ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.04.2020Справа № 910/1673/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "КУРАХІВСЬКА" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 44 298,83 грн., без участі представників сторін,
У лютому 2020 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 44 298,83 грн. вартості нестачі вантажу на підставі ст.ст. 267, 920 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.
17.02.2020 року відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем невірно розраховано норму природної втрати вантажу при розрахунку маси недостачі, а також позивачем не надано доказів понесення збитків, заявлених до стягнення та доказів наявності вини, у заподіянні позивачу таких збитків.
17.02.2020 року відповідачем через канцелярію суду надано клопотання про витребування доказів у позивача, а саме: договору від 27.01.2016 № 1-1-2016/006 із усіма додатками до нього, оскільки у графах № 7 залізничних накладних зазначено, що поставка у власність АТ «ДТЕК Західенерго» за договором від 27.01.2016 року № 1-1-2016/006.
Частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частини 1 та 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
Проте, відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення ним заходів щодо отримання заявлених до витребування доказів самостійно, а тому у задоволенні вищевказаного клопотання відповідача про витребування доказів судом відмовлено.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
26.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Курахівська» (далі - виконавець) укладено договір № 26-12/12-12.2-1010, за умовами якого, замовник зобов'язується передати (поставити) виконавцю вугілля для його збагачення, оплатити вартість послуг виконавця пов'язаних зі збагаченням вугілля та прийняти концентрат, а виконавець зобов'язується прийняти вугілля, здійснити його збагачення та передати (поставити) отриманий в результаті збагачення вугілля концентрат замовнику, у строки на умовах, визначених даним договором та/або додатковими угодами та/або специфікаціями, які є невід'ємними частинами даного договору.
Відповідно до залізничної накладної №51572113 від 14.09.2019 року, яка міститься в матеріалах справи, позивач передав відповідачеві для перевезення відповідно до умов договору № 26-12/12-12.2-1010 від 26.12.2012 року вантаж - вугілля кам'яне, яке було навантажено у вагон №53522488 в кількості 68500 кг, та у вагон №53599361 в кількості 69500 кг.
На станції Покровськ Донецької залізниці були складені комерційні акти №482004/424 та №482004/425 від 16.09.2019 року, які містяться в матеріалах справи.
Згідно з комерційним актом №482004/424 при контрольному переважуванні вагону №53522488 на справних 150-тонних вагонних вагах виявилось брутто - 79300 кг, тара - 21500 кг, нетто - 57800 кг, що менше вантажного документу на 10700 кг. Над 1 люком ліворуч виявлене поглиблення розмірами 80x80x40 см, над 1-5 люком - розмірами 700x280x50-70 см, над 6-7 люком - розмірами >500x280x60-80 см. Вагон в технічному відношенні справний. Люки зачинені, просипання вантажу немає.
Згідно з комерційним актом №482004/425 при контрольному переважуванні вагону №53599361 на справних 150-тонних вагонних вагах виявилось брутто - 83600 кг, тара - 23000 кг, нетто - 60600 кг, що менше вантажного документу на 8900 кг. Над 1-7 люком ліворуч виявлене поглиблення розмірами 1050х130-160х80 см, над 3-4 люком - розмірами 300х120х50 см. Вагон в технічному відношенні справний. Двері, люки зачинені, просипання вантажу немає.
Відповідно до ст.908 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ч.1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У відповідності до ч.3 ст.909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно ч.5 ст.307 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
Відтак, за змістом ст.307 ГК України та ст.909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст.2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст.3 Статуту).
Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч.2 ст.307 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Частиною 2 ст.24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
За приписами ст.37 Статуту під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником.
Згідно із ч.2 ст.924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до ст.113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У відповідності до ст.129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
Судом дана належна оцінка відзиву відповідача на позовну заяву, проте посилання відповідача, що позивачем невірно розраховано норму природної втрати вантажу при розрахунку маси недостачі з тих підстав, що до перевезення було прийнято вугілля кам'яне вологістю не менше 8% тому норма недостачі становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах спростовується наступним.
Згідно з пп.2 п.114 Статуту залізниць України та п.27 Правил видачі вантажів визначається вартість недостачі вологого вугілля із врахуванням норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто в розмірі 2%.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Як вбачається із накладної 51572113 від 14.09.2019 року, у ній відсутні відомості про те, що вантаж був відправлений у вологому стані.
Згідно з ДСТУ 4083:2012 "Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях" для вугілля першої та другої категорії марок ДГ, Г Західного Донбасу, як виняток, загальна волога на робочий стан палива W, має бути не більше ніж 16,0% (п. 4.3).
Отже, за даними накладних у вугіллі марки Г(Г1) (0-100) волога не перевищує гранично допустиму норму.
Таким чином, до спірного вантажу кам'яного вугілля застосовується норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) - 1 % маси вантажу, що зазначена в перевізних документах.
Відповідно до розрахунку позивача, з врахуванням норми природної втрати під час перевезення, яка згідно п. 27 Правил видачі вантажів для мінерального палива складає 1%, нестача вантажу у вагоні №53522488 становить 10015 кг, що дорівнює 24 349,77 грн. та у вагоні №53599361 становить 8205 кг, що дорівнює 19 949,06 грн., що разом складає 44 298,83 грн. збитків завданих позивачу при перевезенні.
Розмір понесених позивачем збитків встановлено відповідно до наявної в матеріалах справи довідки ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля».
Відповідач свого контррозрахунку суми позову не надав, наявність своєї вини у втраті вантажу позивача не спростував.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Таким чином, обов'язковою умовою відшкодування збитків є порушення учасником господарських відносин власних господарських зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою для притягнення особи до господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є наявність складу господарського правопорушення, який включає в себе: протиправну поведінку (дію чи бездіяльність особи); збитки, завдані такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вину особи, внаслідок протиправної поведінки якої було заподіяно збитки.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Всупереч ст.74 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. 113 Статуту залізниць України залізниця не довела, що нестача виникла з незалежних від перевізника причин.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 44 298,83 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Судовий збір, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Курахівська" (85621, Донецька обл., Мар'їнський район, с. Вовчанка, вул. Нагорна, 1-а; код 33959754) 44 298 (сорок чотири тисячі двісті дев'яносто вісім) грн 83 коп. вартості втраченого вантажу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повне рішення складено 13.04.2020р.
Суддя С.О. Чебикіна