15 квітня 2020 р. Справа № 120/580/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
13.02.2020 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1) та військової частини НОМЕР_2 (відповідач 2), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 рр., виходячи з розміру з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби 29.09.2019;
- зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби 29.09.2019.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та у період з 05.09.2015 по 05.11.2015 брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної оперції на сході України, у зв'язку з чим отримав статус учасника бойових дій. Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 19.09.2019 № 460 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_3 з 29.09.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що як учасник бойових дій він мав право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів. Однак така відпустка під час військової служби йому не надавалась. Відтак позивач вважає, що у зв'язку із звільненням з військової служби він мав отримати грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткової відпустки протягом 2015-2019 рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення. Проте відповідачі виплату такої компенсації не здійснили, а тому за захистом своїх прав та інтересів позивач вимушений звертатися до суду.
Ухвалою суду від 18.02.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
12.03.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що згідно з п. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Втім, відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені частинами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. На думку відповідача, системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці лише за певних умов мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Водночас використання такого права гарантується безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік. Разом з тим, відповідач зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, припиняється. Відтак зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати компенсацію за ці відпустки, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову. Також відповідач вказує на те, що усі нарахування та виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 здійснюються військовою частиною НОМЕР_2 .
12.03.2020 до суду надійшов відзив відповідача 2, який загалом відповідає змісту відзиву відповідача 1. Додатково відповідач 2 зазначає, що згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відтак відповідач звертає увагу, що наказ про звільнення з військової служби позивачем не оскаржується та раніше не оскаржувався. Крім того, позивач з рапортом до військової частини НОМЕР_2 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не звертався, що виключає бездіяльність зазначеної військової частини.
26.03.2020 до суду надійшла відповідь на відзиви відповідачів, в якій позивач заперечує доводи та аргументи військових частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 і просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також при вирішенні справи позивач просить врахувати праові висновки, наведені у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 в справі № 620/4218/18, яке набрало законної сили.
06.04.2020 до суду надійшли заперечення відповідача 1, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідач наголошує на тому, що військова частина НОМЕР_1 немає власного фінансового органу, що унеможливлює здійснення будь-яких нарахувань і, тим більше, проведення виплат.
06.04.2020 до суду надійшли заперечення відповідача 2, в яких відповідач підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , підполковник Збройних Сил України, проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділення автоматизованих систем управління та радіолокаційного забезпечення зенітних ракетних військ Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
В період з 05.09.2015 по 05.11.2015 позивач брав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції на сході України (в м. Маріуполі Днецької області), у зв'язку з чим набув статус учасника бойових дій (посвідченням серії НОМЕР_4 від 11.11.2015).
Наказом Командувача Повітряних Сил України від 19.09.2019 № 460 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 25.09.2019 № 184 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 29.09.2019.
Згідно з листом Фінансово-економічного управління Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.01.2020 № 350/147/2/187 під час проходження військової служби протягом 2015-2019 рр. позивачу, як учаснику бойових дій, додаткова відпустка не надавалась та компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не нараховувались.
Вказаним листом позивачу також роз'яснено, що виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, колишньому військовослужбовцю можлива тільки на підставі рішення суду, яке вступило в законну силу.
Позивач вважає, що невиплата відповідачами при звільненні з військової служби грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Тому за захистом своїх порушених прав та інтересів позивач звертається до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями) установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (стаття 6); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Крім того, згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи з норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є гарантованою пільгою для учасників бойових дій.
Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (зі змінами та доповненнями) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Так, згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду". Водночас визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права та вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Окрім того, суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки.
Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Згідно з пунктами 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:
типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;
зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Обставини цієї справи, склад її учасників та предмет спору вказують на те, що ця справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, наведеним у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 620/4218/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ. Окрім того, такі висновки не лише повинні враховуватись судами нижчих інстанцій, але є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Про це безпосередньо зазначено у ч. 5 ст. 13 Закон № 1402-VIII.
З огляду на викладене та беручи до уваги правові висновки Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, суд зауважує, що надання військовослужбовцям додаткової відпустки в особливий період призупиняється, однак це не позбавляє особу права на отримання грошової компенсації за усі невикористані дні такої відпустки при звільненні з військової служби.
Судом встановлено, що будучи учасником бойових дій позивач не використав дні додаткової відпустки у 2015-2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби 29.09.2019.
Відповідач 2 посилається на те, що позивач не звертався з рапортом щодо виплати йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Відповідач 1 також посилається на те, що військова частина НОМЕР_1 не має законних підстав для виплати позивачу спірної компенсації, оскільки не наділена повноваженнями на власний розсуд приймати рішення про надання/ненадання щорічних та додаткових відпусток та їх компенсації військовослужбовцям.
Проте суд зазначає, що на час прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військової частини з позивачем мав бути проведений повний розрахунок при звільненні, в тому числі виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Водночас, оскільки військова частина НОМЕР_1 перебуває на всіх видах грошового забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 і саме військова частина НОМЕР_2 здійснює безпосередній розрахунок та виплату всіх видів грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 , то позовні вимоги у спірних правовідносинах повинні бути звернені до відповідача 2 (військової частини НОМЕР_2 ).
Таким чином, на переконання суду, військова частина НОМЕР_2 протиправно не здійснила нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні з військової служби, внаслідок чого між сторонами виник відповідний спір.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд також враховує рішення Верховного Суду у вищезазначеній зразковій справі № 620/4218/18.
Вказаним рішенням суд касаційної інстанції визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язав військову частину нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумереску проти Румунії" (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа "Yvonne van Duyn v. Home Office" (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відтак, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення з військової служби 29.09.2019 та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення з військової служби 29.09.2019.
У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити. При цьому суд доходить висновку, що позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 заявлено помилково, оскільки зазначена військова частина, де позивач проходив військову службу, перебуває на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 і саме військова частина НОМЕР_2 здійснює безпосередній розрахунок та виплату всіх видів грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 .
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення з військової служби 29.09.2019.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані у 2015-2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення з військової служби 29.09.2019.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач 1: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 );
3) відповідач 2: військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено 15.04.2020.
Суддя Сало Павло Ігорович