09 квітня 2020 року Справа № 160/653/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2019 №Ф-13635-53,-
16 січня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 19.08.2019 за №Ф-13635-53 про сплату боргу (недоїмки) позивачем з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 32944, 16 грн..
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що отримавши в 2001 році свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії ВОО №516482, він почав здійснювати підприємницьку діяльність та став на облік у Новомосковському відділенні державної фіскальної служби у Дніпропетровській області. Згідно з витягом реєстру платників єдиного податку з 01.04.2014 позивач перейшов на спрощену систему оподаткування 2 групи платника єдиного податку.
Також, позивач зазначає, що підприємницьку діяльність було зупинено ще в грудні 2015 року шляхом подання ним заяви до територіального контролюючого органу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, тому саме з цього часу він вважав, що повністю припинено його підприємницьку діяльність. Окрім того, у зв'язку з офіційним працевлаштуванням та припиненням підприємницької діяльності в 2015 році, будь-яких звітів до фіскальної служби з 2016 року позивач не здавав та будь-якої діяльності як фізична особа - підприємець він не здійснював, а отже доходів не отримував.
З 01 листопада 2013 року по теперішній час позивач офіційно працевлаштований в КЗ "Орлівщинської рятувально-водолазної служби на воді" в Піщанській сільській раді Новомосковського району Дніпропетровської області, де займає посаду начальника, що підтверджується довідкою та відповідним записом в трудовій книжці. А тому, з листопада 2013 року работодавець сплачує за позивача, як за застраховану особу, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу від 24.12.2019 року (Форма ОК-7). Проте, незважаючи на всі зазначені обставини, відповідачем було сформовано та направлено позивачу вимогу від 19.08.2019 за №Ф-13635-53 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 32944, 16 грн..
Позивач вказав, що виключною підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати ЄСВ є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи контролюючого органу. Автоматичне нарахування контролюючим органом єдиного внеску суперечить Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (надалі - Інструкція №449), а також Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 року (далі - Закон №2464-VI).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року відкрито провадження у справі №160/653/20 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
11 березня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління ДФС у Дніпропетровській області заперечує проти задоволення позовних вимог.
Відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування оскарженої вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Так, ОСОБА_1 перебував на обліку у Новомосковському відділенні ДФС у Дніпропетровській області з 30.10.2001 до 18.12.2019 як фізична особа - підприємець та відповідно до пункту 4 частини 1 Закону № 2464-VI є платником ЄСВ.
Станом на 31.07.2019 року згідно даних інформаційної системи контролюючого органу за ОСОБА_1 наявна в ІКП заборгованість зі сплати ЄСВ на загальну суму 32944,16 грн., яка складається: заборгованість за минулі періоди - 9134, 44 грн.; заборгованість за 2017 рік - 8448 грн. (704 грн.*12 місяців); заборгованість за 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06 грн.*12 місяців); заборгованість за I та II квартали 2019 року - 5508,36 грн. (918,06 грн.*6 місяців).
Відповідно до Інструкція №449, саме на цю суму було винесено вимогу, адже на кінець календарного місяця (31.07.2019 року) була наявна заборгованість зі сплати ЄСВ.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_2, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа - підприємець 09.10.2001 року (номер запису: 22290170000001763), на облік в органах державної податкової служби взятий 30.10.2001 року.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.08.2019 року за №Ф-13635-53, за якою ОСОБА_1 нараховано суму ЄСВ у сумі 32944,16 грн., яка, як вказав відповідач складається із: заборгованість за минулі періоди - 9134, 44 грн.; заборгованість за 2017 рік - 8448 грн. (704 грн.*12 місяців); заборгованість за 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06 грн.*12 місяців); заборгованість за I та II квартали 2019 року - 5508,36 грн. (918,06 грн.*6 місяців).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.
Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.10 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).
За змістом статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пункт четвертий частини першої цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Абзацом першим частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), (надалі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п.3 розділу 6 Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції(для платника фізичної особи). Відповідно до п.4 розділу 6 Інструкції № 449 після надсилання (вручення) вимоги про сплату боргу (недоїмки) платнику корінець такої вимоги з відміткою про вручення підшивається до справи платника та якщо вимога органу доходів і зборів скасовується чи змінюється судом (господарським судом), то підшивається примірник (копія) рішення суду (господарського суду) до справи платника поряд з корінцем від вимоги, щодо якої відбувся судовий розгляд.
За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З наведених вище норм видно, що соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.
Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в даному випадку ОСОБА_1 є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, що не заперечує відповідач.
Так, в матеріалах справи наявна довідка Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 24.12.2019 №3575/02-24, відповідно до якої, ОСОБА_1 працює в Піщанській сільській ради на посаді начальника "Орлівщинської рятувально-водолазної служби на воді" Піщанської сільської раді Новомосковського району Дніпропетровської області з 01 листопада 2013 року по дату видачі довідки.
Наведене також підтверджується записами трудової книжки позивача від 11.02.1980 серії НОМЕР_3.
Отже, з листопада 2013 року работодавець сплачує за позивача, як за застраховану особу, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу від 24.12.2019 року (Форма ОК-7).
Щодо суми заборгованості, то як вказав відповідач, заборгованість ОСОБА_1 з ЄСВ у сумі 32944,16 грн., розрахована податковим органом таким чином: заборгованість за минулі періоди - 9134,44 грн.; заборгованість за 2017 рік - 8448 грн. (704 грн.*12 місяців); заборгованість за 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06 грн.*12 місяців); заборгованість за I та II квартали 2019 року - 5508,36 грн. (918,06 грн.*6 місяців).
Щодо заборгованості за минулі періоди у сумі 9134,44 грн., суд встановив таке.
Мінімальна сума ЄСВ для ФОП платника єдиного податку за 2016 рік складала:
за І квартал: 303,16 грн. х 3 = 909,48 грн.; за ІІ квартал: 303,16 грн. + (319,00 грн. х 2) = 941,16 грн.; за ІІІ квартал: 319,00 грн. х 3 = 957,00 грн.; за 4 квартал: (319,00 грн. х 2) + 352,00 грн. = 990,00 грн.. Всього 3797,64 грн..
Сума ЄСВ для ФОП платника єдиного податку за 2015 рік становила 5293,88 грн. (з січня по серпень 2015 року - 422,65 * 8 =3381,2 грн.; з вересня по грудень 478,17 грн. *4 = 1912,68 грн.).
Таким чином, з наведеного видно, що нарахована відповідачем ОСОБА_1 сума ЄСВ у розмірі 32944,16 грн., нарахована за той період, коли позивач був офіційно працевлаштований у Піщанській сільській раді Новомосковського району Дніпропетровської області, а отже, відповідно, за період з 01 листопада 2013 року по 24 грудня 2019 року єдині внески за позивача сплачувалися роботодавцем. Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.
Представник відповідача у своєму відзиві зазначає про необхідність сплати єдиного внеску позивачем, ще й як фізичною особою - підприємцем та вказує, що відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки зобов'язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності, що передбачено абзацем 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI.
Такі доводи представника відповідача судом відхиляються, оскільки Законом №2464-VI не визначено обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Визначальним чинником в даному випадку є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
Разом з тим, суд зауважує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою - підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку. Натомість покладення на позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням ЄСВ.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду висловленої в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19) метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Приймаючи до уваги наведене вище, суд доходить висновку про те, що оскаржена податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2019 року №Ф-13635-53, згідно з якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 32944,16 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ч.1, ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 242 - 246, 247, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-А, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.08.2019 №Ф-13635-53 задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 19.08.2019 за № Ф-13635-53.
Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп..
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 09 квітня 2020 року.
Суддя О.В. Царікова