Справа № 201/12547/19
Провадження № 2/201/842/2020
Іменем України
08 квітня 2020 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Кисельвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права користування житлом, виселення,
08.11.2019р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення права користування житлом, виселення (а.с. 2-5).
Ухвалою судді Наумової О.С. від 25.11.2019р. відкрито провадження по справі і справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 21-22).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку і земельної ділянки під будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом. Будинок і земельну ділянку успадкував від своєї сестри ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний час у будинку проживає колишній чоловік сестри - ОСОБА_2 , який був вселений в будинок як член сім'ї у 1986 році, оскільки перебував у шлюбі із сестрою ОСОБА_3 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.11.2015р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
Після смерті сестри відповідач втратив право користування будинком, однак вважає його своїм, продовжує проживати в ньому, відмовляється в добровільному порядку виселятися, чим порушує право позивача як власника вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Відповідач створює перешкоди у користуванні будинком, змінив замки вхідних дверей, не надає ключі, перешкоджає у доступі до будинку, погрожує спалити будинок. Крім того, не сплачує за житлово-комунальні послуги, а всі витрати по оплаті житлово-комунальних послуг несе позивач.
З урахуванням наведеного, посилаючись на норми ст.ст. 316, 391, 406 ЦК України, просив припинити право користування ОСОБА_2 житловим будинком, виселити відповідача з будинку.
Відповідач - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. 27.12.2019р. надавав відзив на позовну заяву (а.с.24-59), в якому не погодився з тим, що він має виселятися з будинку. Вважав вимоги про припинення право користування будинком та виселення суперечать положенням ст.ст. ст. 64, 116, 157 ЖК Української РСР.
Посилався на рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 де Суд встановив, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Зазначив, що він проживає в будинку з 1986 року. Після розлучення з ОСОБА_3 вони продовжили проживати разом задля задоволення спільних потреб, ведення спільного господарства, утримання будинку і придомової території, ремонту. Він досі добросовісно й відкрито володіє цим майном, сплачує комунальні платежі, що підтверджується відповідними квитанціями. Повідомив, що звертався до суду з позовом про визнання права власності на будинок за набувальною давністю. Поки тривав судовий процес, позивач, не дочекавшись рішення суду, зняв його з реєстрації у будинку. Він є людиною похилого віку, має поганий стан здоров'я, а спірний будинок є єдиним його житлом.
Вважав хибними твердження позивача про чинення перешкод у доступі до будинку, намір спалити будинок. Адже він користується будинком, а у зв'язку з неналежним функціонуванням замків був змушений їх замінити.
На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.
Сторони в судове засідання по справі не з'явилися, про дату місце і час розгляду справи повідомлялися належним чином (а.с. 89).
Від позивача 08.04.2020р. надійшла заява, у якій він просив справу розглядати без його участі, наполягав на задоволенні позовних вимог (а.с. 90).
Від представника відповідача - адвоката Захарова С.К. (діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 11.01.2020р. - а.с. 75) 08.04.2020р. надійшла заява, у якій він також просив справу розглядати без участі відповідача, просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 91).
Суд, вислухавши доводи сторін (у минулих судових засіданнях), дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у справі відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, приходить до такого висновку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.10.2019р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Нощенко Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №2623 (а.с. 6).
Позивач також є власником земельної ділянки під цим будинком площею 0,0649 га, кадастровий номер 1210100000:03:084:0054 на підставі свідоцтва про право на спадщину за від 07.10.2019р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Нощенко Н.М., зареєстрованого в реєстрі за №2625 (а.с. 9).
Як видно зі свідоцтв про право на спадщину, вказаний будинок і земельну ділянку під ним позивач успадкував після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка володіла за життя 1/2 частиною будинку, а в цілому успадкувала будинок і земельну ділянку від ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як видно із довідки про склад сім'ї № 9846 від 15.10.2019р. власником будинку значиться позивач ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований у будинку 20.06.1986р., а знятий з реєстрації 11.10.2019р. (а.с. 12).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.11.2015р. по справі № 201/11383/15-ц, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) розірвано. Зі змісту рішення (за даними з Єдиного державного реєстру судових рішень) видно, що сторони ОСОБА_3 і ОСОБА_2 знаходилися в шлюбі з 14.08.1976р.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с 10).
Позивач у позові вказує, що відповідач не є членом його сім'ї, незаконно обмежує його право власності і чинить перешкоди у користуванні належним йому майном. Тому просить суд виселити відповідача з будинку.
Водночас, як установлено судом, відповідач був вселений до спірного житла як член сім'ї власника - як чоловік ОСОБА_3 у 1986 році, за життя останньої, а після її смерті залишився проживати, ніколи не виселявся з будинку, навіть після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , що сторонами під час розгляду справи не заперечувалося.
Зареєстрований у будинку відповідач був 20.06.1986р., тобто у період перебування у шлюбі (з 14.08.1976р.) з власницею Ѕ частини будинку. Тобто, відповідач був вселений і зареєстрований у будинку за згоди колишнього власника - ОСОБА_3 .
До нового власника - позивача ОСОБА_1 у власність будинок перейшов у жовтні 2019 року, а саме - 07.10.2019р. (з моменту державної реєстрації права власності - а.с. 7, 9), тобто, коли відповідач проживав у будинку.
Сам позивач у будинку не проживає, до нього не вселявся, пояснюючи наявністю для цього перешкод у вигляді проживання там відповідача ОСОБА_2 .
Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до с. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Згідно з чч.ч 4, 5 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v. Ukraine») заява № 30856/03).
За змістом статті 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.
Згідно із ч.ч. 2, 3 ЖК Української РСР осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу - дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Судом установлено, що відповідач був вселений у будинок (фактично в Ѕ будинку власника) як член сім'ї - чоловік співвласниці, за життя останньої та з її згоди, а після її смерті проживає і був зареєстрований до 11.10.2019р. Був знятий з реєстрації на з волі власника, адже ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а новим власником (спадкоємцем). Проте, сам по собі факт знаття з реєстрації не зумовлює втрати користування житлом.
Відповідач ОСОБА_2 іншого житла не має. Це видно зі змісту його відзиву та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09.07.2018р. по справі № 201/3504/19 (а.с. 63-64). Ця обставина не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, доказів зворотного суду не надано.
Отже, станом на сьогодні відповідач користується житлом на законних підставах, підстав для його виселення немає.
Суд вважав недоведеними посилання позивача про створення йому відповідачем перешкод у користуванні належним йому житловим будинком, оскільки доказів створення таких перешкод позивачем не надано, незаконність користування відповідачами спірним житлом у суді не доведена.
Суд критично відноситься до твердження позивач про те, що відповідач не сплачує за житлово-комунальні послуги, а їх сплачує лише він. Позивачем надані квитанції за 2018 рік (де платником за комунальні послуги значиться ОСОБА_4 ), довідку ТОВ «ЄРЦ КП», згідно із якою заборгованість перед КП «Дніпроводоканал» - відсутня, наявна лише заборгованість за послуг КП «Жилсервіс-2» станом на 01.11.23019р. в сумі 389,39 грн., та рахунок за спожитий газ від 05.11.2019р. на суму 1 724,28 грн. (а.с. 13-17)
Разом із тим, твердження позивача про те, що відповідач взагалі не сплачує за комунальні послуги спростовуються представленими суду відповідачем квитанціями, згідно із якими ним у період з квітня до грудня 2019 року відповідачем сплачувалися послуги з газопостачання й електропостачання у досить значних сумах - від 1600 до 3000 грн. (а.с. 53-59).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (пункти 42, 43). Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44 та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, підпункт «?» пункту 148 та пункт 155).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, враховує, що відповідач був вселений до будинок у 1986 році як член сім'ї власника будинку (на той час ОСОБА_3 ), тобто проживає у спірному будинку на законних підставах, а позивач не надав доказів на підтвердження обставин, передбачених положеннями статті 116 ЖК Української РСР, для виселення відповідача без надання іншого жилого приміщення.
Аналогічна правова позиція стосовно неможливості виселення колишнього члена сім'ї померлого власника без надання іншого житлового приміщення висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. по справі № 671/1006/17 (провадження № 61-47582св18).
З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права користування житлом, виселення - не підлягають задоволенню.
З урахуванням того, що позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України не стягуються.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч.2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, ч.2,3 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права користування житловим приміщення - будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виселення з вказаного будинку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя О.С. Наумова