31.03.2020 Справа № 756/214/19
Унікальний №756/214/19
Провадження №2/756/850/20
(ЗАОЧНЕ)
31 березня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Диби О.В.
за участю секретаря П'яли Ю.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,
Позивач звернуся до суду із позовом про встановлення порядку користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13.10.2010 позивач та відповідач набули права спільної часткової власності по 1/2 частині кожний на квартиру АДРЕСА_1 .
Вказав, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.12.2011 позивача було вселено до спірної квартири та зобов'язано відповідача не чинити перешкод у користуванні майном.
Проте станом на день звернення з позовом до суду відповідач чинить постійні перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні належною йому часткою майна, перешкоджає вселенню. Позивачем неодноразово здійснювалися виклики поліції та спроби вирішити спір у позасудовому порядку, але відповідач відмовляється від мирного врегулювання вказаного спору.
Враховуючи викладене, а також посилаючись на те, що права ОСОБА_1 володіти, розпоряджатися та користуватися належним їй майном порушені, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.08.2019 просить суд виділити у володіння та користування позивача житлову кімнату площею 14,7 кв. м, у володіння та користування відповідача - житлову кімнату площею 14,8 кв. м, місця загального користування: коридор загальною площею 11,4 кв. м, кухню загальною площею 7,4 кв. м, вбиральню загальною площею 1,0 кв. м, ванну кімнату загальною площею, 1,9 кв. м, балкон загальною площею 5,1 кв. м, лоджію загальною площею 3,3 кв. м, житлову кімнату загальною площею 19,0 кв. м залишити у спільному користуванні, а також стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16.01.2019 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Відповідно до ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 31.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву з проханням розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення поштової кореспонденції. Відзиву на позов не надав, явку представника не забезпечив.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як убачається із Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Тютюн І.М. від 13.04.2010, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками по 1/2 частині кожен квартири АДРЕСА_1 (а.с. 21).
У відповідності до Технічного паспорту на квартиру від 15.07.2019 спірне майно - квартира АДРЕСА_1 - складається із трьох жилих кімнат, загальною площею 73,4 кв.м, в тому числі жилою площею 48,1 кв. м: кімната площею 19,0 кв. м, кімната площею 14,8 кв. м, кімната площею 14,7 кв. м, коридор площею 11,4 кв.м, ванна площею 1,9 кв. м, вбиральня площею 1,0 кв. м, кухня площею 7,4 кв. м, засклений балкон площею 5,1 кв. м, засклена лоджія площею 3,3 кв. м (а.с. 40-41).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.12.2011 позивача вселено до спірної квартири, зобов'язано відповідача не чинити перешкод у користуванні майном (а.с. 13, зворот).
Із пояснень позивача убачається, що відповідачем чиняться постійні перешкоди у користуванні та розпорядженні належною позивачу часткою власності у спільній квартирі, на вхідних дверях замінені вхідні замки, доступу до квартири позивач не має. Між сторонами виникають конфлікти щодо користування спірною квартирою, що призводить до викликів працівників поліції. Вказані обставини підтверджуються листом Оболонського УП ГУНП у м. Києві від 16.08.2018 (а.с. 19).
Крім того, у відповідності до Договору оренди житлового приміщення від 09.01.2017, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідач передав у користування орендара кімнату у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 17).
Також 07.09.2018 між позивачем та Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» було укладено Договір-замовлення №35089 (КВ-2018) на отримання послуг технічної інвентаризації і паспортизації об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (а.с. 18).
Разом з тим, відповідач не надав доступ до квартири, заблокувавши доступ до вхідних дверей, у зв'язку з чим представник КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» був позбавлений можливості виконати замовлення, що підтверджується листом від 13.11.2018 №062/14-13990 (И-2018) (а.с. 16).
Із квитанції №74 від 26.10.2018 вбачається, що позивач здійснює оплату обов'язкових комунальних платежів (а.с. 20).
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За приписами ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Окрім того, Конституцією України у ст. 41 та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частиною 1 ст. 356 ЦК України зазначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Аналіз правової норми свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.
Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності.
Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 за №6-1500цс15.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку про те, що встановлення порядку користування спільною квартирою, як того просить позивач, найбільше враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити;
Виділити у володіння та користування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) житлову кімнату площею 14,7 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 ;
Виділити у володіння та користування ОСОБА_2 (дата народження невідомо, РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) житлову кімнату площею 14,8 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 ;
Місця загального користування м у квартирі АДРЕСА_1 : коридор загальною площею 11,4 кв. м, кухню загальною площею 7,4 кв. м, вбиральню загальною площею 1,0 кв. м, ванну кімнату загальною площею, 1,9 кв. м, балкон загальною площею 5,1 кв. м, лоджію загальною площею 3,3 кв. м, житлову кімнату загальною площею 19,0 кв. м залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження невідомо, РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. судового збору;
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Суддя О.В. Диба