15 квітня 2020 року справа №360/5374/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 360/5374/19 (головуючий суддя І інстанції - Захарова О.В.), складене у повному обсязі 10 лютого 2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
21 грудня 2019 року адвокат Хорольський Ігор Володимирович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області в якому (з урахуванням уточнень) просить:
1) визнати противоправною бездіяльність Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 , недоотриманих за життя її чоловіком ОСОБА_2 , сум страхових виплат;
2) зобов'язати Старобільське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , недоотриманих за життя її чоловіком ОСОБА_2 , сум страхових виплат (а.с. 1-2, 18-20, 31-32).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 сум страхових виплат за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року, недоотримані за життя її чоловіком ОСОБА_2 . Зобов'язано Старобільське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року, недоотримані за життя її чоловіком ОСОБА_2 (а.с. 56-59).
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити виплату страхових коштів позивачу не є можливим.
При цьому, управління зазначило, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції є розгляд даної справи за участю неналежного відповідача, оскільки Старобільське відділення не є юридичною особою (а.с. 64-66).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
13 квітня 2020 року до канцелярії суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресу : АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 03.04.2018 № 0000506364 (а.с. 4-6).
Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 з 04 серпня 1974 року (а.с. 7).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 11 грудня 2018 року серії НОМЕР_1 , виданого Старобільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8).
04 листопада 2019 року позивач звернулась до Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області з відповідною заявою про виплату недоотриманої суми страхових виплат після померлого чоловіка.
Листом Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції фонду у Луганській області від 05 листопада 2019 року № 2866/02-1 позивачу відмовлено у проведенні виплати, відмова вмотивована тим, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України згідно вимог п. 15 Порядку № 365 (а.с. 9).
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не виплати недоотриманої суми страхових виплат після померлого чоловіка.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у відповідача відсутні законодавчо встановлені підстави для невиплати позивачу страхових виплат після померлого чоловіка.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV), Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, приписи чинного законодавства передбачають вичерпний перелік підстав, за наявності яких можуть бути припинені відповідні страхові виплати.
При цьому, у разі наявності підстав, визначених п. 6 ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХIV, в обов'язковому порядку у відповідній постанові має міститися посилання на відповідний випадок, передбачений іншим чинним нормативно-правовим актом, однак таке посилання у листі відповідача - відсутнє.
Частинами 4, 5, 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV встановлено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до ч. 10 ст. 47 Закону № 1105-XIV належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до п. 3 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено: Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам; Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
Пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, в редакції, яка була чинною на час припинення позивачу соціальних виплат, було визначено, що соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Згідно пунктів 15 та 16 Порядку № 365 поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі, припинених відповідно до підпункту 2 пункту 12 цього Порядку, здійснюється за рішенням комісії, прийнятим на підставі подання структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, що внесене разом з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї. У разі прийняття позитивного рішення комісією згідно з пунктом 15 цього Порядку соціальні виплати поновлюються через два місяці з місяця прийняття рішення про припинення таких виплат. Комісія може прийняти рішення про поновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі з місяця припинення таких виплат у разі, коли така особа перебуває у складних життєвих обставинах і з поважних причин не виконала вимоги структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, передбачені пунктами 6 і 7 цього Порядку. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Матеріали справи свідчать, що у якості підстави для відмови позивачу у виплати, як дружині померлого, страхових виплат, є відсутність порядку виплати таких сум, затвердженого Кабінетом Міністрів України як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365» (а.с. 9), однак, зазначені підстави не можна вважати належною підставою для припинення страхових виплат, оскільки такі дії відповідача суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним у ст. 46, 47 Закону № 1105-ХIV.
При цьому, законодавством чітко встановлено, що призначення, виплата, припинення виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням усім без виключення особам, в тому числі й особам, які вимушено перемістилися з тимчасово окупованих територій, має здійснюватися виключно на підставі норм Законів щодо соціального страхування на рівні з іншими громадянами України.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".
Пункт 15 в редакції Постанови КМ № 335 від 25.04.2018 Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва № 640/18720/18 від 11.06.2019 визнано протиправним та нечинним зміни в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.Дане рішення суду на даний час набрало чинності та є діючим.
Апелянт, в якості підстави для невиплати заборгованості по страховим виплатам та в обґрунтування апеляційної скарги, посилається на вищевказану постанову, що суд апеляційної інстанції вважає неприйнятним, з огляду на вищенаведене рішення суду.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
В преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Однак, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались, відтак позиція відповідача щодо невиплати заборгованості по страховим виплатам є неприйнятною.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що, в даному випадку відповідач неправомірно втрутився у право власності позивача на отримання соціальних виплат за померлого чоловіка.
З матеріалів справи вбачається, що потерпілому ОСОБА_2 як особі яка має зареєстрований страховий випадок профзахворювання була продовжена раніше призначена щомісячна страхова виплата згідно з постановами Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області № 1220/1766/2457/44 від 23 квітня 2018 року з 01 жовтня 2017 року безстроково, від 23 квітня 2018 року № 1220/1766/2457/44 з 01 січня 2018 року безстроково, від 23 квітня 2018 року № 1220/1766/2457/44 з 01 березня 2018 року безстроково (а.с. 45-47).
Постановою Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 18 травня 2018 року щомісячні страхові виплати за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року в сумі 23564,88 грн. були відраховані із страхових виплат потерпілого ОСОБА_2 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 (а.с. 48).
Відтак, належні ОСОБА_2 (померлому чоловіку позивача) щомісячні страхові виплати за період з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року в сумі 23564,88 грн. не були виплачені з вини відповідача, вони мають бути сплачені позивачу як члену сім'ї, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим посилання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, що Старобільське відділення не є юридичною особою , однак не вважає це належною підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки померлий чоловік позивача, страхові суми якому не були виплачені за життя, знаходився на обліку саме в Старобільському відділенні, яке виносило відповідні рішення щодо донарахування а потім відрахування несплачених щомісячних виплат за період жовтень 2017 року по березень 2018 року,які за життя померлим не було отримано, а також яке розглядало звернення позивача за отриманням сум належних її чоловіку та надавало відповідь щодо неможливості сплати спірних сум , відтак, зазначення його відповідачем та перевірка правомірності його дій з цього питання є обґрунтованим.
При цьому, від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області чи Старобільського відділення під час розгляду справи в суді першої інстанції не надходило жодного заперечення з питання визначення належного відповідача по справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлення відділення (відокремленого підрозділу юридичної особи) як відповідача та незгоди з цим, у управління наявне право на звернення до суду із заявою про заміну відповідача по справі за для належного виконання законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що формальні порушення для скасування рішення не можуть буду підставою для порушення права позивача на отримання належних їй (як дружині померлого) недоотриманих чоловіком за життя страхових виплат, оскільки вирішення цього питання входить до повноваження зазначеного відповідача.
На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередньої інстанції.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі № 360/5374/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, але не менше строку дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повне судове рішення складено 15 квітня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв