м. Вінниця
15 квітня 2020 р. Справа № 120/363/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови
У січні 2020 року засобами поштового зв'язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 036108 від 09.11.2019 року на суму 1175,32 євро, а також постанови Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області № 151561 від 08.01.2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 34 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля "DAF", моделі "FT XF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_1 та причепу марки "VAN HOOL, моделі "3B0053", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , які належать фізичній особі-підприємцю - ОСОБА_1 . Після проведеного габаритно-вагового контролю складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 09.11.2019 року. Цього ж дня посадовими особами органу Управління Укртрансбезпеки в Одеській області складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яким позивачу нараховано до сплати 1175,32 євро. У подальшому, 15.01.2020 року через відділення поштового зв'язку останній отримав постанову Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області про застосування адміністративного - господарського штрафу за № 151561 від 08.01.2020 року, у зв'язку з порушенням ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачено ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". На думку позивача, постанова № 151561 від 08.01.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на допущення відповідачем ряд порушень процедури габаритно-вагового контролю. Зокрема, відповідачем не надано допустимих доказів, які б свідчили про правильне виконання ним зважування автомобіля позивача та визначення його маси у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивач стверджує, що з наданих відповідачем документів не вбачається, що ним використовувалась методика для визначення фактичної маси транспортного засобу позивача та навантаження на окремі осі. Разом із тим, ваги, які використовувались відповідачем, не відповідають вимогам законодавства щодо обладнання, яке повинно застосовуватися для пересувного пункту габаритно-вагового контролю та не можуть застосовуватись для зважування транспортних засобів у русі, оскільки їх метрологічна атестація для такого способу зважування не проведена, а надана копія свідоцтва свідчить також про те, що його видано не тим органом, на який законодавством покладено відповідний обов'язок. Зауважує, що інформація про вагові параметри транспортного засобу, щодо якого здійснюється габаритно-ваговий контроль, в довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та в акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, може вноситися лише на підставі документа, автоматично сформованого відповідним ваговим обладнанням за результатами зважування (чека або талона зважування, квитанції, тощо). Як на обставину, що вказує на незаконність оскаржуваної постанови, позивач вказує і на те, що автомобіль позивача з вантажем мав фактичну повну масу: 42,63 т. при нормативно допустимій масі: 44,00 т., що свідчить про відсутність порушення позивачем ст. 48 та 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Додатково наголошує, що позивачем перевозився сипучий вантаж (ріпак), який є рухомим під час зміни напрямків руху чи швидкості автомобіля, а тому його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху, що, в свою чергу, не дає можливості, за відсутності відповідної методики зважування, з достовірністю встановити, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням вагових обмежень на одну з осей. Також, посилання в акті та розрахунку на маршрут "с. Балинівка - н/п Нові Біляри, 650 км", на переконання позивача, не відповідає маршруту, який було пройдено транспортним засобом позивача до моменту його зупинки, що свідчить про протиправність дій відповідача. За наведених вище обставин та з метою захисту порушених, на думку позивача, прав останній звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04.02.2020 року судом відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 036108 від 09.11.2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Наступною ухвалою суду від 04.02.2020 року позовну заяву в іншій частині вимог залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків ухвалою суду від 18.02.2020 року в іншій частині позовних вимог відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, представник відповідача вказує, що перевірка та зважування належного позивачу транспортного засобу проводилась з додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, з належним чином оформленими документами, а постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 151561 від 08.01.2020 року, винесено у відповідності із Законом України "Про автомобільний транспорт", Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою КМУ № 1567 від 08.11.2006 року. Зауважив, що відповідно до акту перевірки та довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю позивачем допущено перевищення вагових обмежень на одиничну вісь, замість допустимих 11 т. (-+2% похибки) навантаження становило 14.42 т. Тобто позивачем, було допущено перевищення навантаження автомобіля на одну вісь, що свідчить про недотримання останнім абз. 16 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт". Поряд із цим, представник відповідача зауважив і на тому, що жодним законодавчим чи нормативним актом не визначено різниці між зважуванням транспортних засобів у разі перевезення подільних, неподільних або наливних вантажів. Саме тому, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра, який перевищує нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.01.2001 року № 1306, більш як на 2%, за відсутності відповідного дозволу, посадові особи Укртрансбезпеки зобов'язані скласти акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначити в установленому порядку суму плати за проїзд. Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу, великоваговим автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо сипучості вантажу, на переконання відповідача, є необгрунтованими. Щодо відсутності окремої методики для визначення фактичної маси транспортного засобу позивача та навантаження на окремі осі, представник відповідача вказує на проведення перевірки транспортного засобу та нарахування плати за проїзд відповідно до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою КМУ від 27.06.2007 року № 879. З урахуванням вищенаведеного, відповідач переконаний, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 з 01.06.2017 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид діяльності якого: "49.41 Вантажний автомобільний транспорт".
09.11.2019 року уповноваженими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-05 Київ-Одеса, 450 км + 500м, було проведено рейдову перевірку транспортного засобу "DAF", моделі "FT XF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_1 та причепу марки "VAN HOOL, моделі "3B0053", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , які належать фізичній особі-підприємцю - ОСОБА_1 та який одночасно був водієм даних транспортних засобів.
Окрім того, 09.11.2019 року за результатом габаритно-вагового контролю складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 036108, в якому зафіксовано, що на автодорозі с. Балинівка- н/п Нові Біляри, 650 км, транспортний засіб марки DAF, модель "FT XF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_1 з причепом марки "VAN HOOL, моделі "3B00573, реєстраційний номер: НОМЕР_2 , перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 7,80/14,42/6,65/6,48/7,27 т). При цьому, повна маса автомобіля складала 42,63 т, при нормативно допустимій 44 т.
Того ж дня, складено довідку про результати здійснення габаритно - вагового контролю, а також розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яким нараховано до сплати позивачу 1175,32 евро.
За результатами перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 169695 від 09.11.2019 року, у якому міститься запис, що під час перевірки виявлено порушення ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (уточнення: абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу).
08.01.2020 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області винесено постанову № 151561 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 34000 грн. (двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Не погодившись із вказаною постановою, з метою її скасування, позивач оскаржив її до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ).
Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ).
Разом з цим, відповідно до абз. 4 ст. 6 Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення).
Відповідно до п. 1 Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно п.п.1 п. 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Відповідно до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.
Підпунктами 15 та 27 п. 5 названого Положення визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до п. 2 цього Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами п. 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
За приписами п. 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Згідно з абз. 2 п. 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що підставою для її прийняття послугував факт порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за вчинення якого передбачене ст. 48 та ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ.
Так, абз 16 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ, на підставі якого до позивача застосовано штраф, передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема: за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У свою чергу, відповідно до положень ч. 4 ст. 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено п. 21 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті .
Як зазначалось судом вище, 09.11.2019 року уповноваженими особами Управління Укртрансбезпеки в Одеській області у пункті габаритно-вагового контролю на а/д М-05 Київ-Одеса, було проведено рейдову перевірку транспортного засобу "DAF", моделі "FT XF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_1 та причепу марки "VAN HOOL, моделі "3B0053", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_1 .
За результатом габаритно-вагового контролю складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 036108, в яких зафіксовано, що на автодорозі с. Балинівка- н/п Нові Біляри, 650 км, транспортний засіб (тягач) марки DAF, модель "FT XF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_1 з причепом марки "VAN HOOL, моделі "3B0053", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 7,80/14,42/6,65/6,48/7,27 т). При цьому, повна маса автомобіля складала 42,63 т, при нормативно допустимій 44 т. Тобто, перевіркою було встановлено фактичне навантаження на одиничну вісь - 14,42 тон, при допустимих - 11 тон.
Відповідно п. 28 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Пунктом 3 ч. 1 Порядку № 879 визначено, що великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Відповідно п. 22.5 Правил дорожнього руху України, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів (п. 3 ч. 1 Порядку № 879).
Як встановлено судом, позивач під час провадження підприємницької діяльності, а саме під час перевезення ріпака транспортним засобом "DAF", моделі "FT XF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_1 та причепом марки "VAN HOOL, моделі "3B0053", перевищив нормативно допустиме осьове навантаження (нормативно допустиме: 11/11/24 т.; фактичне: 7,80/14,42/6,65/6,48/7,27 т) на другу одиничну вісь: 14,42 т при допустимих 11 т, тобто на 3,42 т. (перевищення у відсотках складає 31,09%, тобто більш ніж 20 %).
Водночас документи, які передбачені ч. 4 ст. 48 Закону № 2344 (дозвіл або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів) у водія автомобіля, під час проведення рейдової перевірки, були відсутні. Відсутність вказаних документів, в силу приписів абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344 є достатньою правовою підставою для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відтак суд вважає, що відповідачем цілком правомірно винесено постанову № 151561 від 08.01.2020 року про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 34000 грн. (17 х 2000).
Надаючи оцінку іншим доводам позивача щодо протиправності оскаржуваної постанови, суд зазначає таке.
Як на підставу для задоволення позовних вимог позивач посилається на те, що повна маса автомобіля складала 42,63 т, при нормативно допустимій 44,00 т. Також позивачем наводились доводи про те, що ним перевозився сипучий вантаж (ріпак), який є рухомим під час руху автомобіля, а тому його маса не є сталою у різних точках автомобіля під час руху. Отже, на його думку, властивості сипучого вантажу не дають можливості розподілити його рівномірно, а оскільки відсутня методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси транспортних засобів із вантажем, що змінює розподіл навантажень на осі транспортного засобу в русі встановити достовірність факту перевищення вагових обмежень на одну вісь не є можливим. Тому, на переконання позивача, при здійсненні габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який здійснює перевезення сипучих вантажів необхідно брати до уваги лише фактичну повну його масу, без врахування осьового навантаження.
Щодо вказаних аргументів суд зазначає, що позивачем було здійснено перевезення, при якому осьове навантаження на окрему другу вісь перевищувало допустимі вагові параметри на 31 %, а саме маса становила 14,4 т. при дозволеній масі 11 т. на другу вісь (14,4 т. - 11 т. = 3,42 т.; (3,42 т. * 100 %):11= 31%). Вказана обставина позивачем не заперечується.
Як зазначалося, п. 3 ч. 1 Порядку № 879 визначено, що великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Відповідно до п. 4 "Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30, допускається перевищення вагових параметрів на визначеними у п. 22.5 ПДР на 2% (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Тобто, законодавцем передбачено критичну похибку в розмірі 2%, що еквівалентно 220 кг на одиничну вісь, що дозволяє враховувати специфіку вантажу, в тому числі й сипучого (ріпак), який під час транспортування здатний зсуватися. У даній справі перевищення навантаження на таку вісь становить більше 2%.
При цьому, суд оцінює критично посилання позивача щодо специфіки вантажу, зокрема, того, що вантажем був ріпак, який має властивість пересипатись під час руху транспортного засобу, створюючи при цьому нерівномірне навантаження на осі, з наступних мотивів.
Так, наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 2014 року "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" на водія та перевізника покладено ряд обов'язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу, які позивачем не були виконані.
Відповідно до п.п. 8.14-8.15 Глави 8 зазначених правил, завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху. Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.
Згідно з п. 12.1 Глави 12 зазначених правил, при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.
Пунктом 12.5 Глави 12 вказаних правил передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
Також п. 8.20 Глави 8 зазначених правил визначено, що водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.
Відповідно до п. 8.21 Глави 8 зазначених правил, виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов'язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.
Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов'язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. Тобто, обов'язок забезпечення належного розміщення та кріплення вантажу, яке б унеможливлювало його зміщення під час руху покладається на водія, який перевозить такий вантаж. Зміщення вантажу, як наслідок, перевищення встановлених вагових обмежень, є порушенням.
Щодо доводу позивача про відсутність на момент виникнення спірних правовідносин Методики виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів України, то суд зазначає наступне.
Так, дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.
Пунктом 19 Порядку № 879 було передбачено, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.
Проте, оскільки за змістом ст. 4 і 29 Закону України "Про дорожній рух", ст. 33 Закону України "Про автомобільні дороги" визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідний орган Укртарнсбезпеки, суд вважає, що суб'єктом владних повноважень правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та складено відповідні довідку та розрахунок. Крім того, позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.
Аналогічна правова позиція із цього приводу викладена у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 року у справі № 804/5296/17, від 02.08.2018 року у справі № 820/1420/17.
Таким чином, суд відхиляє вказані доводи позивача як такі, що є необґрунтованими.
Надаючи оцінку доводам позивача про те, що зі змісту акту, довідки та розрахунку не можливо встановити технічні характеристики вагового комплексу, не зазначено дані про вимірювальне і зважувальне обладнання, яке використовувалось для визначення факту перевищення поосьового навантаження, не було надано документи щодо метрологічної атестації вимірювального приладу, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до пунктів 12, 13 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Крім того, суд наголошує, що нормами чинного законодавства України не передбачено обов'язкового пред'явлення водію транспортного засобу при здійсненні габаритно - вагового контролю документів про державну метрологічну атестацію вимірювального приладу, яким здійснено габаритно - ваговий контроль, а також протоколу, свідоцтва про метрологічну реєстрацію на предмет відповідності технічних характеристик ваг тощо. Тобто, ненадання посадовими особами під час здійснення габаритно-вагового контролю вказаної документації не свідчить про протиправність дій останніх та відсутність права використовувати вказане вимірювальне і зважувальне обладнання.
При цьому, судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 35-02/5385 від 29.03.2019 року вбачається, що Прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі 030Т-АS2-PWIA, зав. № 17-375, яким здійснювалося зважування транспортного засобу позивача, відповідає вимогам нормативно-технічної документації, а відповідне Свідоцтво про повірку є чинним до 29.03.2020 року.
Отже, посилання позивача на неправомірність використання посадовими особами контролюючого органу вагового обладнання чи його несправність є безпідставними та необґрунтованими.
Аналогічний висновок щодо оцінки таких обставин викладено у постанові Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 09.08.2019 року по справі № 819/586/16.
Щодо доводів позивача в частині складеного розрахунку маршруту, який було пройдено транспортним засобом позивача до моменту його зупинки, належного складення розрахунку плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в тому числі арифметичних розрахунків перевищення нормативних параметрів, то такі є лише процедурними питаннями складення та належного оформлення розрахунку до акта № 036108 від 09.11.2019, а отже не є предметом оцінювання в даній адміністративній справі. При цьому суд враховує, що ухвалою від 04.02.2020 року судом відмовлено у відкритті провадження у справі в частині скасування розрахунку плати за проїзд від 09.11.2019 року, а тому такі питання виходить за рамки предмету розгляду даної справи.
Стосовно інших посилань позивача в контексті розрахунку плати за проїзд, то суд такі оцінює критично та зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та рішення і докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, сума судового збору відповідно до вимог ст. 139 КАС України стягненню на користь позивача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки на апеляційне оскарження, визначені ст. 295 КАС України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 );
Відповідач: Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович