Дата документу 03.04.2020
Справа № 334/2944/18
Провадження № 2/334/311/20
03 квітня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Козлової Н.Ю.
при секретарі Манюхіні О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації ЗМР по Дніпровському району про визначення місця проживання сина разом з матір'ю; позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною батьком, який мешкає окремо від дитини та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визначення місця проживання сина разом з матір'ю. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2018 року, у складі судді Добрєва М.В. було відкрито провадження по справі № 334/2944/18.
05.07.2018 року відповідач, ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною батьком, який мешкає окремо від дитини. 26.07.2018 року ОСОБА_2 подано до суду уточнену зустрічну позовну заяву.
У зв'язку з закінченням повноважень судді Добрєва М.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи № 334/2944/18. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу від 07.11.2018 року справа розподілена судді Козловій Н.Ю.
13.03.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з заявою про повернення до відкриття провадження у справі зустрічної позовної заяви до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною батьком, який мешкає окремо від дитини. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2019 року ОСОБА_2 повернена зустрічна позовна заява від 05.07.2018 року та уточнена заява від 26 .07.2018 року.
16.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду Ленінського районного суду м. Запоріжжя до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання графіку, способу та місця спілкування сина з батьком. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.09.2019 року судом прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 . Об'єднано вимоги за заустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визнання графіку, способу та місця спілкування сина з батьком з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною батьком, який мешкає окремо від дитини та позовом ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про визначення місця проживання сина разом з матір'ю.
У судове засідання 03.04.2020 року сторони у справі не з'явились, представник ОСОБА_1 , надала письмову заяву у якій просить розглянути справу без участі ОСОБА_1 з урахуванням письмових дебатів доданих до заяви, на позовних вимогах наполягала.
ОСОБА_2 03.04.2020 року подав через канцелярію суду письмові дебати та заяву у якій просив справу розглянути без його участі, на позовних вимогах наполягав.
Представник третьої особи, органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, надав суду заяву у якій просив слухати справу без його участі з урахуванням висновку відповідного органу.
Приймаючи до уваги тривалий розгляд справи, предметом якої є інтереси дитини, зважаючи на карантинні обмеження, враховуючи бажання сторін завершити розгляд справи наданими письмовими дебатами, суд вважає можливим, розглянути справу без участі сторін з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, враховуючи письмові пояснення сторін у дебатах.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши надані сторонами письмові докази по справі та усі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, врахувавши предмет та підставу позову, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав:
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, відповідно до ст. ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положення ст.4 ЦПК України, ст. 15 ЦК Україні, а також положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав а також охоронюваних законом інтересів судом.
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині надання доказів на підтвердження позовних вимог.
Згідно зі ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За вимогами ст.ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Як було встановлено в ході судового розгляду, 22.08.2014 року між сторонами у справі було укладено шлюб.
Сторони у справі мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.09.2016 року шлюб між сторонами у справі розірвано, сторони у справі більше чотирьох років проживають окремо.
ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народилась донька, ОСОБА_5 .
Син сторін у справі, ОСОБА_6 , фактично проживає та зареєстрований з матір'ю, ОСОБА_4 та сестрою, ОСОБА_5 , що вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання особи від 14.03.2016 року та акта обстеження умов проживання дитини від 21.11.2016 року.
Судом встановлено, що між сторонами у справі виникли спірні правовідносини з питання визначення місця проживання дитини та спілкування сина з батьком, при цьому, батько не визнає вимоги ОСОБА_1 але й не наполягає на визначенні місця проживання сина з ним. Разом з тим, батько запропонував графік зустрічей з сином, який мати дитини не влаштовує, при цьому мати пропонує власний графік зустрічей батька з сином, посилаючись на необхідність їх спілкування, з яким не згоден батько, наполягає на спілкуванні з сином без присутності матері, залишенні сина на вихідні у нього в нічний час Матеріали справи містять численні звернення сторін у справі до правоохоронних органів, органів опіки, суспільних організацій, психологів, з метою врегулювання спірних правовідносин.
На час прийняття рішення сторони не побажали скористатись можливістю укладення мирової угоди з метою вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як за волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Відповідно до ст. 161 СК України, при вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 12.06.1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм про шлюб і сім'ю», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те з ким із них залишиться дитина, суд виходячи з рівності прав та обов'язків батька і матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків приділяє більш уваги і турботи дитині, вік дитини і схильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, враховуючи, що перевага у матеріально побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Аналізуючи зібрані у справі докази, зокрема, акт обстеження умов проживання, характеристику з місця проживання матері, висновок спеціаліста психолога від 24.10.2018 року, пояснення свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , пояснення сторін у справі, враховуючи, що позивач позитивно характеризується, створила дитині всі необхідні умови проживання, добре дбає про сина, займається його здоров'ям, виявляє позитивний вплив на процес розвитку дитини, дитині комфортно та психологічно благополучно з матір'ю, батько доказів на підтвердження неможливості визначення місця проживання дитини з матір'ю не надав, на визначенні місця проживання сина з ним не наполягає, суд вважає, в інтересах дитини, слід визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю.
Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Отже, обов'язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов'язаний брати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків вимагатиме від судів ретельної перевірки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHR v.UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав зауважує людини, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v.UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до частини другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, суд застосувує до спірних правовідносин положення статей 141, 153, 157, 159 СК України, статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», та враховує малолітній вік дитини, її інтереси, особливості його психоемоційного розвитку та стану здоров'я (дитина перебуває на обліку у психіатра), а також те, що дитина тривалий час проживає з матір'ю, тому визначений порядок участі спілкування батька з сином встановлено з дотриманням розумного балансу участі у вихованні дитини між батьками. Суд вважає, що зустрічі батька з сином слід визначити двічі на тиждень у присутності матері до досягнення дитиною восьмирічного віку, а по досягненню дитиною 8 років, без присутності матері, щосереди з 17-00 до 20-00 та щосуботи з 10-00 до 16-00 (батько забирає та повертає дитину матері за адресою місця проживання дитини), з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров'я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу який відвідує дитина.
При цьому під час періодичного перебування з батьком і матір'ю одночасно дитина матиме можливість спілкуватися з батьком у сімейній атмосфері, коли мати й батько знаходяться поруч, що буде сприяти нормальному психоемоційному розвитку дитини, звиканню до батька, відновленню психоемоційного зв'язку між сином та батьком, а також можливістю спілкування з родичами по лінії батька.
Крім того, у подальшому батько не позбавлений права поставити питання про зміну встановленого судом способу участі у вихованні свого сина, що буде відповідати, насамперед, інтересам дитини.
Крім того, виходячи з якнайкращого забезпечення інтересів дитини, суд погоджується з твердженнями ОСОБА_1 про необхідність проведення початкового спілкування батька з сином у пристуності третіх осіб, а саме, психолога, участь якого готова забезпечити мати, тому суд вважає за необхідне, визначити строк у три місяці, впродовж якого зустрічі сина з батьком мають проходити у присутності не лише матері але й психолога. До таких висновків суд дійшов аналізуючи зібрані у справі докази, в тому числі: заяви матері дитини до правоохоронних органів щодо протиправної поведінки батька, заяви батька дитини до правоохоронних органів щодо протиправної поведінки матері, пояснення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , спеціалістів - психологів, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , пояснення сторін щодо наявності дворічного проміжку часу впродовж якого син з різних причин не спілкувався з батьком. Разом з тим, проведення зустрічей батька сина упродовж перших трьох місяців у присутності представника органу опіки та піклування суд вважає неприйнятним. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межахповноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України. Відповідно до наданих Запорізькою міської радою повноважень, виконавчий орган Запорізької міської ради, районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району виконує функції органу опіки та піклування на території Дніпровського району м. Запоріжжя. Посадові особимісцевого самоврядування,виконавчого органу Запорізької міської ради,на якийпокладено функції органу опіки та піклування, діють відповіднодо закону, Конституції України, постанови КМУ №866від 24.09.2008 та Положення про районну адміністрацію Запорізькоїміської ради і не мають повноважень із здійснення психологічного супроводу і підтримки сім'ї та особи. Крім того, відповідно до п. 11.1 регламенту роботи виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05.07.2010 №317 який розміщено на офіційному сайті Запорізької міської ради, встановлено, що Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району відноситься до підприємств, установ та організацій, у яких установлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями в суботу і неділю, початок роботи у виконавчих органах Запорізької міської ради з 09:00 год., закінчення роботи о 18:00 год, тобто повноваження та графік роботи органу опіки та піклування робить неможливим залучення її працівників до виконання судового рішення по цій справі.
Зазначені вимоги є такими що не враховують баланс спів розмірності бажань батьків, та інтересів самої дитини, її віку, розпорядку дня, зайнятості в учбовому процесі, її соціального життя, та є такими що виходять за межі розумності, враховуючи висновок психологу, та стан здоров'я дитини, для якого його життя пов'язано з матір'ю, тим більш у день його народження, відокремлюючи її від дитини; крім того, враховуючи кількість державних свят, які також припадають і на робочі та учбові дні, встановити заявлений порядок, обмежить правом дитини на участь у навчальному процесі, та зробить умови у разі перешкоди таким вимогам з боку матері підставою для притягнення її до відповідальності передбаченої законом, що усугубить становище як матері так і дитини, та є неспіврозмірними з потребами та заявленими вимогами.
Не оспорюючи право обох батьків на прийняття участі у житті сина та його вихованні, суд в цілому погоджується з Розпорядженням та Висновком органу опіки та піклування, яким визнано право батька та дитини на спілкування, але не може прийняти визначений порядок, так як таким порядком не враховано звичний та устаткований спосіб життя дитини та її спілкування з батьком, що є необхідним для дитини, їх емоційно-психологічний зв'язок, та потреби дитини.
Зазначені обставини встановлені в ході судового розгляду та підтверджено доказами дослідженими під час судового розгляду підтверджено, що зустрічі з батьком дитина бажає проводити, але не на умовах відокремлення її від матері, а тому такі зустрічі, враховуючи психологічне ставлення дитини до батька, без відновлення довірливих стосунків між ними, необхідним та в інтересах дитини проводити виключно на території яка сприйнятна та комфортна для дитини.
Тому, з урахуванням рекомендацій органу опіки та піклування, для забезпечення фактору стабільності, який надає дитині можливості нормально розвиватись, враховуючи вік дитини, її режим дня, стан здоров'я, та необхідність забезпечення психологічно комфортних умов для дитини, звичайного ритму життя дитини та такий що буде сприяти її стабільному та нормальному розвитку, а тому якщо дитина буде категорично заперечувати проти побачень з батьком та проведення з ним певного часу, ніхто не має права його до цього примушувати, тим більш за умови участі у таких спілкуваннях осіб, які є неприйнятними для дитини, і у присутності яких дитина відчуватиме пригнічення.
Керуючись почуттям любові до дитини, обов'язок підготувати її до таких зустрічей повинні взяти на себе обидві сторони.
Діючи миром, а не протистоянням, мати дитини повинна надати можливість батьку підтримувати її місце в житті сина, яке він займав та прагне займати, що відповідає правам як дитини так і батька.
У випадку налагодження довірливих стосунків між батьками з питання виховання та участі у житті сина, відновлення стосунків між батьком та сином, враховуючи стан здоров'я дитини, його вік, зайнятість, сторони не позбавлені можливості вирішувати питання про більш тривалий та стабільний графік зустрічей з дитиною, який буде враховувати їх спільні інтереси, та інтереси дитини.
Судом враховується, що сторони не зазначили точного графіку вільних днів, та позивач має гнучкий та пливкий графік, визначення точних дат для спілкування з дитиною не має можливості визначити дні тижня в які постійно позивач буде мати вихідні, та дитина буде вільна від навчальних та виховних процесів, а тому суд вважає можливим визначити кількість днів на тиждень, та на рік, які за погодженням між собою сторони визначать з врахуванням інтересів дитини.
Враховуючи вище зазначене, з врахуванням позиції сторін, інтересів малолітньої дитини, характеризуючих даних на дитину, ставлення позивача та відповідача до дитини, до його інтересів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст..16 ЦК України, ст.ст. 141, 153, 157-159, 161 СК України, Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 5, 81, 141, 247, 263-265, 280, 289, 354 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації ЗМР по Дніпровському району про визначення місця проживання сина разом з матір'ю задовольнити.
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною батьком, який мешкає окремо від дитини та позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району за зустрічною позовною заявою про визнання графіку, способу та місця спілкування сина з батьком задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визначити графік спілкування ОСОБА_2 з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за попередньою домовленістю між сторонами у справі - двічі на тиждень у присутності матері до досягнення дитино восьмирічного річного віку, а після досягнення 8 років, без присутності матері, щосереди з 17-00 до 20-00 та щосуботи з 10-00 до 14-00 (батько забирає та повертає дитину матері за адресою місця проживання дитини), з правом відвідування навчальних, спортивних, розважальних та розвиваючих закладів, з урахуванням стану здоров'я дитини, бажання дитини, режиму дня дитини, режиму дня навчального закладу який відвідує дитина. Перші три місяця після набрання чинності рішенням суду зустрічі батька з сином мають відбуватись також в обов'язковій присутності психолога, участь якого забезпечує ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Строки на подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, продовжуються на строк дії карантину, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року.
Суддя Н.Ю.Козлова