Справа № 175/3500/16-ц
Провадження № 2/175/1363/18
01 квітня 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Іщенко Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно, -
В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно, який в січні 2019 року уточнила та просила суд визнати факт спільного проживання у період з 01 січня 2004 року до 01 грудня 2006 року її, ОСОБА_1 (прізвище ОСОБА_1 до шлюбу) з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу; визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 14568771), що набуте у період проживання її, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 01 грудня 2006 року; визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки під будинком АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1221455400:02:004:0013) яка набута у період проживання її, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 01 грудня 2006 року; витрати по справі покласти на відповідача.
Позивачка ОСОБА_1 та її адвокат за договором про надання правової допомоги ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.
Відповідач ОСОБА_2 та його адвокат за договором про надання правової допомоги ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.
Вислухавши сторони та їх адвокатів, свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , повно та всебічно вивчивши матеріали справи, ознайомившись з наданими сторонами доказами, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Згідно із ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, а також на інших підставах, не заборонених законом та моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 передбачено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Отже, предмет доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім'єю передусім складає сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім'ї; спільне проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків.
У судовому засіданні встановлено, що в лютому 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оселилися в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала відповідачу та почали проживати разом однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, піклувались один про одного, мали спільний бюджет та побут, підтримували шлюбні стосунки, працювали та будували плани на майбутнє.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася спільна донька ОСОБА_12 , що підтверджується актовим записом №797 від 24 липня 2003 року вчиненим Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, свідоцтво про народження (видане повторно) серії НОМЕР_1 від 29 червня 2016 року (том №1 а.с.8).
В лютому 2004 року сторони придбали недобудований будинок з будівельними матеріалами за адресою: АДРЕСА_1 за спільні сімейні кошти за 30000 грн. Так, рішенням Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області ХУІ сесії ХХІУ скликання від 23 липня 2004 року (том №2 а.с.15), позивачці була відведена земельна ділянка в розмірі 1500 кв.м. для індивідуальної забудови за адресою: АДРЕСА_1 , також вищевказаним Рішенням відповідачу була відведена земельна ділянка в розмірі 1500 кв.м. для індивідуальної забудови за адресою: АДРЕСА_1 .
Як пояснила позивачка в судовому засіданні, влітку 2004 року відповідач наполягав на наданні йому всіх повноважень пов'язаних з оформленням права власності на земельні ділянки на його ім'я, на що ОСОБА_1 погодилася оскільки вважала, що ОСОБА_2 діє в інтересах сім'ї, а будинок є спільним майном незалежно від того на чиє ім'я він оформлений.
На підставі рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області ХУІІІ сесії ІУ скликання від 14 жовтня 2004 року «Про приватизацію земельних ділянок» (том №2 а.с.16), ОСОБА_2 отримав Державний акт серії ЯБ№401002 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 1221455400:02:004:0013) за адресою: АДРЕСА_1 (том №1 а.с.50) та Державний акт серії ЯБ№401003 на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 1221455400:02:004:0014) за адресою: АДРЕСА_1 (том №1 а.с.51).
Окрім цього, на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 24 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_2 було видане Свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ№191382 на будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 (том №1 а.с.52).
01 грудня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується актовим записом №1136 вчиненим Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 01 грудня 2006 року (том №1 а.с.10).
Після реєстрації шлюбу, подружжя продовжило добудовувати будинок, тому вартість будинку істотно збільшилась у своїй вартості в результаті спільних трудових та грошових зусиль. ОСОБА_1 почала працювати, що підтверджується Індивідуальною відомістю пенсійного фонду про застраховану особу №1325 від 15 червня 2017 року (том №2 а.с.20-21) та матеріально допомагала чоловіку в облаштуванні будинку. В грудні 2008 року сторони вселилися в будинок.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_13 , що підтверджується актовим записом №600 від 05 травня 2010 року вчиненим Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, свідоцтво про народження (видане повторно) серії НОМЕР_3 від 29 червня 2016 року (том №1 а.с.9).
Сімейно-шлюбні відносини між сторонами не склалися, тому їх шлюб за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2017 року був розірваний. Угоди про добровільний поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжям не досягнуто, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх майнових прав.
У судовому засіданні було встановлено наявність між сторонами саме усталених відносин притаманних подружжю. Факт проживання ОСОБА_1 разом з дітьми в будинку АДРЕСА_1 підтверджується Актом про встановлення місця проживання від 24 квітня 2018 року (том №2 а.с.18), Довідкою квартального Лисенка Н.Г. (том №2 а.с.19) та медичною карткою ОСОБА_12 та окремі документи, що містять відомості про фактичне проживання дитини в квартирі АДРЕСА_3 з вересня 2003 року (том №2 а.с.72-84), що є спростуванням пояснень в судовому засіданні свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про окреме проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
На підтвердження факту спільного проживання сторін, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 надано сімейні фотокартки (том №1 а.с.11-13, том №2 а.с.68-71). Допитані в судовому засіданні свідки також підтвердили зазначений факт та пояснили суду, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жили як одна сім'я, одружились в 2006 року, здійснювали благоустрій будинку, подружжя має спільних дітей, вели спільне господарство, піклувались один про одного, вели спільний побут. Зокрема, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що в 2004 році в будинку були побудовані лише стіни, як і свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що ремонтні роботи в будинку велися в період з 2004 року по 2010 рік, однак жоден зі допитаних судом свідків не підтвердив факт того, що позивачка взагалі ніякої участі в придбанні, добудові та благоустрою будинку не приймала.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п. 1 своєї постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вбачається, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.
Частина 1 ст. 74 СК України передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Між тим, в контексті п. 1 Розділу VII «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Пред'явлені ОСОБА_1 вимоги щодо встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 01 грудня 2006 року регулюються нормами Сімейного кодексу України, оскільки інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, а Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив, тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року по справі №546/912/16-ц.
За таких обставин, оскільки законом не визначено іншого, крім судового порядку встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і факт сумісного проживання однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, який просить встановити позивачка, підтверджується письмовими матеріалами справи, згідно яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, приймали участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, мали добрі стосунки, суд приходить до висновку, що вимоги позивачки в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 74 СК України встановлено, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, яка регулює право спільної сумісної власності подружжя. Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Верховний Суд України у своїй постанові у справі № 6-1026цс15 від 23.09.2015 року зазначив, що набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Крім того судом встановлено, що будь-якої домовленості про створення спільної сумісної власності та встановлення порядку її використання між подружжям позивача та відповідача не було. Таким чином, відсутність судового рішення про визнання спірного будинку особистою приватною власністю особи підтверджує відсутність підстав вважати, що таке майно належить виключно одному із подружжя, такий висновок зробила Велика Палата Верховного суду в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
Статтею 60 СК України, встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст. 70 СК України).
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до положень ст. 12, 76, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №65485145 сформованої 10 серпня 2016 року, встановлено що на підставі Свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ№191382 від 25 квітня 2006 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 294,9 кв.м., житловою площею 142,8 кв.м. який розташований на земельній ділянці площею 3000 кв.м. (том №1 а.с.16).
Таким чином, враховуючи, що спірний житловий будинок набутий сторонами під час спільного проживання без реєстрації шлюбу та веденні спільного сімейного господарства, нерухомість є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, таким чином суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши за сторонами право власності за кожним на 1/2 частину вказаного будинку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Державного акту серії на право власності на земельну ділянку ЯБ№401002 виданого 17 січня 2006 року, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 1221455400:02:004:0013) за адресою: АДРЕСА_1 (том №1 а.с.50).
Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, було внесено зміни до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, якими ч. 1 ст. 57 СК України було доповнено пунктом 5 такого змісту: «земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України».
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Частиною четвертою вищевказаної статті визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Тобто особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Таким чином, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Проте, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України. До такого ж висновку дійшли Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2710цс15та Верховний Суд у постановах від 21 березня 2018 року в справі №501/3599/13-ц та від 30 січня 2019 року в справі № 382/2454/15-ц.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, з урахуванням задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки, на якій розташований вказаний об'єкт нерухомого майна, також підлягають задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Тому, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 551,20 грн. сплаченого судового збору при зверненні до суду з позовом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна. З огляду на задоволення позовних вимог з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 6890 грн.
Керуючись ст. 58 Конституції України, ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. 3, 60, 69, 70, 74 СК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 130, 141, 176, 223, 263-266, 293, 315 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно - задовольнити .
Встановити факт спільного проживання у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Ленінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 22 грудня 2006 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частину будинку по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 14568771), загальною площею 294,9 кв.м., житловою площею 142,8 кв.м., який набутий у період проживання ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий Ленінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 22 грудня 2006 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки під будинком по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 14568771), загальною площею 0,1500 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1221455400:02:004:0013, яка набута у період проживання ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за позовні вимоги майнового характеру у розмірі 6890 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Озерянська Ж.М.