Справа № 210/577/20
Провадження № 2/210/1004/20
іменем України
"06" квітня 2020 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Сільченко В. Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРУК-КР», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. Відшкодування моральної шкоди та припинення випуску друкованого засобу масової інформації,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він ОСОБА_1 , є депутатом Криворізької міської ради VII скликання. ІНФОРМАЦІЯ_4 у випуску НОМЕР_1 в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» (рос.) із зазначенням відомостей, що не відповідають дійсності та порушують його право на повагу до гідності та честі, передбачене та гарантоване безпосередньо Конституцією України. Позивач вважає, що вказана стаття підриває його авторитет як депутата перед громадою, виборцями, які його обрали шляхом вільного голосування на відповідних виборах та довірили йому представляти їх інтереси на сесіях Криворізької міської ради.
Позивач зазначає, що автор статті ОСОБА_4 скомпілював вищевказану статтю, використовуючи неперевірену інформацію із недостовірних джерел, зокрема телеграмм-каналу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (рос.), в якій вигадав про вчинення Позивачем «фінансових махінацій», надмірного використання коштів за обслуговування службового автомобіля ТОВ «ЮРІСТЕК ГРУП», про зарахування надмірного обсягу коштів за виконання ТОВ «ЮРІСТЕК ГРУП» робіт відповідно до умов договору, укладеного з ПАТ «Укрпошта».
Зазначені відомості окрім того, що не відповідають дійсності, так ще й порочать честь, гідність, ділову репутацію Позивача, як депутата місцевої ради, підривають його авторитет перед виборцями та громадою в цілому.
Позивач вважає, що означене в статті є фактично звинуваченням його у вчиненні кримінальних правопорушень, яких він не вчиняв. Зазначені «факти» не є фактами по суті, оскільки є недоведеними, не відповідають дійсності, є лише домислом, щоб опорочити честь та гідність Позивача.
На підставі викладеного просить суд зобов'язати відповідачів ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «ДРУК-КР» спростувати інформацію, зазначену у статті ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_2» (рос.) у випуску газети «ІНФОРМАЦІЯ_1» від ІНФОРМАЦІЯ_4 НОМЕР_1 шляхом опублікування в черговому випуску газети судового рішення у даній справі у випадку задоволення позовних вимог. Припинити випуск друкованого засобу масової інформації - газети «ІНФОРМАЦІЯ_1», а також стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 140 000 грн 00 коп. та судовий збір.
Відповідач 1 ФОП ОСОБА_2 надала на адресу суду відзив у якому зазначає, що позовна заява необґрунтована. За змістом Позовної заяви не вказано, яка саме інформація є недостовірною та порушує його права, а оскільки стаття є об'ємною та стосується значного обсягу інформації, визнання недостовірною інформації статті в цілому є безпідставним. Позивач при правовому обґрунтуванні позовних вимог посилається на правові норми, які відсутні в чинному законодавстві України. Позивач ОСОБА_1 в рамках даних спірних правовідносин виступає саме в якості публічної особи з відповідними правовими наслідками, що притаманні вказаному статусу. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Зміст статті (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_2» та словесні формулювання, які використані в ній, є лише висловлюваннями, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, та згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію», є виключно оціночними судженнями.
Також Відповідач 1 зазначає, що встановлення факту заподіяння честі та гідності особи є передумовою, що є необхідною для постановлення судом рішення про припинення випуску друкованого засобу масової інформації. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо припинення випуску газети «ВІК. ІНФОРМАЦІЯ_1» є безпідставними та не підлягають задоволенню. Відповідач-1 просить суд врахувати ці заперечення та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повністю.
Відповідач 2 ФОП ОСОБА_3 та Відповідач 3 ТОВ «ДРУК-КР» надіслали на адресу суду аналогічні відзиви на позовну заяву у яких просять суд відмовити у задоволені позову з підстав його необґрунтованості.
У відповіді на Відзив Позивач ОСОБА_1 наполягає на позовних вимогах. Вважає, що автор скомпілював вказану статтю відносно позивача, використовуючи неперевірені дані, саме нехтуючи питанням про їх правдивість чи неправдивість, оскільки у статті зроблені посилання на такі джерела, як телегра-канали. Публікація статті здійснена з метою завдати шкоди його честі, гідності та ділової репутації.
Відповідачі кожен окремо направили заперечення на відповідь на відзив у яких просять суд відмовити у задоволені позовних вимог у зв'язку з відсутністю юридичного складу порушення, на яке вказує Позивач, відсутній факт поширення інформації, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 або завдає шкоди його особистим немайновим благам, чи перешкоджає йому повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права, що має для нього негативні наслідки.
Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є депутатом Криворізької міської ради VII скликання.
Відповідно до чинного законодавства, депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у випуску НОМЕР_1 в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» було опубліковано статтю під назвою мовою оригіналу: « ІНФОРМАЦІЯ_2». У якій зокрема міститься посилання на особу депутата ОСОБА_1 та інших фізичних і юридичних осіб. (а.с.8).
Відповідно до положень статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на свободу дотримання своїх поглядів, одержання і передання інформації та ідей без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Згідно положень частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до положень статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).
Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
За змістом частини четвертої статті 32 Конституції України, статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації і на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням чи поширенням такої недостовірної інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року).
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Отже, слід розрізняти факти та оціночні судження, за висловлювання яких ніхто не може бути притягнутий до відповідальності (ст. 30 Закону України «Про інформацію»).
З дослідженої статті судом встановлено, що автор ОСОБА_4 висвітлює інформацію не лише про Позивача, як політичну особу, його діяльність, а й щодо інших юридичних та фізичних осіб. Тобто вказана стаття не має відношення безпосередньо до особи Позивача.
Крім того, як встановлено із змісту інформації відповідача, у статті міститься, зокрема, припущення про вчинення Позивачем незаконних дій при цьому з посиланням на інших авторів, тобто на джерела звідки була взята вказана інформація Відповідачем - автором статті.
Тобто розповсюджена відповідачем інформація містить особисті прогнози Відповідача відносно діяльності Позивача, оцінку дій останнього.
Як роз'яснено у п. 5 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року, відповідно до статей 94, 277ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
Таким чином особа, особисті немайнові права якої порушено, має заявляти вимогу про визнання інформації недостовірною та доводити недостовірність поширеної інформації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Між тим Позивач не заявляє вимогу про визнання інформації недостовірною та не доводить недостовірність поширеної інформації, а лише вказує, що він є публічною особою, несе відповідальність перед своїми виборцями за свою діяльність як депутат місцевої ради. Посилається на те, що вказана стаття підриває його авторитет, однак жодним чином не намагається довести недостовірність вказаної інформації.
Суд погоджується із доводами Відповідачів про те, що Позивачем не доведено той факт, що поширені відповідачем відомості дійсно порушили немайнові права позивача з огляду на наступне.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.
У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
Крім того, в таких справах як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
З аналізу вказаних рішень випливає, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що інформація, про спростування якої пред'явив вимоги ОСОБА_1 не підлягає спростування та визнанню недостовірною, оскільки така інформація стосується позивача, як публічної особи та його професійної діяльності на посаді депутата Криворізької міської ради, а тому він повинен бути готовим до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою. Поширена відповідачами інформація про позивача є неприємною для нього, однак вона не виходить за рамки суспільної моралі. Інформація висловлена у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації.
Також, суд вважає, що спірні висловлювання зазначені у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2» відносно Позивача є лише оціночними судженнями автора статті, які не підлягають спростуванню.
Тому суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо спростування недостовірної інформації - немає.
Відтак, немає підстав для задоволення і похідних вимог позивача про припинення випуску газети та стягнення з відповідачів коштів на відшкодування моральної шкоди.
На підставі ч.1, 2 п.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст.ст.4,5,13,76-81,133,141, 263-266 , 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , фізичної особи підприємця ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРУК-КР», ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. Відшкодування моральної шкоди та припинення випуску друкованого засобу масової інформації -відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровському апеляційному суді через Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу або безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст.ст. 354-356 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В. Є. Сільченко