печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32020/19-ц
"04" лютого 2020 р. Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань - Рябцовій Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у залі суду заяву ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому листі у справі 2-1644/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У червні 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому листі у справі 2-1644/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості кредитним договором.
Учасники розгляду у судове засідання не з'явилися, про час, дату, місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки до суду не повідомили.
Разом з цим, представником заявника було подано заяву про розгляд даного питання у її відсутність, вимоги підтримує.
Згідно з частиною 3 ст. 442 ЦПК України, неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
За приписами частини 1 статті 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Так, в обґрунтування заяви зазначено, що на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва 06.02.2012 р. був виданий виконавчий лист №2-1644/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованості в сумі 1 616 066,75 грн.
18.03.2011 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір відступлення права вимоги. Відповідно до вказаного договору право вимоги боргу по кредиту ОСОБА_2 перейшло до ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
31.01.2018 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» уклало договір факторингу з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Відповідно додатку №1 кредитний договір ML-099/604/2006 від 01.08.2006 р. 13.09.2015 р. право вимоги було знову відступлено.
26.11.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» уклало договір факторингу №359/ФК-18 з ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», а останній в свою чергу відступив право вимоги за вказаним кредитом ОСОБА_1 .
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено зміну кредитора у зобов'язанні на іншу особу внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з приписами частини 1 статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Частиною 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 20.11.2013 (справа № 6-122цс13), заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Разом з цим, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.
Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Зазначене підтверджується правовою позицією вже висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 31 жовтня 2018 року у справа № 465/646/11 та від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст. 442, 446 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому листі у справі 2-1644/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості кредитним договором, - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Т.Г. Ільєва