15 квітня 2020 року Справа № 160/2646/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
06 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати з 01 січня 2008 року дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зниження з 73% до 68% відповідних сум грошового забезпечення пенсії ОСОБА_1 противоправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, провести з 01 січня 2008 року ОСОБА_1 нарахування відповідних сум грошового забезпечення пенсії в розмірі 73% (із врахуванням раніше виплачених сум пенсії), та здійснювати виплату пенсії в такому розмірі - до втрати права на таку пенсію;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, здійснити виплату суми заборгованості частини недоотриманої пенсії з 01 січня 2008 року до дня прийняття судового рішення однією сумою, з нарахуванням компенсації частини доходів;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подати у 30-денний термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу 1 листопада 2005 року Дніпропетровський обласним військовим комісаріатом було призначено пенсію за вислугу років військової служби довічно в розмірі 73% від грошового забезпечення, які складались з 68% (за 20 років-50% та 3%*6 років вислуги = 18%) за 26 календарних років вислуги та було обчислено додатково відповідно Закону №2262-ХІІ ще 5 % як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 2 категорії, що підтверджується Розрахунком на пенсію за вислугу років і пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.11.2005 року. З 1 січня 2007 року позивач перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. В листопаді 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з проханням надати йому копію пенсійної справи для звернення до суду по перерахунку пенсії по постанові Кабінету Міністрів України від 21.02.2019 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». З наданих матеріалів позивачем було встановлено, що йому було зменшено розмір пенсії з 73% до 68%. 27.01.2020 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням пояснити, на якій підставі було зменшено розмір пенсії та з вимогою здійснити перерахунок з 1 січня 2008 року та виплачувати пенсію в розмірі 73% грошового забезпечення. Листом від 26.02.2020 року відповідач повідомив позивача про те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.04.2006 № 3591-IV (далі - Закон № 3591-IV), який набрав чинності 29.04.2006, в ст.13 Закону № 2262-ХІІ були внесені зміни, якими не передбачено збільшення на 5% пенсій особам які брали учать у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, зобов'зано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов належним чином засвідчену копію пенсійної справи
07 квітня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направило до суду відзив на адміністративний позов, яким проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за 26 років вислуги відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) у розмірі 68% від грошового забезпечення, яке береться для обчислення пенсії, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії. Тільки з 01.01.2007 року Позивач перебуває на обліку та отримує пенсію в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.04.2006 № 3591-IV (далі - Закон № 3591-IV), який набрав чинності 29.04.2006, в ст.13 Закону № 2262-ХІІ були внесені зміни, якими не передбачено збільшення на 5% пенсій особам які брали учать у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітнчя 2020 року відмовлено у задовленні клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (пенсійна справа № ФД106924 Міноборони) та отримує пенсію за 26 років вислуги, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ в розмірі 73% відповідних сум грошового забезпечення вислуга 26 років, з урахуванням участі на ЧАЄС, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що з 01.01.2008 року ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» №3591 від 04.04.2006 року, було здійснено перерахунок пенсії та зменшено її розмір до 68-ти %, виключивши зі складу останньої 5 % за участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, осіб які віднесені до 2 категорії постраждалих.
Так, не погоджуючись з вищезазначеним перерахунком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Правовідносини сторін, що виникають у сфері реалізації особами, які мають право на пенсію, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, при цьому що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у звязку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист регулюються регулюються нормами Конституції України від 28.06.1996р. № 254к/96-ВР, Закону України"Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" №3591 від 04.04.2006 року, Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006р. № 3591-IV тощо.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24 Конституції України гарантує рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообовязковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до п "в" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (в редакції Закону України №85/98-ВР від 05.02.1998року), особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії - 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 відсотків, а віднесеним до категорії 2, 3 та 4 на 5 відсотків відповідних сум грошового забезпечення.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" №3591 від 04.04.2006 року, пункт "в" викладено в наступній редакції, а саме: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстроково служб та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умова Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 15 років - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 проценти за кожний повний рік вислуги понад 15 років, але не більше ніж 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Тобто вказаними змінами виключено положення щодо збільшення розміру пенсії за вислугу років на 5% відповідних сум особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до 2 категорії.
Закон України від 04.04.2006р. № 3591-IV «Про внесення змін до деяких Законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців», змінив порядок призначення пенсії за вислугу років.
При цьому, суд зазначає, що п.4 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006р. № 3591-IV, визначено, що вислуга років для призначення пенсій, що була обчислена особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, особам надстрокової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», відповідно до нормативно-правових актів щодо призначення пенсії до набрання чинності цим Законом перегляду не підлягає.
Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №45 від 13 лютого 2008 року, пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно і Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 ЗУ Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі Міллер проти Австрії, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні Гайгузус проти Австрії від 16 вересня 1996 року, відповідно до якого, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі №175/1665/17 (адміністративне провадження №К/9901/9550/18).
Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відповідно до ст.90 КАС України, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника в світлі висновку, викладеного в пункті 25 Рішення Європейського Суду з прав людини «Проніна проти України» (заява №63566/00, Страсбург 18 липня 2006 року), суд приходить до висновку про можливість винесення законного і обєктивного рішення у справі з урахуванням всіх обставин, наведених вище.
При цьому, суд зауважує, що п.1 статті 6 Конвенції зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовязку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне зясування всіх обставин у справі; 5) обовязковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. ст.8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частин 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.
Як встановлено судом, та підтверджено матеріалами справи, підставою для припинення виплат пенсії у розмірі 5 % за участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи стало те, що з 29.04.2006 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 р. № 3591-IV. При цьому, для підвищення пенсій на 5% чи 10% учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яке було раніше передбачено цим пунктом правові підстави відсутні.
Суд зазначає, що доводи відповідача викладені у відзиві від 07 квітня 2020 року спростовуються наступним.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 01.01.2008 року зменшивши розмір пенсії ОСОБА_1 за вислугу років на 5% відповідних сум грошового забезпечення, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, порушивши при цьому вимоги п.4 розділу II Прикінцевих положень Закону України від 04.04.2006р. № 3591-VI «Про внесення змін до деяких Законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців».
Суд також зазначає, що при здійсненні перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" №3591 від 04.04.2006 року зміни, якими виключено положення щодо збільшення розміру пенсії за вислугу років на 5% відповідних сум особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до 2 категорії, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Відтак, системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства України у сукупності з обставинами, встановленими судом в процесі розгляду даної справи на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, дозволяє суду прийти до висновку про обґрунтування позивачем належними доказами протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виключення з основної пенсії ОСОБА_1 пенсії у розмірі 5% за участь останнього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зниження з 73% до 68% відповідних сум грошового забезпечення пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2008 року противоправними є такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, суд зазначає, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає, а відтак доводи відповідача про пропуск строку на звернення до суду є безпідставні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 1140/3136/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).
Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Натомість, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України” від 08 листопада 2017 року №821 реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України, зокрема, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Васильківське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Дніпровське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке північне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Новомосковське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Першотравенське об'єднане управління Пенсійного фонду України, П'ятихатське об'єднане управління Пенсійного фонду України та Царичанське об'єднане управління Пенсійного фонду України реорганізовано шляхом злиття у Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).
В той же час, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Зазначена норма не передбачає дискреційних повноважень у відповідача щодо нарахування, перерахунку та виплати пенсії у розумінні Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2008 року, виходячи із розміру 73 % від сум, з яких нарахована пенсія, згідно з п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції, яка діяла до внесення змін до Закону, а саме до 04.04.2006 р., та виплатити заборгованість, яка виникла внаслідок недоплати пенсії., за вирахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги про зобов'язання здійснити виплату позивачу суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2008 року однією сумою з нарахуванням компенсації частини доходів, суд зазначає, що у разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії за період з 01.01.2008 року за результатом перерахунку, належним виконанням судового рішення буде вважатися виплата в повному обсязі недоплаченої суми пенсії кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Статтею 55 Закону України від 09.04.1992, № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) також визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, ст. 55 Закон № 2262-XII та Порядком №159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 по справі №522/5664/17 (провадження К/9901/2999/17), від 20.02.2018 по справі №336/4675/17 (провадження №К/9901/23/17), і від 05.10.2018 по справі №162/787/16-а (провадження №К9901/33652/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки, щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
Отже, оскільки обов'язок здійснии перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.01.2008 року встановлюється тільки у даному рішенні, то відсутні підстави за наявності яких можлива виплата суми компенсації в розумінні Закону №2050-ІІІ.
За таких обставин, суд не вбачає підстав у зобов'язанні відповідача здійснити виплату суми заборгованості частини недоотриманої пенсії з 01 січня 2008 року до дня прийняття судового рішення однією сумою, з нарахуванням компенсації частини доходів.
Також, ч. 1 ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може умисно ухилятися від виконання рішення суду.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач відповідно до п.10 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у даному випадку відсутні.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: Дніпропетровська область, смт. Черкаське, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зниження з 73% до 68% відповідних сум грошового забезпечення пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2008 року противоправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2008 року, виходячи із розміру 73 % від сум, з яких нарахована пенсія, згідно з п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», в редакції, яка діяла до внесення змін до Закону, а саме до 04.04.2006 р., та виплатити заборгованість, яка виникла внаслідок недоплати пенсії., за вирахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев