Справа №752/8783/17
Провадження № 2/752/322/20
Іменем України
09.01.2020 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря - Петрова Є.В.,
розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07.09.2015 . в розмірі 40486,59 гривень, з яких заборгованість за кредитом - 37184,29 гривень, заборгованість за відсотками - 1814,93 гривні, пеня та комісії - 1487,37 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.10.2012 р. між ФОП ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено угоди, відповідно до якої відповідач приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті Банку, які разом з Заявою складають Договір Банківського обслуговування та взяла на себе зобов'язання виконувати умови Договору.
Відповідно до Договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку і Клієнта.
Позивач посилається на те, що належним чином виконав свої зобов'язання, надавши відповідачу кредитний ліміт в розмірі 57000 гривень.
Відповідач належним чином не виконувала свої зобов'язання в зв'язку з чим між сторонами для створення сприятливих умов виконання зобов'язань за договором № б/н від 15.10.2012 р., сторони уклали Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт.
Зазначена угода також не була виконана відповідачем в зв'язку з чим станом на 09.03.2017 р. у позивача виникла заборгованість в розмірі 40486,59 гривень, з яких заборгованість за кредитом - 37184,29 гривень, заборгованість за відсотками - 1814,93 гривні, пеня - 1487,37 гривень.
На час розгляду справи відповідач не скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши клопотання про розгляд справи у відсутність представника Банку.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позов пред'явлений не до належного відповідача, оскільки кредит надавався ОСОБА_1 як фізичній особі-підприємцю. На час розгляду справи остання не припинила підприємницької діяльності, а тому продовжує нести зобов'язання за кредитними правовідносинами саме як підприємець.
Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.10.2012 р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підписана заява, відповідно до якої підписавши цю заяву остання приєдналась і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифів ПриватБанку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.
Банк зобов'язався за наявності вільних грошових коштів здійснювати обслуговування кредитного ліміту на рахунок № НОМЕР_1 .
Про розмір ліміту Банк повідомляє клієнт на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок встановлення зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua і разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування.
Довідкою № 08.7.0.0/170316112415 від 16.03.2017 р. Банк підтвердив, що видав кредитний ліміт ФОП ОСОБА_1 в розмірі 57000 гривень на рахунок № НОМЕР_1 .
Крім того, судом встановлено, що 07.09.2015 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт з метою створення умов для виконання Позичальником зобов'язань за кредитним договором № б/н від 15.10.2012 р. (Договір 1), № К2U3/6290111 від 31.10.2013 р. (Договір 2), № б/н від 15.10.2012 р. (Договір 3).
Відповідно до розділу 1 даної Генеральної угоди сторони погодили, що розмір заборгованості за Договором 1 становить 280 гривень, розмір заборгованості за Договором 2 складає 400 гривень, а розмір заборгованості за Договором 3 становить 78950,27 гривень, а також погодили строк погашення даної заборгованості - 30.09.2017 р.
Згідно з п.1.7 Генеральної угоди її підписання не є рішенням Банку про анулювання заборгованості Позичальника.
Всі інші умови Договору, які не протиріч ять розділу «Реструктуризація заборгованості» даного Генеральної угоди, залишаються без змін.
Відповідно до п.2.1 Генеральної угоди Банк надає Позичальнику терміновий кредит в розмірі 71080,27 гривень на строк 24 місяці з 07.09.2015 р. по 30.07.2017 р. шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживі цілі, в обмін на зобов'язання Позичальника повернути кредит, сплатити проценти в розмірі 1,5% в місяць на суму залишку заборгованості по Кредиту в зазначені в Заяві, Умовах та правилах строки.
На підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідача заборгованості позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано суду розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію заяви від 15.10.2012 р., як підписана ФОП ОСОБА_1 , Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з тарифів банку, довідка про розмір встановленого кредитного ліміту для ФОП ОСОБА_1
Договори № К2U3/6290111 від 31.10.2013 р. (Договір 2), № б/н від 15.10.2012 р. (Договір 1) не надані позивачем, в зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити хто є позичальником за даними договорами (фізична особа або ж фізична особа-підприємець), надати оцінку умовам укладених договорів, хоча на них іде посилання в Генеральній угоді.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві або договорі позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.
Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Як зазначалось судом на підтвердження наявності заборгованості у відповідача Банком надано до суду розрахунок заборгованості та довідка про встановлення кредитного ліміту.
Проте, розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом ні надання відповідачу у користування кредитних коштів, ні наявності заборгованості та її розміру, оскільки нічим не підтверджується та його правильність неможливо перевірити, а довідка про встановлення кредитного ліміту не свідчить на перерахування таких коштів на рахунок Позичальника.
В даному випадку належним і достатнім доказом надання кредиту та наявності заборгованості є виписка по особовому рахунку позичальника, однак така виписка в матеріалах справи відсутня.
Крім того, Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також комісію та штрафи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов, які долучені до матеріалів справи, були чинні на момент підписання відповідачем Заяви від 15.10.2012 р. та Генеральної угоди.
Крім того, як зазначалось судом матеріали справи не містять договорів № К2U3/6290111 від 31.10.2013 р. (Договір 2), № б/н від 15.10.2012 р. (Договір 1), з метою виконання яких в подальшому укладалась Генеральна угода від 07.09.2015 р.
В даному випадку, позивач не довів, що позов пред'явлено до належного відповідача.
В силу положень ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи викладене, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами суд позбавлений можливості прийти до обґрунтованого висновку про наявність у відповідача будь-якої заборгованості перед АТ «ПриватБанк», її розміру, а також, що належним відповідачем є саме ОСОБА_1 . З огляду на що позов не підлягає задоволенню.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України і в зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя