13 квітня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/209/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з вказаним позовом, у якому просить:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м.Херсоні ради (далі - відповідач, УПСЗН) по відмові у призначенні ОСОБА_1 допомоги по народженню дитини одинокій матері на дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малозабезпеченої сім'ї, переміщеним особам на проживання;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м.Херсоні ради призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 в розмірі, що встановлений ст. 12 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", тобто 41280 грн., допомоги одинокій матері на дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням заборгованості, яка виникла з 26.09.2019 року, допомоги малозабезпеченої сім'ї з урахуванням заборгованості, яка виникла з 26.09.2019 року, допомогу для покриття витрат на проживання ОСОБА_1 за її заявою від 26 вересня 2019 року.
Ухвалою суду від 03.02.2020 року вказана заява була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.
26.02.2020 року недоліки позовної заяви були усунуті позивачем, у зв'язку з чим ухвалою суду від 02.03.2020 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Судове засідання призначено на 19.03.2020 року.
В судове засідання, призначене на 19.03.2020 року представники сторін не з'явились.
Від представника позивачки 19.03.2020 року надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач у своєму відзиві також виклав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Частиною 3 статті 194 КАС України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи приписи ст. 194 КАС України, суд вважає, що подання сторонами заяв про розгляд справи без їх участі є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 21.09.2007 року Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі.
Згідно свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 25.10.2018 року та серії НОМЕР_3 від 29.08.2012 року є матір'ю двох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно довідок від 12.09.2019 року №6523-5000192810, 6523-5000192975, 6523-5000202283 ОСОБА_1 разом з дітьми була взята на облік як внутрішньо переміщена особа.
26.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась до УПСЗН з заявою №111, в якій просила призначити допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3 , допомогу на дітей одиноким матерям, державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям та щомісячної адресної грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Листом від 25.10.2019 року №8427 УПСЗН повідомило позивачку, що зазначені нею види соціальних виплат їй призначити неможливо, оскільки за призначенням допомоги при народженні дитини вона звернулась пізніше 12 місячного строку, передбаченого для такого звернення. Допомога на дітей одиноким матерям не призначена через не підтвердження факту проживання дитини з матір'ю, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям не призначена через те, що зазначений вид допомоги не призначається сім'ям, які не працюють протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення.
Також в листі зазначено про те, що в разі надання повного пакету необхідних документів допомога на дитину одиноким матерям буде призначена.
Окрім зазначеного, листом від 22.11.2019 року №9120 на запит адвоката позивачки від 10.11.2019 року №02/11 надано аналогічну за суттю інформацію. Додатково зазначено, що у призначенні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з відсутністю родини за фактичним місцем проживання під час перевірки достовірності інформації зазначеної в її заяві.
Відмова відповідача оформлена рішеннями: про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї від 08.11.2019 року №11086; про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 08.11.2019 року; про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 08.11.2019 року.
Позивачка вважає відмови в призначенні їй соціальних виплат протиправними, у зв'язку з чим звернулась до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21.11.1992р. №2811-XII (далі - Закон № 2811-XII), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до цього Закону призначається державна допомога сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Згідно статті 10 цього Закону допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно частини 7 статті 11 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Положення частини 7 статті 11 Закону № 2811-XII неконституційними не визнані, є чинними, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року (у справі за заявою Великода проти України) підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Як відзначив Конституційний Суд України, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що за існування чинної норми закону - нормативного акту вищої юридичної сили, яка недвозначно передбачає часове обмеження права особи на отримання допомоги при народженні дитини, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, та суд при вирішенні спірних правовідносин з приводу її застосування зобов'язані дотримуватись цієї норми.
В даному конкретному випадку ОСОБА_1 звернулась до вповноваженого органу за отриманням допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , тоді як датою народження дитини є ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Тобто, ОСОБА_1 порушено граничний строк звернення, передбачений частиною 7 статті 11 Закону № 2811-XII більше ніж на чотири роки.
При цьому суд зазначає, що жодного доказу на підтвердження існування дійсних перешкод для своєчасного звернення позивачки за допомогою нею не надано.
Посилання ОСОБА_1 на те, що завадою для її звернення за отриманням допомоги було проведення антитерористичної операції на території Донецької області, суд оцінює критично, оскільки самою позивачкою в позові зазначено про її проживання в м. Севастополі на території тимчасово окупованої республіки Крим, а не в окупованих районах Донецької області.
Також суд зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. До наведеного переліку включено окремі населенні пункти Донецької, Луганської та Харківської областей. Територія Автономної Республіки Крим не віднесена до територій проведення антитерористичної операції, отже проведення операції не могло завадити позивачці для звернення до відповідача.
Статтею 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який набрав чинності 27.04.2014 року передбачено, що громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, перешкод у сполученні між материковою частиною України та тимчасово окупованою територією АР Крим також не було.
Таким чином, жодних перешкод для своєчасного звернення ОСОБА_1 до відповідача за отриманням допомоги при народженні дитини не існувало, а існування зазначених позивачкою перешкод свого підтвердження не знайшло.
Окрім викладеного, суд також враховує те, що в матеріалах справи знаходиться свідоцтво про народження ОСОБА_3 , видане 25.10.2018 року, що свідчить про щонайменше одноразову появу позивачки на території підконтрольній Україні та додатково підтверджує неправдивість заяв позивачки про те, що вона не мала можливості з'явитись на території України до 26.09.2019 року.
Додатково суд зазначає про недоречність посилання позивачем на постанови Верховного Суду від 14.02.2018 року в справі №591/610/16 та від 06.09.2018 року в справі №242/5735/16-а, оскільки обставини справ досліджених судом касаційної інстанції різняться від обставин даної справи. Так, у справі №591/610/16 позивачка звернулась з заявою про призначення допомоги при народженні дитини в межах передбаченого Законом 12 місячного строку, проте, отримала відмову через неподання усіх необхідних документів. Оформивши необхідні документи, позивачка знову звернулась за призначенням допомоги з незначним пропуском 12 місячного строку. Верховний Суд зазначив, що пропуск строку позивачкою відбувся з незалежних від неї підстав (через тривалий процес оформлення необхідних документів та проведення антитерористичної операції, зокрема за місцем проживання позивачки). В даній справі, як встановлено судом, бойових дій за місцем проживання позивачки не відбувалось, строк звернення за допомогою нею пропущено на чотири роки та жодної поважної підстави такого пропуску не зазначено.
У справі №242/5735/16-а допомога при народженні дитини була призначена позивачці, проте в подальшому її виплата була зупинена з підстав, які суд визнав протиправними. В даній справі мова йде саме про первинне призначення допомоги.
Відтак, суд зазначає, що УПСЗН, приймаючи рішення від 08.11.2019 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини, діяв в порядку та у спосіб, передбачений Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", оскільки позивачкою порушено передбачений частиною 7 статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" 12 місячний строк звернення за призначенням такого виду допомоги.
Щодо відмови відповідача призначити ОСОБА_1 допомогу на дітей одиноким матерям суд зазначає наступне.
Так, відповідач відмовив в призначені допомоги з посиланням на пп.4 п. 35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 (далі - Порядок). УПСЗН стверджує, що для призначення допомоги ОСОБА_1 мала подати до УПСЗН довідки про реєстрацію місця проживання матері та дитини або у разі неможливості одержати таку довідку, допомога мала бути призначена на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї, наданого центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір'ю.
Як пояснює відповідач саме з цією метою, усвідомлюючи неможливість ОСОБА_1 надати довідки за зареєстрованим проживанням (м. Севастополь), УПСЗН здійснено запит до Херсонського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо складання акту обстеження сім'ї позивачки на факт проживання дітей з матір'ю.
Згідно Акту №538 обстеження матеріально-побутових умов сім'ї встановлено, що під час перевірки за адресою, зазначеною позивачкою, нікого не було, у зв'язку з чим перевірити факт проживання ОСОБА_1 разом з дітьми немає можливості.
Висновок акту став підставою для відмови позивачці в призначенні допомоги на дітей одиноким матерям.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII), громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Частиною першою статті 18-1 Закону № 2811-XII визначено, що право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.
Умови призначення допомоги на дітей одиноким матерям передбачено статтею 18-2 Закону № 2811-XII.
Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.
Сторонами не спростовується факт надання позивачкою всіх передбачених ст. 18-2 Закону № 2811-XII документів.
Відповідно до приписів статті 18-4 Закону № 2811-XII виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: 1) позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; 2) позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; 3) скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; 4) реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; 5) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; 6) смерті дитини; 7) смерті отримувача допомоги.
Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) призупиняється у разі: 1) тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; 2) відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; 3) тимчасового працевлаштування дитини.
У разі припинення дії обставин, передбачених частиною другою цієї статті, виплата допомоги поновлюється за письмовою заявою отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, з місяця, що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин.
Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється на підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.
Умови, на які посилається відповідач при відмові у призначенні допомоги одинокій матері - відсутність документів на підтвердження сумісного проживання матері та дитини, вказаний вище Закон не містить.
Слід наголосити, що позивач і її діти є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям у зв'язку з відсутністю за адресою реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Отже, позивач має право на отримання державної допомоги одинокій матері. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Посилання відповідача на п.35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 суд вважає необґрунтованим, оскільки в цій частині приписи порядку суперечать положенням ст. 18-2 Закону № 2811-XII, які не передбачають такої умови для призначення допомоги на дітей одинокій матері як надання доказів сумісного проживання матері та дитини. В свою чергу, Порядок як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Відтак, право позивача на отримання допомоги одинокій матері є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Позивачка при зверненні до суду просила захистити її права, зокрема, шляхом визнання протиправними дій УПСЗН щодо відмови в призначенні їй допомоги на дітей одинокій матері.
Однак, оскаржені дії УПСЗН набули письмового виразу в рішенні відповідача про відмову в призначенні допомоги сім'ям з дітьми від 08.11.2019 року, а тому, на думку суду, належним способом захисту прав та інтересів позивачки є скасування зазначеного рішення УПСЗН.
Отже, з метою належного та ефективного захисту прав позивачку, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішенні відповідача про відмову в призначенні допомоги сім'ям з дітьми від 08.11.2019 року.
Порушенні ж права позивачки підлягають поновленню шляхом зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги на дітей одинокій матері, відповідно до її заяви від 26 вересня 2019 року.
Щодо відмови в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.
В розумінні ст.1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" № 1768-III від 01.06.2000 державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї; малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.
Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону №1768-ІІІ середньомісячний сукупний дохід сім'ї - обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень, крім допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. До сукупного доходу сім'ї не враховується грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, на час її проведення.
Статтею 3 цього Закону передбачено, що право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України.
Статтею 4 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" передбачено, що заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації. У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону. До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються: документ, що посвідчує особу; довідка про склад сім'ї, декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї, довідка про наявність та розмір земельної частки (паю); довідка встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції.
Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.
Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.
Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.
Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім'ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", врегульовано Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року №250 (далі - Порядок №250).
Відповідно до п.3 Порядку №250 призначення і виплата соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї.
Відповідно до вимог ч.1 ст.6 Закону №1768-III та п.20 Порядку №250 зазначено, що державна соціальна допомога призначається на шість місяців.
Частиною 1 ст.5 Закону №1768-III розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 15.11.2001 № 486/202/524/455/3370 на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги.
Відповідно до п.8 Порядку КМУ №250 соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.
Згідно з п.9 Порядку №250 рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів.
Згідно з п. 10 Порядку № 250 соціальна допомога не призначається у разі, коли, зокрема, працездатні члени малозабезпеченої сім'ї не працюють, не служать, не вчаться за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівня акредитації протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги (крім осіб, які в установленому порядку визнані безробітними та за інформацією центрів зайнятості не порушують законодавство про зайнятість щодо сприяння своєму працевлаштуванню; осіб, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку; осіб, які доглядають за інвалідами I групи або дітьми-інвалідами віком до 18 років, за інвалідами II групи внаслідок психічного розладу, а також за особами, які досягли 80-річного віку; фізичних осіб, які надають соціальні послуги).
За наявності обставин передбачених в абзацах другому-шостому цього пункту, державна соціальна допомога може бути призначена органом соціального захисту населення на підставі рішень районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій та виконавчих комітетів міських і районних у містах (у разі їх створення) рад або утворених ними комісій у разі, коли: у складі сім'ї є особа з інвалідністю; у малозабезпеченій багатодітній сім'ї виховуються троє або більше дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації, але не довше ніж до досягнення ними 23 років); неможливість отримання будь-яких джерел для існування пов'язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім'ї. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги.
Аналогічні положення закріпленні у ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" № 1768-III від 01.06.2000.
З матеріалів справи, а саме з рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї від 08.11.2019 року вбачається, соціальну допомогу не призначено у зв'язку з тим, що у складі сім'ї є працездатний, що не здійснює догляду, який не працював три місяці, що передують зверненню.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
В декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги від 26.09.2019 року, яку позивачка додала до поданої нею до УПСЗН заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг від 26.09.2019 року ОСОБА_1 власноруч зазначено, що вона не працює, в центрі зайнятості на обліку не перебуває, як приватний підприємець не зареєстрована, аліментів не отримує. Також відомості про працевлаштування відсутні в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_4 .
Діти, що перебувають на утриманні ОСОБА_1 : ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто є старшими за три роки.
З наведеного слідує, що на момент звернення за призначенням державної соціальної допомоги заявником не дотримано відповідних законодавчих вимог, а саме вона, як працездатна особа, не працювала протягом трьох місяців, що передували місяцю зверненню за призначенням такої допомоги, що свідчить про правомірність рішення УПСЗН щодо відмови в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї від 08.11.2019 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 відносно призначення їй щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, суд зазначає наступне.
Так, Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Україна вживає всіх можливих заходів спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом даних осіб.
За правилами статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога), визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01.10.2014 року (далі - Порядок №505).
Пунктом 2,3, 5 Порядку №505 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї).
Для отримання грошової допомоги уповноважений представник сім'ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім'ї до уповноваженого органу із письмовою заявою, складеною у довільній формі, про надання грошової допомоги і подає документи, визначені цим пунктом.
Уповноважений представник сім'ї пред'являє посадовій особі уповноваженого органу паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус.
У заяві зазначаються такі відомості про всіх членів сім'ї, які претендують на отримання грошової допомоги:
прізвище, ім'я та по батькові;
число, місяць, рік народження;
серія, номер (у разі наявності) паспорта громадянина України, ким і коли виданий або серія, номер документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус;
реєстраційний номер облікової картки платника податків (не зазначається фізичними особами, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному територіальному органу ДФС і мають відмітку в паспорті);
інформацію про:
- зареєстроване та фактичне місце проживання (перебування);
- наявність у будь-якого із членів сім'ї у власності житлового приміщення/частини житлового приміщення, розташованого в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення;
- наявність житлового приміщення, яке зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації;
- наявність у будь-якого з членів сім'ї на депозитному банківському рахунку (рахунках) коштів у розмірі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб;
- місце роботи осіб працездатного віку та час, з якого особа там працює;
- наявність у будь-якого з членів сім'ї інвалідності із зазначенням групи інвалідності.
До заяви додаються копія довідки з військової частини про залучення до проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації (для військовослужбовців з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації), копія довідки з місця роботи або копія іншого документа, що посвідчує зайнятість (для працездатних осіб), копія свідоцтва про шлюб, копії свідоцтв про народження дітей, засвідчені власним підписом уповноваженого представника сім'ї, копія довідки від уповноваженого банку із зазначенням реквізитів поточного рахунка, письмова згода (у довільній формі) про виплату грошової допомоги уповноваженому представнику сім'ї від інших членів сім'ї та згода на обробку персональних даних, а також письмовий дозвіл на розкриття уповноваженим банком інформації, що містить банківську таємницю, щодо поточного рахунка, відкритого уповноваженому представнику сім'ї в установі уповноваженого банку. У разі наявності житлового приміщення, яке зруйноване або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, додається копія акта обстеження технічного стану житлового приміщення (будинку, квартири) (далі - акт технічного стану), складеного комісією, утвореною районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, військово-цивільною адміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (в разі утворення) ради, виконавчим органом ради об'єднаної територіальної громади, за формою згідно з додатком.
Якщо документи, подані уповноваженим представником сім'ї, не відповідають вимогам цього Порядку, уповноважений орган протягом семи робочих днів після отримання таких документів надсилає у письмовому вигляді уповноваженому представнику сім'ї інформацію про відмову у призначенні грошової допомоги з обґрунтуванням причин такої відмови.
Вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 було подано усі передбачені Порядком №505 документи для призначення грошової допомоги, тобто умови для призначення позивачкою були виконані.
Однак, відповідач, посилаючись на відсутність родини за фактичним місцем проживання, що підтверджується Актом №538 обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 23.10.2019 року, відмовив у призначенні грошової допомоги.
Надаючи оцінку діям відповідача, суд зазначає, що п. 6 Порядку № 505, визначені підстави, коли грошова допомога не призначається:
- коли будь-хто із членів сім'ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану;
- коли будь-хто з членів сім'ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
За аналогією з висновком Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 року в справі 738/2163/16-а у подібних правовідносинах яким суд касаційної інстанції визнав вичерпним та таким, що не підлягає розширеному тлумаченню перелік умов припинення виплати грошової допомоги (п.12 Порядку №505), суд вважає вичерпними та таким, що не підлягають розширеному тлумаченню підстави, коли грошова допомога не призначається.
Як вбачається з наведеного, така підстава для відмови в призначенні грошової допомоги як відсутність родини за фактичним місцем проживання переліком не передбачена, отже не може бути використана УПСЗН для відмови в призначенні родині ОСОБА_1 грошової допомоги.
З приводу посилань відповідача на приписи постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі - Порядок №365) варто зазначити наступне.
Так, по-перше, з аналізу змісту Порядку № 365 можна стверджувати, що останній лише визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Прямих вказівок на те, що Порядок №365, окрім іншого, стосується механізму призначення грошової допомоги нормативно-правовий акт не містить, сама грошова допомога ані Порядком №505, ані Порядком №365 не віднесена до видів соціальних виплат.
З наведеного слід дійти висновку, що питання щодо припинення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам Порядок №365 не регулює.
Окрім зазначеного, відповідач в листі на адресу адвоката позивачки від 22.11.2019 року №9120 в якості підстави для відмови в призначенні грошової допомоги посилається на п.12 Порядку №365 - стосовно права - обов'язку комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку прийняти рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати.
Проте цитуючи п.12 Порядку №365, відповідач зазначає, що причиною відмови є відсутність родини за фактичним місцем проживання. Таку причина п. 12 Порядку №365 не містить. Це підстава для відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачена іншим пунктом Порядку №365 - пунктом 13.
В свою чергу, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 року та постановою Верховного Суду від 20.12.2018 року визнано не чинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, що робить протиправним їх застосування в якості підстав для відмови в призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відсутність родини за фактичним місцем проживання не може бути підставою для відмови ОСОБА_1 в призначенні їй щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, а отже дії відповідача щодо протилежного є протиправними.
В свою чергу, відновленню порушені права позивачки підлягають шляхом зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної адресної грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до її заяви від 26 вересня 2019 року.
Згідно приписів ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу, проте згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено правомірність та обґрунтованість своїх рішень щодо відмов в призначенні ОСОБА_1 соціальної допомоги при народженні дитини, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.
Однак, в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні допомоги сім'ям з дітьми від 08.11.2019 року, на підставі викладених у рішенні доводів, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, а отже визнає такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 3,4 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Так, судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3363,20 грн. згідно квитанції №10564 від 16.02.2020 року.
З огляду на те, що позов задоволено в частині двох з чотирьох заявлених позивачкою вимог, суд дійшов висновку про стягнення судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто за дві позовні вимоги немайнового характеру, що становить 1681,60 грн. (840,80 грн.*2=1681,60 грн.)
Таким чином, на підставі приписів ч.1 ст. 139 КАС України, відшкодуванню сплаченого позивачем судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у 1681,60 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ: 37541984, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Маяковського,8) щодо відмови ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) в призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до її заяви від 26 вересня 2019 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ: 37541984, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Маяковського,8) про відмову в призначенні ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) державної допомоги сім'ям з дітьми від 08.11.2019 року.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ: 37541984, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Маяковського,8) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) щомісячної адресної грошової допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та державної допомоги сім'ям з дітьми, відповідно до її заяви від 26 вересня 2019 року.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Суворовської районної у м. Херсоні ради (код ЄДРПОУ: 37541984, місцезнаходження: 73003, м. Херсон, вул. Маяковського,8) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Згідно п.3 «Прикінцевих положень» КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя
О.В. Ковбій
кат. 112030400