Справа № 560/1094/20
іменем України
15 квітня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Гнап Д.Д. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною, визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
I. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області в переведенні, призначенні й виплаті для ОСОБА_1 пенсію по інвалідності 2-ї групи державного службовця відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну службу"(372З-XIІ);
- рішення №52 від 27.12.2019 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області визнати незаконним та скасувати;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області перевести, призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 18.12.2019 пенсію державного службовця відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №372З-XII "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках №40775/05 від 09 грудня 2019 року та №40776/05 від 09.12.2019 року, виданих Головним УПФ України в Хмельницькій області з урахуванням виплачених сум;
- постанову суду в межах суми платежу за один місяць звернути до негайного виконання;
- покласти обов'язок на Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протягом місяця подати суду звіт про виконання постанови суду.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що їй протиправно відмовлено в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця, з підстав не досягнення визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку. Вважає, що нею дотримані всі вимоги, з якими Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №899 пов'язують наявність права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723.
13.03.2020 до суду надійшов відзив, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області просило відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вказали, що згідно з пунктом 3 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622, право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723 мають, зокрема, жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, позивач набуде право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" при досягненні пенсійного віку.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.02.2020 відкрито провадження в даній справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 є інвалідом другої групи (загальне захворювання) відповідно до актів огляду медико-соціальної експертної комісії АВ №540969 від 01.08.2015 та АВ №1118173 від 17.07.2018.
Позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, вона продовжувала працювати на державній службі.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 станом на 01.05.2016 вона мала стаж державного службовця понад 10 років та займала посаду державної служби.
Наказом 21-01 від 29.03.2017 позивача звільнено з посади начальника відділу платежів до пенсійної системи та контролю-перевірочної роботи УПФ в Красилівському районі.
Рішенням Красилівського районного суду від 18.05.2017 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 року, зобов'язано Старокостянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до частин 7-12 статті 37 закону України "Про державну службу" в розмірі 60% суми заробітної плати, з якої сплачений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, починаючи з 31.03.2017 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання постанови Красилівського районного суду від 18 травня 2017, Старокостянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Хмельницької області розпорядженням №159284 від 5 грудня 2017 року призначило позивачці пенсію по інвалідності відповідно до закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ в розмірі 60% суми заробітної плати з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача, з 01.08.2019 по 16.08.2019 ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з ФГ "Заставки Агро".
З моменту працевлаштування позивача Головне управління Пенсійного фонду в Хмельницькій області перевело її з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
18.12.2019 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723 у зв'язку зі звільненням з роботи.
Листом від 03.01.2020 №361/03 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повідомило ОСОБА_1 , що рішенням №52 від 27.12.2019 у задоволенні її заяви відмовлено, оскільки право на призначення пенсії відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 899 «Про державну службу» вона набуде після досягнення пенсійного віку.
Вважаючи таке рішення відповідача незаконним, позивач звернулася в суд з даним адміністративним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Згідно з статтею 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України "Про державну службу"№889-VIII.
Відповідно до п. 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтями 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про державну службу" №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами частини 9 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IVособам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (частина 10 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII).
Суд встановив, що трудовий стаж позивача на державній службі станом на 01.05.2016 становить понад 10 років, вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідками МСЕК серії АВ №540969 від 01.08.2015 та АВ №1118173 від 17.07.2018.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, їй була призначена і виплачувалася пенсія по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII, а тому суд вважає, що наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Справа, яка розглядається є типовою та за всіма ознаками, відповідає зразковій справі №Пз/9901/23/18 за позовом ОСОБА_2 до Кам'янець-Подільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Хмельницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, а тому суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в рішенні від 13.02.2019.
Так, у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 зроблено правові висновки про необґрунтованість доводів відповідача, щодо визначення законодавцем правил, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, а саме застосування у сукупності норм, визначених пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII, і норм, передбачених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, відповідно до яких умовами для призначення пенсії державного службовця є: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж.
Зазначив, що Закон України "Про державну службу" не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 22 Конституції України.
Таким чином, відповідачем не спростована, а позивачем доведена наявність підстав для переведення позивача на пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про державну службу".
Тому, позивачу протиправно відмовлено в переведенні, призначенні й виплаті пенсії по інвалідності 2-ї групи державного службовця відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну службу"(372З-XIІ), а рішення №52 від 27.12.2019 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Тому, слід зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 18.12.2019 пенсії державного службовця відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №372З-XII "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках №40775/05 від 09 грудня 2019 року та №40776/05 від 09.12.2019 року, виданих Головним УПФ України в Хмельницькій області з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовної вимоги, у якій позивач просить допустити до негайного виконання рішення в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи те, що позовні вимоги, заявлені позивачем є зобов'язального характеру, та стосуються виключно встановлення наявності чи відсутності підстав для врахування стажу роботи для переведення з одного виду пенсії на інший, підстави для застосування приписів пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Розглядаючи вимогу позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд враховує та зазначає таке.
Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Приймаючи до уваги обставини цієї справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не спростовано, а позивачем підтверджено протиправність дій відповідача, а тому, наявні підстави для їх задоволення.
Згідно з положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області в переведенні, призначенні й виплаті для ОСОБА_1 пенсію по інвалідності 2-ї групи державного службовця відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України "Про державну службу"(372З-XIІ).
Визнати протиправним та скасувати рішення №52 від 27.12.2019 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 18.12.2019 пенсії державного службовця відповідно до ч. 9 ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №372З-XII "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках №40775/05 від 09 грудня 2019 року та №40776/05 від 09.12.2019 року, виданих Головним УПФ України в Хмельницькій області, з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.
Повне рішення складене 15 квітня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя Д.Д. Гнап