24 лютого 2020 року Справа № 160/12775/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) внести запис до військового квитка ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), яким визначити часом звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом дату - 18 серпня 2017 року, зобов'язавши військову частину НОМЕР_1 внести відповідні зміни до наказу №14 від 13.07.2017 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість по грошовому забезпеченню військовослужбовця по матеріальній допомозі для вирішення соціально - побутових питань у розмірі 3200 грн.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію по додаткові відпустці позивача, як учасника бойових дій за період з 06.01.2017 року по 18.08.2017 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість по виплаті компенсації за затримку виплати грошового забезпечення за період з 14.07.2017 року по 12.12.2017 року.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем порушено права та законні інтереси ОСОБА_1 з огляду на таке: особам рядового складу, які проходять службу за контрактом для вирішення соціально - побутових питань, один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, але позивач при звільненні жодних коштів не отримав, на підтвердження позивач надає лист військової частини від 05.01.2018 року №119. Також, усі грошові кошти, які передбачені чинним законодавством України щодо виплат при звільненні позивачем не отримані.
27.01.2020 року від військової частини НОМЕР_1 до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач зазначив, що позивачем пропущено строки звернення до суду із позовною заявою. Так, позивачем було направлено скаргу №136 від 30.09.2017 року, яка надійшла до військової частини НОМЕР_1 за вх. №953 від 04.10.2017 року. Військовою частиною НОМЕР_1 за вих. №1598 від 10.10.2017 року було надіслано лист із відповіддю щодо роз'яснення отримання належного грошового забезпечення згідно чинного законодавства позивачем. Отже, останнім днем звернення до суду був 10.01.2018 року, проте відповідно до ухвали Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 22.02.2018 року стало відомо, що позивач звернувся до суду 19.02.2018 року. Також у своїй позовній заяві позивач зазначає, що здійснююче досудове врегулювання спору, звертався до військової прокуратури із заявою від 13.07.2017 року, а тому строк звернення до суду було пропущено ще у 2017 році. Вимоги позовної заяви стосуються як проходження військової служби позивачем, так і його звільнення. Отже, позивачем пропущено строки звернення до суду. Згідно із п. 33.1 та 33.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008 року, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини. Відповідно до п. 33.9 якщо матеріальна допомога не надавалася, робиться запис: «Матеріальна допомога за рік не виплачувалася». Тому позивачу в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №14 від 13.07.2017 року було зазначено: «матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань…не отримав». Відповідно до п. 1.12 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України №260 від 11.06.2008 року, у разі виникнення спірних питань щодо нарахування належного грошового забезпечення фінансові органи до з'ясування (уточнення) у фінансовому органі вищого рівня порядку виплати здійснюють виплату безспірно належного військовослужбовцю грошового забезпечення. Згідно із п. 1.9 цього ж Наказу грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Тому військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено частину грошового забезпечення, а відразу після з'ясування у фінансовому органі вищого рівня порядку та належності вище зазначеної виплати та у зв'язку із надходженням коштів позивачу відразу було виплачено належне грошове забезпечення. Щодо дати звільнення позивача зазначаю, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №14 від 13.07.2017 року з 11.08.2018 року позивача було виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Дзержинсько-Довгинцівського ОРВК Дніпропетровської області. Також листом за вих. №120 від 05.01.2018 року було також підтверджено дату звільнення позивача, а саме - 11.08.2017 року.
У період з 10.01.2020 року по 24.01.2020 року, та 21.02.2020 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній відпустці, а в період з 27.01.2020 року по 31.01.2020 року перебував на лікарняному.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, про що свідчить копія посвідчення від 06.01.2017 року (Серія НОМЕР_4 ), яка наявна в матеріалах справи.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2017 року №293 період військової служби ОСОБА_1 у в/ч НОМЕР_1 (пп НОМЕР_5 ) з 18.07.2016р. по 13.07.2017р. зараховується до страхового стажу, єдиний соціальний внесок сплачено в повному обсязі.
За інформацією, яка міститься у Витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 . Дрібноход (по стройовій частині) від 13.07.2017 року за № 14 солдата ОСОБА_1 , водія-санітара евакуаційного відділення взводу забезпечення медичної роти, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2017 року № 64-РС з військової служби у запас з урахуванням частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» пункту "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час), з урахуванням невикористаної частини чергової відпустки за 2017 рік з 13 липня по 11 серпня 2017 року. З 11 серпня 2017 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Дзержинсько-Довгинцівського ОРВК Дніпропетровської області. Виплачено щомісячну грошову премію у розмірі 680% від посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 липня по 11 серпня 2017 року. Виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення з 01 липня по 11 серпня 2017 року. Грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 не отримав. Виплачено грошову допомогу по звільненню у запас у розмірі 50% за кожний повний прослужений рік. Знято з котлового забезпечення з 13 липня 2017 року. Підстава: постанова військово-лікарської комісії Міністерства Оборони України від 30.06.2017 року № 1680.
30.09.2017 року представник позивача - адвокат Умріхін О.В. звернувся із скаргою на ім'я командира в/ч НОМЕР_1 з приводу невиплати грошових коштів при звільненні з військової служби в порядку ст. 40 Конституції України, ст. ст. 19,20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Листом від 10.01.2017 року за №1598 відповідачем на адресу представника позивача - адвоката Умріхіна О.В. повідомлено, що ОСОБА_1 отримав належне йому грошове забезпечення у повному обсязі, згідно чинного законодавства. Згідно зазначеного наказу про звільнення з військової служби, ОСОБА_1 було нараховано по день звільнення: 1) військове звання 30 грн. (12,58 грн з 1-13.07.2017р.); 2) посадовий оклад 530 грн. (222,26 грн. з 1-13.07.2017р.; 3) надбавка за вислугу років 10% (23,48 грн. з 1-13.07.2017р.); 4) НВОВЗ 50% (129,16 грн. з 1-13.07.2017р.); 5) премія 680% (1511,37 грн. з 1-13.07.2017р.); 6) ЩДГВ 60% (1139,31 грн. з 1-13.07.2017р.); 7) утримано 45,57 грн. військовий збір. На картку ПриватБанк було зараховано 2992,59 грн. (кошти надійшли 19.07.2017р); 8) одноразова грошова допомога по звільненню 50% виплачується за кожний повний прослужений рік ( ОСОБА_1 прибув 18.07.2016 №238 з Дзержинсько-Довгицівського ОРВК та звільнений 13.07.2017р. №14, на день звільнення права на отримання грошової допомоги (50% за кожний повний прослужений рік) не набув. Грошовий атестат видається під особистий підпис згідно запиту військового комісаріату для призначення військової пенсії. До фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 не звертався.
Відповідно до інформації, яка міститься в повідомленні військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2018 №119 на ім'я представника позивача - адвоката Умріхіна О.В., у військовій частині НОМЕР_1 відсутні жодні документи для здійснення негайної виплати ОСОБА_1 грошового утримання військовослужбовця за 14 днів додаткової відпустки як УБД. На дату звільнення ОСОБА_1 кошти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань були відсутні, що зазначено у наказі командира від 13.07.2017р. №14. Грошова допомога для оздоровлення ОСОБА_1 була виплачена 16.08.2017р. на суму 4460,08 грн.
Судом установлено, що відповідно до довідки із зазначенням виплат у платежах від 05.01.2018 №120, що ОСОБА_1 був звільнений згідно наказу від 13.07.2017р. №14 та перебував у відпустці по 11.08.2017р. Згідно зазначеного наказу про звільнення з військової служби, ОСОБА_1 було здійснено перерахунок по день звільнення: військове звання з 14.07.17-11.08.17 (28,07 грн.); посадовий оклад з 14.07.17-11.08.17 (495,80 грн.); надбавка за вислугу років з 14.07.17-11.08.17 (52,39 грн.); НВОВЗ 50% з 14.07.17-11.08.17 (288,13 грн.); премія 680% з 14.07.17-11.08.17 (3371,44 грн.); ЩДГВ 60% з 14.07.17-11.08.17 (2541,50 грн.). Утримано 101,60 грн. військовий збір. На картку ПриватБанк було зараховано 6675,67 грн.(кошти 12.12.2017р.). Грошова допомога для оздоровлення-4460,08 грн.(кошти надійшли 16.08.2017р.).
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 безпідставними та протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" 25.03.1992 року № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 26-1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України (крім тих, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань. Для цього вони мають пройти професійно-психологічний відбір, за станом здоров'я бути придатними до служби у військовому резерві та відповідати встановленим вимогам проходження служби у військовому резерві.
З особою, яка відповідає вимогам, зазначеним у частині першій цієї статті, укладається контракт про проходження служби у військовому резерві відповідно Збройних Сил України або інших військових формувань.
Служба у військовому резерві запроваджується з метою планомірної підготовки резервістів для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом у мирний та воєнний час шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю.
Указом Президента України від 07.11.2001 № 1053/2001 затверджено Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які в добровільному порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
За приписами п. 62 розділу VIII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України звільнення осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів) з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо вони не досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час;
б) у відставку, якщо вони досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я з виключенням з військового обліку.
Особи офіцерського складу, прапорщики (мічмани), які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку та на яких згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України накладено стягнення "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю", звільняються з військової служби у відставку за службовою невідповідністю.
Отже, у нашому випадку, як свідчать матеріали справи та як вже зазначалось вище, позивача - солдата ОСОБА_1 , водія-санітара евакуаційного відділення взводу забезпечення медичної роти, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.07.2017 року № 64-РС з військової служби у запас з урахуванням частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» пункту "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час), з урахуванням невикористаної частини чергової відпустки за 2017 рік з 13 липня по 11 серпня 2017 року. З 11 серпня 2017 року виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Дзержинсько-Довгинцівського ОРВК Дніпропетровської області.
Тобто, аналізуючи приписи п. 62 розділу VIII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України датою звільнення позивача є 11.08.2017 року, оскільки останнього саме 11.08.2017 року виключено із списків особового складу частини відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 . Дрібноход (по стройовій частині) від 13.07.2017 року за № 14, а не 18.08.2017 року, як того просить позивач.
В свою ж чергу, відповідно до вимог ч. ч. 1-6 Указу Президента України
від 30 грудня 2016 року № 582/2016, яким затверджено Положення про військовий квиток офіцера запасу, Військовий квиток офіцера запасу (далі - військовий квиток) є документом, що визначає належність його власника до офіцерського складу запасу та виконання ним військового обов'язку.
Військові квитки видаються:
районними (міськими) військовими комісаріатами - офіцерам запасу Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту під час первинної постановки на військовий облік офіцерів запасу Збройних Сил України;
відповідними органами Служби безпеки України - офіцерам запасу Служби безпеки України та офіцерам запасу Управління державної охорони України, які зараховані у запас Служби безпеки України;
відповідними підрозділами Служби зовнішньої розвідки України - офіцерам запасу, які зараховані у запас Служби зовнішньої розвідки України (якщо раніше військовий квиток не видавався).
Військовий квиток являє собою зшиту внакидку нитками книжечку розміром 80 х 107 мм, що має тверду обрізну з закругленими кутами обкладинку, обтягнуту бумвінілом синього кольору, і 32 сторінки.
У верхній частині лицьового боку обкладинки військового квитка зображено малий Державний Герб України, а під ним - напис «Військовий квиток офіцера запасу».
Усі сторінки військового квитка пронумеровані та мають захисну сітку кольору хакі.
На кожній сторінці військового квитка вертикально нанесено орнамент, у центрі якого зображено малий Державний Герб України.
Внизу на першій, третій, п'ятій, сьомій, дев'ятій, одинадцятій, тринадцятій, п'ятнадцятій, сімнадцятій, дев'ятнадцятій, двадцять першій, двадцять третій, двадцять п'ятій, двадцять сьомій, двадцять дев'ятій та тридцять першій сторінках військового квитка перфоровано серію та номер військового квитка.
На внутрішньому лівому боці обкладинки військового квитка у верхній частині на горизонтально розміщеному орнаменті друкарським способом зроблено напис «Військовий квиток», нижче - надруковано серію та номер квитка, а під номером - напис «Україна». На цей бік обкладинки заносяться прізвище, ім'я, по батькові, особистий номер офіцера. Нижче відводиться місце для фотокартки розміром 35 х 45 мм та підпису офіцера запасу. Фотокартка засвідчується гербовою мастиковою печаткою органу, що видав військовий квиток.
На першу сторінку військового квитка вносяться число, місяць, рік, місце народження офіцера запасу, дата видачі, орган, який видав військовий квиток. Нижче відводиться місце для підпису посадової особи.
Другу сторінку військового квитка призначено для внесення відомостей про освіту, третю сторінку - для відомостей про військове звання офіцера запасу, його військову облікову спеціальність, профіль і розряд обліку в запасі та прийняття присяги, четверту - шосту сторінки - про проходження військової служби, сьому сторінку - про участь у бойових діях.
На восьмій сторінці військового квитка вносяться записи про звільнення офіцера у запас, на дев'ятій і десятій сторінках - записи про присвоєння офіцеру чергових військових звань у запасі.
На одинадцяту - чотирнадцяту сторінки військового квитка вносяться відомості про проходження навчальних зборів, п'ятнадцяту - сімнадцяту сторінки - про видачу й вилучення мобілізаційного розпорядження, вісімнадцяту - дев'ятнадцяту сторінки - про призов на військову службу і призначення на посаду.
Двадцяту і двадцять першу сторінки військового квитка призначено для внесення окремих відміток, двадцять другу сторінку - відомостей про сімейний стан офіцера запасу, двадцять третю - двадцять сьому сторінки - для відміток про постановку офіцера на військовий облік та зняття з обліку, двадцять восьму сторінку - про виключення офіцера запасу з військового обліку.
На двадцять дев'ятій - тридцять першій сторінках військового квитка і розміщується інформація щодо правил військового обліку й обов'язків офіцера запасу.
На тридцять другу сторінку військового квитка вносяться записи про антропометричні дані та групу крові власника квитка.
Записи та відмітки у військовому квитку роблять посадові особи районних (міських) військових комісаріатів (відповідних органів Служби безпеки України, підрозділів Служби зовнішньої розвідки України), які відповідають за його видачу й заповнення. Записи у військовому квитку засвідчуються гербовою мастиковою печаткою.
Зразок військового квитка затверджує Міністерство оборони України.
Офіцери запасу зобов'язані надійно зберігати військові квитки, стежити за своєчасним і точним внесенням до них змін та виконувати вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Повторно військовий квиток може бути видано офіцеру запасу за рішенням районного військового комісара (керівника органу Служби безпеки України, заступника Голови Служби зовнішньої розвідки України, який відповідає за стан військового обліку), на підставі особистої заяви офіцера у випадках:
непридатності військового квитка для дальшого користування;
знищення військового квитка під час стихійного лиха;
втрати або викрадення військового квитка;
зміни прізвища, імені та по батькові офіцера запасу.
Обмін військового квитка у зв'язку зі зміною прізвища, імені та по батькові офіцера запасу здійснюється на підставі одержаного офіцером запасу нового паспорта громадянина України.
В той же час, суд вважає за необхідне відновити порушене право позивача на шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) внести запис до військового квитка ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), яким визначити часом звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом.
Так, слід зазначити, що частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Відтак, враховуючи наведені вище обставини, які свідчать про порушення прав позивача та неправомірність дій військової частини НОМЕР_1 , суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) внести запис до військового квитка ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), яким визначити часом звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом дату - 11 серпня 2017 року.
В той же час, у задоволенні вимоги позивача щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 внести відповідні зміни до наказу №14 від 13.07.2017 року слід відмовити, оскільки в означеному наказі датою звільнення позивача є дата 11.08.2017 року, якою виключено ОСОБА_1 із списків особового складу частини.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації по додаткові відпустці позивача, як учасника бойових дій за період з 06.01.2017 року по 18.08.2017 року суд зазначає наступне.
Згідно з п. 12 статті 12 Закону №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Стаття 4 Закону України від 05 листопада 1996 року «Про відпустки» передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно)
Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.
Однак Законом №2011-XII не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:
1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;
2) грошова компенсація відпустки.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.
Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у Зразковому Рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Також аналогічні висновки були зроблені у справі № 620/4218/18 Великою Палатою Верховного суду у постанові від 21.08.2019 року.
Суд не погоджується з доводами відповідача стосовно того, що оскільки позивач не звертався з відповідним рапортом про надання відпустки або компенсації, він втратив право на наступну виплату компенсації.
Як вбачається зі змісту абз. 3 п. 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у разі невикористання військовослужбовцями до часу звільнення щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Таким чином, вказана норма передбачає не право роботодавця нарахувати або не нарахувати компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, а його обов'язок нарахувати і виплатити, а тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідачем не було проведено повного розрахунку в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої учасникам бойових дій, за 2017 рік.
Суд відхиляє посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Тож, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Велика Палата Верховного Суду відхиляє твердження скаржника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов'язана з виконанням службових обов'язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 06.01.2017 року по 11.08.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме - 11 серпня 2017 року.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 06.01.2017 року по 11.08.2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.08.2017 року підлягають до задоволення.
Стосовно позовної вимоги позивача щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити заборгованість по грошовому забезпеченню військовослужбовця по матеріальній допомозі для вирішення соціально - побутових питань у розмірі 3200 грн. суд звертає увагу на таке.
Приписами ч.1 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також визначено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове ж забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзвязку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, безпосередньо визначено «Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за недотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178.
Так, положеннями вказаного вище Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби;.. (п.3). Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4). Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзвязку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п.5).
Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.
При цьому, суд звертає увагу, що обов'язковою підставою до виплати компенсації військовослужбовцю за місцем військової служби є подана ним належна заява (рапортом), на підставі якої приймається рішення у формі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації з урахуванням довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Як свідчать матеріали справи, доказів того, що рапорт позивачем з приводу виплати по матеріальній допомозі для вирішення соціально - побутових питань подавався, суду не представлено.
За таких підстав, у задоволенні позову, в цій частині, необхідно відмовити.
В той же час вимога позивача щодо стягнення з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) заборгованості по виплаті компенсації за затримку виплати грошового забезпечення за період з 14.07.2017 року по 12.12.2017 року підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.
Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія).
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 05.09.2017 №299 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим держаним соціальним страхуванням) позивачем за 2 календарних місяці, що передували місяцю звільнення, отримано грошову винагороду у загальному розмірі 17 527,76 грн.
Відповідно, сума грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню зі служби, з якої здійснюється розрахунок середньоденного грошового забезпечення становить 17 527,76 грн.
Сукупна кількість календарних днів за червень та липень 2017 року складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 287,34 грн (грошове забезпечення, отримане за 2 місяці, що передували звільненню, 17 527,76 грн : 61 календарний день = 287,34 грн).
Затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи становить 122 календарних днів ((період з 12 серпня 2017 року (наступний день після виключення позивача із списків особового складу) по 11 грудня 2019 року (останній день перед зарахуванням коштів на картковий рахунок позивача) включно)).
Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 35 055,48 грн (середньоденне грошове забезпечення 287,34 грн х 122 календарних днів затримки у розрахунку при звільненні = 35 055,48 грн).
Розрахунки середнього заробітку, наведений позивачем у позовній заяві, судом відхиляється, як такий, що здійсненний з порушенням положень Порядку № 100 та Порядку № 260.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2017 року по 11 грудня 2019 року у сумі 35 055,48 грн. У свою чергу визнання протиправною бездіяльності відповідача не сприятиме відновленню порушених прав позивача, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача обґрунтовану суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2019 року по 11 грудня 2019 року у сумі 35 055,48 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2019 року по 11 грудня 2019 року у сумі 35 055,48 грн визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) внести запис до військового квитка ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), яким визначити часом звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за контрактом дату - 11 серпня 2017 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.08.2017 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2019 року по 11 грудня 2019 року у сумі 35 055,48 грн (тридцять п'ять тисяч п'ятдесят п'ять гривень 48 коп.).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник