Справа № 826/1780/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
15 квітня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Командування сухопутних військ Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” та про зобов'язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та зазначає, що під час проходження служби він щомісячно отримував додаткову грошову винагороду передбачену Постановою №889, відповідно вихідна допомога при звільнені мала бути виплачена з урахуванням щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою №889. Проте, відповідачем було відмовлено позивачу у такій виплаті.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.10.2019 р. позов задоволено.
Визнано протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) щодо нарахування та виплати грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”.
Зобов'язано Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою № 889 при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні не включається до її складу. Апелянт зазначає, що ця винагорода має окремий, разовий характер виплати. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку та умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Позивач зазначає, що оскільки додаткова грошова допомога виплачувалася позивачу 24 місяці перед звільненням щомісяця, відповідно вона носить постійний характер, а тому підлягає включенню до складу грошового забезпечення з якого проводиться розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Командуванні Сухопутних військах Збройних Силах України.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.06.2017 №169 (по особовому складу) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас з посади заступника начальника відділу фінансово-економічного аналізу, обліку та контролю за виконанням договорів фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.
У відповідності до копії витягу з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 14.07.2017 № 141 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Шевченківського районного у місті Києві військового комісаріату з 22.07.2017. Наказано, у тому числі, виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 за 15 календарних років.
Як вбачається з копії довідки, виданої позивачу про фактично виплачене грошове забезпечення за період з червня 2015 року по 14 липня 2017 року, ОСОБА_1 у вказаний період щомісячно виплачувалась щомісячна грошова винагорода у розмірі 60% посадового окладу.
В той же час, до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, яка була виплачена ОСОБА_1 , не включено розмір щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
У зв'язку із зазначеним, позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошової допомоги у разі звільнення.
Листом від 11.01.2018 № 116/2/12/364 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної грошової винагороди на підставі пункту 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у проведенні перерахунку грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду із позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції керувався правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 826/11679/17, від 31 липня 2019 року №826/3398/17, від 08 серпня 2019 року №802/955/17-а, від 19 вересня 2019 року у справі № 826/14564/17.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (надалі - Закон № 2011-ХІІ).
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Так, пп. 2 п. 1 Постанови № 889 Уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв'язку із закінченням строку контракту); вислуга позивача становить 15 років календарної служби, а тому відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, про що видано відповідний наказ; щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі Постанови № 889 становила 60% місячного забезпечення.
Однак, додаткову грошову винагороду у зазначеному розмірі до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд першої інстанції керувався, зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 р. у справі № 522/2738/17, в якій викладено правову позицію щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців. Велика Палата Верховного Суду висловила позицію, що виходячи із аналізу положень ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови № 889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою № 889.
Аналогічна правова позиція викладена в останніх постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 810/2734/17, від 19 березня 2020 року у справі № 820/5286/17.
Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів керуючись ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Командування сухопутних військ Збройних Сил України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина
Судді: Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко