"27" лютого 2020 р.
Судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 щодо ухвали про продовження запобіжного заходу у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42017080000000104 від 23.02.2017 року, відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від «27» лютого 2020 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
- обвинуваченого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб - до 27 квітня 2020 року включно в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
- обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на 60 діб - до 27 квітня 2020 року включно в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
- обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком на 60 діб - до 27 квітня 2020 року включно в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
- обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строком на 60 діб - до 27 квітня 2020 року включно в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
- обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строком на 60 діб - до 27 квітня 2020 року включно в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
- обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , строком на 60 діб - до 27 квітня 2020 року включно в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Вважаю ухвалу помилковою на підтвердження чого зазначаю таке.
Статтею 184 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити:
1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа;
2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу;
5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини;
6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів;
7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
До клопотання додаються:
1) копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання;
2) перелік свідків, яких слідчий, прокурор вважає за необхідне допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу;
3) підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Згідно з ч. 1 статті 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
В обґрунтування клопотань щодо обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 прокурором зазначено, що вони обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. Існує ризик того, що обвинувачені будуть переховуватись від органів досудового розслідування та суду, можуть вплинути на свідків, потерпілих та осіб, причетність яких до інкримінованих їм злочинів підлягає перевірці.
У зв'язку з цим прокурор вважає, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від органів розслідування й суду, забезпечити виконання процесуальних рішень у провадженні.
Судом неодноразово продовжувалась дія запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , вперше 10 січня 2018 року під час проведення підготовчого судового засідання.
Згідно з ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
Пунктом 80 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року зазначено: « На етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі». Після цього прокурори і суди не навели жодних підстав для продовження тримання заявника під вартою, лише зазначили, що запобіжний захід було обрано правильно. Проте, згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані національними судами (дивись справу «Єлоєв проти України», пункт 60).
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.
Згідно ст. ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваий може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Отже, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є однім з факторів, який має враховувати суд при обранні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.
Зокрема, у справі «Волосюк проти України» («SergeyVolosyuk v. Ukraine», рішення від 12 березня 2009 р.). Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку» (п. 51).
Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, доводи прокурора про те, що лише подальше тримання підозрюваного під вартою може забезпечити його належну процесуальну поведінку на даний час не можна вважати підтвердженими та належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя против Єстонії§ 64), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув'язнення (правова позиція в рішенні ЄСПЛ у справі «Адам'як проти Польщі».
Згідно Постанови N 14 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 р. «Про узагальнення судової практики застосування судами першої та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. У ході судового провадження сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи.
До клопотання прокурора не надано жодного доказу на обґрунтування наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, показань свідків про намір обвинувачених переховуватись, придбання ними квитків, зміну місця проживання підтверджених документально, відомості про відсутність постійного місця проживання, тощо. Аналогічно, прокурором не надано доказів на підтвердження існування ризику незаконного впливу обвинувачених на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчус проти Литви").
Сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі "Ніколова проти Болгарії"). Відповідно до рішення ЄСПЛ по справі "Ноймайстер проти Австрії" позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Вважаю, що спочатку перебування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 під вартою було виправдано обґрунтованою підозрою та тяжкістю інкримінованих злочинів, але майже через два роки, за відсутності переконливих доказів наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, подальше перебування їх під вартою є невиправданим.
Важливими обставинами, які впливають на обґрунтованість запобіжного заходу є, також, те, що всі обвинувачені раніш не судимі, соціально адаптовані, мають постійне місце проживання, один з них є інвалідом.
Частиною 1 статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Вважаю, що існує ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення, що в сукупності з тим, що прокурором не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, надає суду підстави обрати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати місця проживання, поклавши на обвинувачених обов'язки: не відлучатися із м. Запоріжжя без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання; утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками; носити електронний засіб контролю.
Обрання всім обвинуваченим в даному кримінальному провадженні запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту в повній мірі відповідає характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до особистої свободи.
Зазначені та інші міркування не дозволили мені підтримати ухвалу незважаючи на те, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Суддя ОСОБА_1