ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 квітня 2020 року м. Київ № 640/13794/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справи матеріали адміністративної справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м.
Київ, вул. Шолуденка, 33/19)
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-45004-17 від 08 травня 2019 року на суму 21 030,90 грн., застосованої до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що фізичною особою-підприємцем не здійснювалася підприємницька діяльність в період з серпня 2016 року по квітень 2019 року. Позивач стверджував, що законодавець однозначно визначив момент виникнення обов'язку у фізичної особи-підприємця, з якого має оплачувати внесок ЄСВ - це початок провадження відповідної діяльності, який не є тотожнім з днем державної реєстрації господарюючих суб'єктів відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Тобто, обов'язок оплачувати внесок ЄСВ, на думку позивача, виник лише у травні 2019 року, а не з облікових періодів, які вказані податковим органом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У відзиві на адміністративний позов представник контролюючого органу зазначив, що оскаржувана вимога є правомірною, адже у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Тобто, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій стверджував, що зміст відзиву позивача не спростовує висновку позивача про те, що законодавець визначив момент виникнення обов'язку у фізичної особи-підприємця, з якого вона має оплачувати внесок ЄСВ - це початок провадження підприємницької діяльності, який не є тотожній з днем державної реєстрації господарюючих суб'єктів відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 з 18 жовтня 2016 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2 071 000 0000 021495.
08 травня 2019 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-45004-17, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 30 квітня 2019 року обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн.
01 червня 2019 року позивач подав до Державної фіскальної служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-45004-17 від 08 травня 2019 року, у якій просив скасувати в повному обсязі зазначену вимогу про сплату боргу (недоїмки).
За результатами розгляду вказаної скарги позивача Державна фіскальна служба України 03 липня 2019 року прийняла рішення про результати розгляду скарги №30463/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року №Ф-45004-17 залишено без змін, виходячи з того, що скаржник перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець (дата державної реєстрації 18 жовтня 2016 року), рішення про припинення підприємницької діяльності не приймалось. Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів, загальна сума заборгованості скаржника станом на 30 квітня 2019 року становила 21 030, 90 грн., відтак, на думку контролюючого органу, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 травня 2019 року №Ф-45004-17 сформовано на підставі даних податкового органу відповідно до вимог чинного законодавства.
Незгода позивача із вказаною вимогою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі по тексту - Закон №2464-VI, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 2, 3, 3-1 частини 1 статті 1 Закону 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою, вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Законом України від 06 грудня 2016 року №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Згідно частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина 4 наведеної статті).
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Пунктами 1-4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
При цьому, Закон №2464-VI звільняє від сплати єдиного внеску лише осіб, які зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини 1 статті 4, та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.
З матеріалів справи судом вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 18 жовтня 2016 року.
З наведеного слідує, що в період, за який позивачу було нараховано єдиний внесок, ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та повинен був сплачувати зазначений платіж.
При цьому, суд зазначає, що приписами статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що систему органів у сфері державної реєстрації становлять Міністерство юстиції України та інші суб'єкти державної реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Отже, на момент виникнення заборгованості, станом на 30 квітня 2019 року, підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не була припинена у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність в останнього обов'язку зі сплати єдиного внеску.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200 грн. 00 коп., з 1 січня 2018 року - 3723 грн. 00 коп.
Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону №2464-VI).
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. 00 коп. (3200 грн. 00 коп. х 12 х 22% = 8448 грн. 00 коп.).
Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VI).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723 грн. 00 коп.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457 грн. 18 коп.. (3723 грн. 00 коп. х 3 х 22% = 2457 грн. 18 коп.), поквартально:
- до 19 квітня 2018 року - за 1 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.;
- до 19 липня 2018 року - за 2 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.;
- до 19 жовтня 2018 року - за 3 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.;
- до 19 січня 2019 року - за 4 квартал 2018 року - 2457 грн. 18 коп.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4173 грн. 00 коп.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 3117 грн. 18 коп.. (4173 грн. 00 коп. х 3 х 22% = 3117 грн. 18 коп.), поквартально: до 19 квітня 2019 року за 1 квартал 2019 року складає 3117 грн. 18 коп.
Згідно наявних в матеріалах справи доказів, зокрема інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, станом на 30 квітня 2019 року у позивача обліковується недоїмка в розмірі 21 030,90 грн. Відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) ,що є предметом оскарження, сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.
Отже, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема картками особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Крім того, частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону, що і було зроблено позивачем.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень доведено правомірність та обґрунтованість винесеної ним оскаржуваної податкової вимоги від 08 травня 2019 року №Ф-45004-17.
Таким чином, підсумовуючи все вище викладене у сукупності, суд приходить до висновку про необґрунтованість тверджень позивача та відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно зі статтею 139 КАС України судові витрати до стягнення не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук