 частини 1 ст. 7, частини 5 ст. 8 Закону України №2464- VI в результаті чого занижено єдиний внесок за 2017 рік на суму 12121,25 грн., що стало підставою для винесення спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0004991303 від 17 квітня 2019 року на суму 12121,25 грн. та рішення № 0005009303 від 17 квітня 2019 року на суму 2424,25 грн.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у позивача відсутній обов'язок щодо подання інформації про виплату доходу вказаним фізичним особам-підприємцям за формою № 1-ДФ, а також в зв'язку з тим, що нормами чинного законодавства не передбачено ділити дохід, отриманий за рік в рівних частинах на кількість місяців у яких такий дохід отримано, для визначення доходу на який нараховується єдиний внесок то спірні податкове повідомлення-рішення №0005031303 від 17 квітня 2019 року, рішення №0005009303 від 17 квітня 2019 року та вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004991303 від 17 квітня 2019 року, яка є похідним документом від вказаних рішень, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
При вирішенні спору суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 лютого 2019 року у справі №825/809/16 та від 05 березня 2019 у справі № 807/216/16.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно ст. 3 Закону України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування-консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За правилами статті 2 вказаного Закону, дія останнього поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" унормовано, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI).
У пункті 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яка визначає базу нарахування ЄСВ, зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, абзацами четвертим-п'ятим частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Відповідно до статей 4, 6, 7, 8, 10, 12, 25, пунктів 9-2 - 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка відповідно до пункту 1 визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
За змістом пункту 3 розділу ІІІ Інструкції №449 для осіб, які провадять незалежну нотаріальну діяльність, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону у розмірі 22 відсотків суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464-VI. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу ІV Інструкції №449 встановлено, що єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону № 2464-VI сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача; єдиний внесок нараховується на суми, що визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Разом з цим, із підпункту 3 пункту 5 цього розділу Інструкції №449 слідує, що платники, визначені підпунктом 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності), сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації. При цьому враховується кількість місяців, у яких отримано дохід (прибуток).
Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До вказаної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 3 розділу ІІІ цієї Інструкції.
У разі якщо таким платником не отримано доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановлену цим Законом № 2464-VI. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платникам, визначеним підпунктом 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які здійснили нарахування єдиного внеску в розмірі, меншому за мінімальний страховий внесок, органи доходів і зборів надсилають повідомлення-розрахунок (додаток 2), у якому зазначається розрахунок суми такої доплати, яка підлягала сплаті за результатами підприємницької діяльності за звітний календарний рік.
Застосовуючи наведені норми Інструкції №449 відповідач вважає, що база нарахування єдиним внеском для позивача розраховується за кожен місяць шляхом ділення чистого оподатковуваного річного доходу (прибутку) позивача на 12 місяців (оскільки дохід отримувався позивачем протягом усіх 12 місяців).
При цьому, на думку ГУ ДПС ОСОБА_1 повинна була рівномірно розподілити усю суму отриманого нею доходу за рік у сумі 134346,64 грн. на кількість календарних місяців, в яких отримано дохід. Проте, позивач неправомірно у Звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску розподілила суму отриманого нею доходу за 2017 року, що призвело до заниження суми єдиного внеску на 12121,25 грн. та стало підставою для винесення вимоги про сплату боргу №0004991303 від 17.04.2019 на вищевказану суму та ППР № 0005009303 від 17.04.2019 на суму 2424,25 грн.
Так, частина третя статті 9 Закону № 2464-VI і пункт 10 розділу IV Інструкції №449 встановлюють, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Верховний Суд у постанові від 16.01.2020 у справі № 560/1614/19 з аналогічним предметом спору сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, нотаріальну, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою нотаріальної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Періодом, за який така особа має сплатити єдиний внесок відповідно до Закону № 2464-VI (в редакції до 1 січня 2018 року) був календарний рік. При цьому, база нарахування єдиного внеску розраховується такою особою щомісяця виходячи з отриманого нею доходу, а за відсутності доходу у відповідному звітному році або окремому місяці звітного року, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити базу для нарахування ЄСВ, але її розмір не може бути більшим за максимальний та меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Обчислення єдиного внеску в обов'язковому порядку здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Як слідує з матеріалів справи, розрахунок бази нарахування ЄСВ, наведений відповідачем, зводиться до визначення середньомісячного доходу позивача протягом 2017 року, проте такий спосіб не передбачений статтею 7 Закону № 2464-VI або іншими нормами.
Про неправомірність таких дій органів доходів і зборів неодноразово висловлювався Верховний Суд, зокрема, у постановах від 5 березня 2019 року у справі № 807/216/16, від 19 лютого 2019 року у справі № 825/809/16 та від 3 грудня 2019 року у справі № 820/5378/16.
Посилання відповідача на те, що з прийняттям Інструкції №449 змінилося правове регулювання спірних правовідносин, а тому висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 807/216/16 та №825/809/16 не можуть бути застосовані у цій справі, оскільки на час виникнення спірних правовідносин вже була чинною Інструкція №449, на переконання колегії суддів є помилковими, оскільки правове регулювання визначення бази нарахування єдиного внеску здійснюється виключно Законом № 2464-VI. Водночас, Інструкція №449 є підзаконним нормативним актом, який визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, і у разі суперечності її норм із нормами Закону № 2464-VI, підлягають застосуванню норми акта вищої юридичної сили - Закону.
Крім того, варто звернути увагу, що податковим органом за наслідками проведеної перевірки жодних зауважень щодо своєчасності та форми подання податкової декларації про майновий стан і доходи позивача у спірному періоді не наведено, а також не зазначено про протиправність формування показників, відображених у вказаній декларації щодо визначення суми чистого оподатковуваного доходу чи непідтвердження такого доходу первинними документами бухгалтерського обліку.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних вимоги про сплату боргу Ф-№0004991303 та рішення № 0005009303 від 17.04.2019 про застосування штрафних санкцій.
Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0005031303 від 17.04.2019, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до п.18.1 ст.18 ПК України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.
За правилами підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб-юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що податковим агентом визнається особа, яка не лише виплачує дохід фізичній особі, але й нараховує, утримує та сплачує податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі.
Разом з тим, п. 177.8 ст. 177 ПК України унормовано, що під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Таким чином, самозайнята особа є податковим агентом у відношенні до фізичної особи-підприємця і відповідно, повинна подавати звіт за формою № 1-ДФ лише у випадку, коли самозайнята особа виплачує дохід фізичній особі-підприємцю, та нараховує, утримує і сплачує податок до бюджету з цього доходу.
Однак, зважаючи на те, що стосовно фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відносно яких позивачем не була зазначена інформація у формі № 1-ДФ, останньою надано витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яким підтверджується державна реєстрація цих осіб, як суб'єктів підприємницької діяльності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 правомірно відповідно до пункту 177.8 статті 177 ПК України податок на доходи не утримувався, оскільки в даному випадку остання не виступає податковим агентом щодо таких осіб. Обов'язок подання інформації про виплату доходу зазначеним фізичним особам-підприємцям за формою № 1-ДФ у позивача відсутній.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 05 березня 2019 року у справі № 807/216/16 та від 19 лютого 2019 року у справі №825/809/16.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0005031303 від 17 квітня 2019 року.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.