Справа № 567/1464/19
Провадження 2-н/567/12/20
09.04.20 м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області в складі судді Назарук В.А., перевіривши виконання вимог ст.160-164 ЦПК України у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2
встановив:
в Острозький районний суду Рівненської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частки заробітку (доходу) щомісячно, звернувся Іванчук В. ОСОБА_4 .
Вивчивши подану заяву, вважаю, що у видачі судового наказу слід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється у порядку: наказного провадження, позовного провадження, окремого провадження.
Відповідно до ч.3 ст.19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч.5 ст.183 Сімейного кодексу України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
За змістом п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину в розмірі однієї чверті, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Разом з тим, відповідно до передбачених ч.3 ст.19 ЦПК України вимог щодо безспірності заяв, для розгляду яких призначене наказне провадження, під час видачі судового наказу про стягнення аліментів має бути виключена найменша вірогідність наявності спору.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені ч.1 ст.186 ЦПК України.
Згідно п.2 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Розглянувши матеріали справи про видачу судового наказу, судом встановлено існування судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 16.06.2019 у справі №569/17115/19, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_3 .
Частиною 1 статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Про існування вказаного судового рішення ОСОБА_1 стало відомо 29.11.2019, про що він зазначив в своїй заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Отже, станом на час подання заяви про видачу судового наказу 09.12.2019 йому було відомо про стягнення з нього аліментів на утримання доньки за судовим наказом, а отже про наявність спору між сторонами з цього приводу, про що також свідчить подання ним заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Вказані обставини не можуть свідчити про безспірність заявлених вимог та можуть призвести до подвійного стягнення аліментів на утримання дитини. При цьому, суд виходить і з того, що ч.1 ст.170 ЦПК України не передбачено можливості скасування судом судового наказу за заявою боржника по даній категорії справ.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» №14 від 23 грудня 2012 року, наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Виходячи з того, що наказне провадження є безспірним, тобто в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер, заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору.
Згідно з положеннями ч.2 ст.167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Наявність заперечень боржника проти вимог стягувача та існування судового наказу між сторонами про стягнення аліментів, а також твердження обох сторін про те, що неповнолітня дитина, на утримання якої слід стягнути аліменти, проживає з кожним із них безумовно вказують на наявність спору між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та необхідності розгляду даного спору в порядку позовного провадження, що передбачено ч.2 ст.166 ЦПК України.
Отже, враховуючи наявність спору, суд вважає за неможливе розглянути дану справу за правилами наказного провадження, у якому відсутній принцип змагальності сторін та під час розгляду вимог в порядку наказного провадження суд не може розглядати обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, а відтак у даному випадку у видачі судового наказу слід відмовити.
При цьому суд роз'яснює, що заявник має право звернутися до суду з даними вимогами у позовному провадженні, відповідно до положень ч.1 ст.170 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.165 ЦПК України
постановив:
відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .
Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.