Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 квітня 2020 р. Справа№200/1095/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Селидівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Селидівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, в якому просить: 1) визнати протиправною відмову відповідача щодо в оформленні і видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року; 2) зобов'язати Селидівський МВ ГУДМС України у Донецькій області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 2002 р.; 3) проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті, оформленому на ім'я ОСОБА_2 (для підтвердження раніше оформленої, а не нової реєстрації місця проживання, відомостями про яке Селидівський МВ ГУДМС України у Донецькій області володіє).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що він звернувся до Селидівського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області із заявою щодо оформлення ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. Однак на вищезазначене звернення відповідачем було надано відповідь, якою відмовлено у видачі такого паспорта із посиланням на Закон України від 20.11.2012 р. № 5492-У1 «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а також на Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 302, та на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 р. № 456.
Представник позивача посилаючись на Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ та постанову Великої Палати Верховного суду у зразковій справі №806/3265/17, вважає відмову протиправною і такою, що порушує права та інтереси позивача. У зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 .
Ухвалою від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
19 лютого 2020 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Територіальні підрозділи Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області можуть здійснити оформлення та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки виключно у разі його особистого звернення та подання документів, перелік яких встановлено Тимчасовим порядком оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591. Проте позивачем подано заяви вх. № 500 від 23.07.2019 року та вх. № КО-6/6/1452-19 від 02.08.2019) року без надання всіх документів, передбачених Положенням Кабінетом Міністрів України № 2503-ХІІ.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
24 лютого 2020 року судом залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління ДМС в Донецькій області.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 , ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (а.с.27).
26.07.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Селидівського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області із письмовою заявою в якій просила: 1) оформити і видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року на ім'я ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 р. № 2503-XII; 2) проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті (для підтвердження раніше оформленої, а не нової реєстрації місця проживання; 3) вести паспортний облік за раніше встановленими формами, використовуючи за потреби інформацію з обмеженого переліку: дата і місце народження, місце фактичного проживання, місце роботи/навчання), без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, будь-яких інших інформаційних систем, без їх автоматизованої обробки, у т.ч. передачі.
До вказаної заяви було додано копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , дві фотокартки розміром 35x45 мм. (а.с.28-31).
Листом від 02.08.2019 року Селидівський міський відділ Головного управління ДМС в Донецькій області повідомив позивача, що оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 можливо за умови подання заявником до Селидівського МВ ГУДМС України в Донецькій області оригіналів документів, передбачених розділом 3 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, у числі яких є заява встановленого зразка та рішення суду (а.с. 34).
15.08.2019 року ОСОБА_1 повторно звернулася Селидівського міського відділу Головного управління ДМС в Донецькій області із заявою щодо оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 (а.с. 32-33).
Листом від 29.08.2019 року Селидівський міський відділ Головного управління ДМС в Донецькій області повідомив позивача, що оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_2 можливо за умови подання заявником до Селидівського МВ ГУДМС України в Донецькій області оригіналів документів, передбачених розділом 3 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, у числі яких є заява встановленого зразка та рішення суду (а.с. 35).
Судом встановлено, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, визначених у постанові суду, винесеною за результатами розгляду Великою Палатою Верховного Суду зразкової справи №806/3265/17 з огляду на наступне.
Обов'язковими ознаками типової справи є:
1) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
2) відповідач - територіальні органи ДМС України;
3) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглядувана справа не відповідає всім вказаним ознакам, оскільки у даних правовідносинах відповідачу відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки через не подання позивачем документів, передбачених розділом 3 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначається Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI із змінами та доповненнями (далі - Закон № 5492-VI).
Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону № 5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до чч. 1, 2 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертої статті 21 Закону № 5492-VI визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання ч. 2 ст. 15 Закону № 5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України».
Згідно п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745) про «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» з 01.01.2016 року запроваджується оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
З 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-XII) (далі - Положення про паспорт) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках -документи, що підтверджують громадянство України.
У відповідності до ч. 5 ст. 21 Закону № 5492-VI оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.
Паспорт громадянина України видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його термінове отримання. Паспорт громадянина України вперше видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання (ч. 6 вказаної статті).
Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Згідно з ст.2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відтак, ст.3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» чітко визначено у чому полягає право на свободу совісті, яке не може зменшувати прав державних органів чи то впливати на виконання ними дискреційних повноважень.
У ст. 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначено, що громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Як зазначено у ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.2 ст.6 КАС України).
У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У п.125 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі «S.A.S. проти Франції» (Заява №43835/11) зазначено: «… 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції» [ВП], №27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі «Arrowsmith проти Сполученого Королівства, №7050/75, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року, DR 19; рішення у справі «Kalac проти Туреччини» від 1 липня 1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі «D.H. та інші проти Чеської Республіки» [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою «об'єктивних і достатніх підстав», тобто, якщо вони не служать досягненню «легітимної мети» або якщо не забезпечено «належного пропорційного співвідношення» між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). …».
Суд враховує правову позицію щодо права особи на отримання паспорта в формі паспортної книжечки, яку було висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17.
У зазначеному рішенні Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто, таке втручання не було «встановлене законом»), не є «необхідним у демократичному суспільстві». Зазначене допускає свавільне втручання в право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року, позбавлення особи можливості отримання паспорта в традиційній формі - у вигляді паспортної книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID -картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і таке втручання є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Таким чином, правильними є аргументи позивача щодо можливості одержати паспорт громадянина України, форму якого затверджено Положенням про паспорт (зразка 1994 року).
Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо недотримання позивачем порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України в частині звернення із заявою встановленої форми та наданням відповідних документів з огляду на наступне.
Відповідно до п. 24 Порядку №302, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.
Заявник має право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими йому було відмовлено в прийнятті документів.
Встановлені судом обставини, дають підстави для висновку, що листи від 02.08.2019 року та 29.08.2019 року є відмовою для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки в розумінні Порядку №302.
Вказаними листами відповідач відмовив позивачу у видачі паспорту громадянина України у формі книжечки посилаючись на Порядок №456 з підстав відсутності відповідного рішення суду.
Проте, вказана постанова регламентує лише випадки коли оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюється особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Разом з цим, судом не встановлено наявність таких обставин, тому Порядок №456 не може застосовуватись до спірних правовідносин.
Водночас, Постанова № 302, на яку посилається відповідач, передбачає виготовлення бланку паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1, а тому подача заяви-анкети, яка передбачена також даною постановою, стосується саме такої форми паспорта громадянина України.
Натомість п. 3 Постанови № 2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 № 185" від 12.06.2013 № 415 відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України" від 04.06.1994 № 353, якою затверджено зразок бланка паспорта громадянина України (у вигляді паспортної книжечки).
Згідно з п.13 Постанови № 2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
При цьому, суд наголошує, що положення п.13 Постанови № 2503-ХІІ не містять вимоги про обов'язок надання відповідного рішення суду щодо оформлення паспорта у формі книжечки.
Окрім того пунктом 13 Постанови № 2503-ХІІ передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає, в тому числі, заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України. Така форма була затверджена Наказом МВС від 13.04.2012 № 320, однак, на час звернення позивача із відповідною заявою, він втратив чинність. Проте, суд звертає увагу, що відсутність форми заяви не може нівелювати право особи на отримання паспорту у формі книжечки. Таке право встановлено, зокрема, і цим судовим рішенням, тому подання заяви у довільній формі не може слугувати підставою для невидачі такого паспорту.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до заяви про видачу паспорту у формі книжечки додано: свідоцтво про народження та дві фотокартки розміром 35х45 мм., тобто всі документи визначені п. 13 Постанови № 2503-ХІІ.
Приймаючи до уваги наведене суд вважає, що відповідач протиправно відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ з підстав необхідності надання заяви встановленого зразка та відповідного рішення суду.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті, оформленому на ім'я ОСОБА_2 (для підтвердження раніше оформленої, а не нової реєстрації місця проживання, відомостями про яке Селидівський МВ ГУДМС України у Донецькій області володіє) суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Отже, проставлення відмітки місця проживання можливе після вирішення питання про видачу паспорта громадянина України.
Обов'язковою умовою для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення певних дій є встановлений факт протиправного ухилення ним від вчинення таких дій.
Суд звертає увагу, що відповідачем питання щодо проставлення відмітки про місце проживання не розглядалось, відповіді від 02.08.2019 року та 29.08.2019 року не містять відмови у проставленні такої відмітки.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача проставити відмітку реєстрації місця проживання в паспорті, оскільки відсутні підстави вважати, що право позивача буде порушено після вирішення питання про видачу паспорта громадянина України. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Селидівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 ) в інтересах ОСОБА_2 до Селидівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Митрополитська, 20, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Селидівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області у видачі паспорту ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2505-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв