Справа № 752/3744/20
Провадження № 2/752/4392/20
Іменем України
06.04.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу справу за позовом ОСОБА_1 до Національного інституту раку про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, -
В лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Рябцеву Я.Г. звернулась до суду із позовом до відповідача Національного інституту раку про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати
В обгрунтування позову зазначено, що 02.02.2007 року позивача було прийнято на роботу до ДУ «Інститут онкології АМН України», яке в подальшому було перейменовано в Національний інститут раку. 15.05.2018 року позивача було звільнено із займаної посади заступника головного лікаря з господарської частини на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2019 року у справі № 752/12314/18, ОСОБА_1 було поновлено на посаді з 15.05.2018 року. Постановою Київського апеляційного суду від 29.10.2019 року, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 15.05.2018 року було залишено без змін. 01.10.2019 року під час розгляду Київським апеляційним судом апеляційних скарг на зазначене рішення суду першої інстанції, відповідачем було надано довідку про доходи позивача від 30.09.2019 року № 103, зі змісту якої позивачу стало відомо, що їй не було нараховано заробітну плату за травень 2018 року, а саме за робочий день - 15.05.018 року, який згідно закону був останнім робочим днем звільнення та підлягає нарахуванню заробітної плати за нього. Отримавши дані про не нарахування заробітної плати за вказаний день, позивач звернулась із листом до відповідача з вимогою виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На запит адвоката позивача, 26.01.2020 року відповідач надав відповідь, відповідно до якої відмовив позивачу у виплаті заробітної плати за 15.05.2018 року та середнього заробітку за весь час затримки. Позивач вважає, що не нарахування відповідачем заробітної плати позивачу за робочий день - 15.05.2018 року є незаконним, та обов'язковій виплаті підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав та просить суд стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати (630 днів), починаючи із 16.05.2018 року в розмірі 194418,00 грн., а також витрати на правову допомогу в сумі 7000,00 грн.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20.02.2020 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник позивача, надіславши до суду клопотання про доручення до справи доказів на підтвердження витрат позивача на правову допомогу, з будь-якими іншими клопотаннями до суду не зверталась.
Відповідач відзив на позов до суду не подав. Будь-які клопотання зі сторони відповідача до суду не надходили.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Дослiдивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.
Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , згідно наказу № 29-к з 13 лютого 2007 року, - була прийнята на роботу до Державної установи «Інститут онкології АМН України».
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2007 року № 1176-р, а в подальшому Указу Президента України від 03 лютого 2009 року № 67/2009, Державна установа «Інститут онкології АМН України» був перейменований в Національний інститут раку.
Наказом № 876-к від 02червня 2016 року позивач була переведена на посаду заступника головного лікаря Національного інституту раку з господарської частини.
Згідно із наказом № 84-К від 15 травня 2018 року, позивача було звільнено з посади заступника головного лікаря з господарської частини з 15 травня 2018 року, згідно із п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2019 року у справі № 752/12314/18, позов ОСОБА_1 до Національного інституту раку, третя особа без самостійних вимог: Первинна профспілкова організація Національного інституту раку про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації та відшкодування моральної шкоди, було задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з господарської частини з 15.05.2018 р. Стягнуто із Національного інституту раку середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 89073, 83 грн. (без врахування податків і зборів), та витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн. Стягнуто з Національного інституту раку в дохід держави судовий збір в сумі 890,73 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 29.10.2019 року, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині стягнення з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу було змінено та зменшено суму стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 89073, 38 грн. на 69940,97 грн. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди було скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким стягнуто з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині стягнення з Національного інституту раку на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу було змінено, та зменшено суму стягнутих витрат з 7000,00 грн. до 2133,60 грн. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року в частині стягнення з Національного інституту раку в дохід держави судового збору було змінено та збільшено суму стягнутого судового збору з 890,73 грн. до 3664,96 грн.
В решті рішення було залишено без змін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не було виплачено позивачу заробітну плату за 15.05.2018 року, тобто за робочий день, який згідно закону був останнім робочим днем звільнення, однак, звернувшись до відповідача із вимогою виплатити їй середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідач їй відмовив у виплаті заробітної плати за 15.05.2018 року та середнього заробітку за весь час затримки, а тому вона вимушена була звернутись до суду, оскільки, не нарахування відповідачем заробітної плати позивачу є незаконним, та обов'язковій виплаті підлягає середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Перевіряючи обґрунтування позовних вимог, суд приймає до уваги те, що статтею 117 КЗпП України, встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З огляду на викладене, суд вважає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Слід зазначити, що позовні вимоги про стягнення заробітної плати, які, на думку позивача, їй неправомірно було не виплачено за 15.05.2018 року, позивачем не пред'явлено, однак, остання наполягала на стягненні середнього заробітку за час затримки у їх виплаті.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження своїх вимог позивачем було надано копію довідки Національного інституту раку № 103 від 30.09.2019 року, відповідно до якої позивач стверджує, що за травень 2018 року їй не було нараховано заробітну плату, а відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за цей день.
Однак, слід звернути увагу на те, що стороною позивача не надано суду доказів дати виконання відповідачем рішення суду в частині поновлення її на роботі із 15.05.2018 року, як і не надано суду доказів того, що станом на дату звернення з даним позовом до суду та виконанням рішення суду у справі № 752/12314/18, відповідачем не було здійснено нарахування та виплату заробітної плати з дня коли вона підлягала поновленню.
Крім того, судом встановлено, що на запит сторони позивача, відповідачем було надано відповідь, яка була оформлена листом № 84кн від 21.01.2020 року, відповідно до якого було встановлено, що Національний інститут раку платіжним дорученням № 1944 від 16.12.2019 року виконав постанову Київського апеляційного суду у справі № 752/12314/18, сплативши суму в розмірі 56302,49 грн., в яку була включена заробітна плата, зокрема, і за 15.05.2018 року.
Будь-яких клопотань в частині витребування необхідних доказів на підтвердження обґрунтувань позову в частині не виплати відповідачем позивачу заробітної плати за 15.05.2018 року, - стороною позивача заявлено не було, а наявна в матеріалах справи довідка № 103 від 30.09.2019 року, на думку суду, беззаперечно про це не свідчить, а тому суд вважає, що стороною позивача не було доведено достатніми та належними доказами факт не виплати позивачу заробітної плати за 15.05.2018 року, як і не було доведено неналежне виконання відповідачем рішення суду у справі № 752/12314/18.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи стороною позивача не було доведено достатніми доказами факт не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за 15.05.2018 року, та не встановлено достатніх законних підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, суд вважає, що позов безпідставним, недоведеним та таким, що не підлягає задоволенню.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача, пов'язані із отриманням правової допомоги слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В И Р I Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Національного інституту раку про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, - відмовити.
Судові витрати, пов'язані із отриманням правової допомоги, залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеним.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Голосіївський районний суд м. Києва в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуючий Н.П. Чередніченко