1Справа № 335/12326/19 1-кп/335/354/2020
13 квітня 2020 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, кримінальне провадження, відомості по якому внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019080050002991 від 28.08.2019 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, українця, громадянина України, який одружений, має на утриманні малолітню дитину, має вищу освіту, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
27.08.2019, приблизно о 12 годині 20 хвилин, водій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керуючи автомобілем «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Перемоги з боку вул. Лермонтова в напрямку бул. Центрального в м. Запоріжжі.
В цей час, на нерегульований пішохідний перехід, який розташований в районі буд. 77 по вул. Перемоги в місті Запоріжжі, та позначений дорожніми знаками - 5.35.1 та 5.35.2 (Пішохідний перехід) Правил дорожнього руху України, вийшов пішохід ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який почав перетинати проїзну частину вулиці Перемоги, з права на ліво відносно руху автомобіля «ЗАЗ 110557».
Під час руху, по вищевказаній проїзній частині, водій ОСОБА_6 , наближаючись до вищевказаного нерегульованого пішохідного переходу, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити пішохідний перехід та пішохода ОСОБА_4 , який рухався по ньому, не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу, та не надавши перевагу в русі останньому, виїхав на пішохідний перехід, де передньою частиною кузова автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 .
Своїми діями водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, відповідно до яких водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог п. 18.1. Правил дорожнього руху України, згідно висновку інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» № 9-652 від 30.10.2019, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку судової медичної експертизи № 764 від 24.09.2019, ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої тім'яної кістки з садном правої тім'яної ділянки, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя; закритих переломів лівої та правої ключиць, закритого перелому лівої лопаткової кістки, що самі за собою кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я; рана по зовнішній поверхні лівого колінного суглоба, що сама за собою кваліфікується як легке тілесне ушкодження. Давність утворення ушкоджень не суперечить терміну, зазначеного в обставинах справи. Виявлений комплекс тілесних ушкоджень у гр. ОСОБА_4 міг утворитись в умовах дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, порушивши, під час керування транспортним засобом, правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав частково та надав наступні пояснення по суті пред'явленого обвинувачення.
27.08.2019 приблизно о 12 год. 20 хв. він керував транспортним засобом білого кольору «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який орендує для роботи, автомобіль був справним, в автомобілі перебував сам. Він рухався по вул. Перемоги з боку вул. Лермонтова, по середній смузі руху зі швидкістю приблизно 50 км/год.
Побачивши на пішохідному переході, який був позначений дорожнім знаком, пішохода, він знизив швидкість до 40 км/год, але коли пішохід побачив його транспортний засіб, то зупинився на пару секунд на середині дороги, потім зробив два кроки назад і зупинився на 1-2 секунди, після чого обвинувачений змінив напрямок руху свого транспортного засобу вліво. Після цього пішохід продовжив рух переходу вперед, у зв'язку з чим він зрозумів, що пішохід вирішив переходити дорогу і відповідно знову змінив напрямок руху транспортного засобу в правий ряд і взагалі не зрозумів яким чином відбулося зіткнення, як саме пішохід опинився в правому боці, як він повернувся назад. Він не зупинився, хоча мав таку можливість, оскільки мав намір об'їхати пішохода і не міг припустити, що станеться наїзд на пішохода.
Наїзд відбувся правою пасажирською стороною транспортного засобу, у правій смузі руху. Він був у шоковому стані, але одразу викликав швидку допомогу та поліцію, зібралися очевидці події.
Ввечері того ж дня коли сталася дорожньо-транспортна пригода він зателефонував потерпілому щоб дізнатися чи потрібна якась допомога від нього, на що йому відповіли що поки що нічого не потрібно. Через декілька днів він зв'язався із мамою потерпілого, а до цього він дізнався у страхової компанії, що потерпілому відшкодують матеріальні збитки, але після рішення суду. Оскільки він розумів що гроші потрібні вже зараз, то він по можливості надав матері грошові кошти.
Він мав намір врегулювати питання щодо відшкодування шкоди до суду, зателефонував адвокату потерпілого, але потім зрозумів, що вони не зможуть домовитися. Всього він передав потерпілій стороні 20 000 грн. та 300 доларів США. Він погоджувався із тим, що потерпілому потрібні були гроші на лікування, а тому і не заперечував проти їх оплати. Розуміє, що є неофіційні витрати на лікування і не заперечує що потерпілий їх поніс, але за що саме він передавав ці кошти, як матеріальну шкоду або як моральну він не зміг відповісти.
Він готовий відшкодувати шкоду потерпілому у разі якщо судом буде ухвалене відповідне рішення. Він офіційно не працює, займається вантажоперевезенням, це його єдиний дохід. Приблизний дохід на місяць складає 8000-9000 грн., при цьому, він ще сплачує близько 2 700 грн. аліментів щомісяця.
Він співчуває потерпілому, вибачився перед ним та його матір'ю, заявив що розкаюється. Він вважає, що в даній дорожньо-транспортній пригоді винен і він, як водій, оскільки він не зупинився перед пішохідним переходом, і пішохід, який безпідставно змінив напрямок руху на пішохідному переходу.
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що 27.08.2019, повертаючись з обідньої перерви на роботу, приблизно о 12 год. 20 хв., він підійшовши до пішохідного переходу переконався у безпеці та почав переходити дорогу на пішохідному переході, зі сторони «Казак Палас» на вул. Перемоги буд. 77. Знаходячись приблизно на середині пішохідного переходу він звернув увагу, що автомобіль білого кольору марки ЗАЗ Таврія Пікап, який рухався по прямій дорозі, десь посередині, зі швидкістю 40-45 км/год., наближаючись до пішохідного переходу, не зменшує швидкість і як йому здавалось їхав прямо на нього. Після цього він пам'ятає удар, від якого втратив свідомість, якою саме частиною йому було завдано удару він не пам'ятає, але як йому сказали вже у лікарні удар був правою частиною транспортного засобу. Які саме рухи на пішохідному переході він робив, коли побачив транспортний засіб, він точно не пам'ятає, але наскільки пам'ятає, він зупинився на декілька секунд, потім зробив кроки вперед, а потім кроки назад, з метою уникнення наїзду на нього транспортного засобу, оскільки як йому здавалося автомобіль рухався прямо на нього. В той час як він робив кроки вперед та назад, то і водій транспортного засобу змінював напрямок руху, рухаючись в той же бік що і він.
Інших транспортних засобів на дорозі не було, оглядовість була доброю, на вулиці була сонячна погода, дорожнє покриття сухе, на дорозі була відсутня розмітка смуг руху. Пішохідної розмітки на той час там також не було, але з обох сторін встановлені відповідні дорожні знаки.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому було спричинені перелом ключиці, лопатки та ребер, забій легені, черепно-мозкову травму, рану коліна. Перші два з половиною тижні він взагалі не міг вставати, оскільки дуже паморочилася голова. На лікування ОСОБА_6 грошових коштів не давав, а лише відшкодував матеріальну шкоду, що полягала у вартості зламаного телефону, фітнес трекеру та порваного одягу. Всього йому було відшкодовано матеріальні збитки на суму 27 000 грн. Крім того, у вказану суму ввійшли витрати матеріального характеру у вигляді оплати анестезіологу, послуг масажу, таксі, транспортування, доглядальниць, які не підтверджені відповідними чеками, а тому і не будуть відшкодовані в подальшому страховою компанією. Ним заявлено цивільний позов лише про стягнення моральної шкоди, яка виражається у душевних стражданнях, болі та втратах, які він пережив та поніс внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та спричинення йому тілесних ушкоджень.
Цивільний позов про відшкодування моральної шкоди підтримав повністю та просив призначити ОСОБА_6 покарання з усією суворістю закону.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона знайома із ОСОБА_4 , працює з ним в одному офісі. В обідню перерву, 27.08.2019 приблизно о 12 год. 20 хв. вона знаходилась на вулиці на протилежній стороні від місця події і була очевидцем дорожньо-транспортної пригоди. Так, вона бачила як ОСОБА_4 переходив дорогу на пішохідному переході, який позначений дорожніми знаками, і приблизно на середині дороги потерпілий, як їй здалося, побачив транспортний засіб, який рухався, внаслідок чого зробив кроки назад, а потім через кілька секунд кроки уперед, а потім знову назад, після чого відбувся наїзд транспортного засобу на нього. При цьому, з кроками ОСОБА_4 автомобіль також змінював напрямок свого руху то вправо, то вліво. Їй здавалося, що водій транспортного засобу не хотів зупинятися, а мав намір об'їхати пішохода, але виходило так, що потерпілий та водій одночасно змінювали напрямок руху, а тому водій і не зміг об'їхати ОСОБА_4 . Транспортний засіб рухався з невеликою швидкістю, десь посередині дороги, смуги руху на дорозі не були визначені на момент дорожньо-транспортної пригоди. Удар було здійснено правою частиною транспортного засобу. Вона приймала участь у слідчому експерименті при якому фіксувалася швидкість руху пішохода та напрямок його руху, за результатами чого було складено протокол, який вона підписувала.
Свідок ОСОБА_9 , яка є матір'ю потерпілого, в судовому засіданні пояснила що очевидцем дорожньо-транспортної пригоди вона не була. 27.08.2019 їй зателефонували співробітники її сина та повідомили про те, що сталася дорожньо-транспортна пригода, син вже знаходився у лікарні на той час. Після цього вона поїхала до лікарні та дізналася, які саме тілесні ушкодження йому були спричинені. У лікарні сину було прооперовано дві ключиці, а всього було зроблено 3 операції, на той час вони витратили приблизно 90 000 грн. 01.09.2019 вона зустрілася із ОСОБА_6 і повідомила скільки саме коштів вони вже витратили, на що він їй сказав, що допоможе грошима, і 04.09.2019 він їй передав 12 000 грн. та 300 доларів США, але вже на той час вона витратила на лікування близько 60 000 грн. У кінці вересня 2019 року ОСОБА_6 їй перерахував ще грошові кошти в сумі 8 000 грн. на ремонт пошкодженого в ході дорожньо-транспортної пригоди мобільного телефону, тобто усього ним було передано їй грошових коштів на суму 27 500 грн.
Ці грошові кошти він сплатив добровільно, але не за лікування, оскільки він сказав що витрати на лікування відшкодує страхова компанія. 27 500 грн. він сплачував на відшкодування матеріальної шкоди, в тому числі і на витрати пов'язані з лікуванням, які не можуть бути підтверджені чеками, а відповідно і покриті страховою компанією.
ЇЇ сина позбавили на півтора роки нормального життя, оскільки на даний час у нього встановлені пластини, він обмежений у рухах. Йому ще будуть робити операції, щоб зняти пластини, а це вже додаткові страждання та реабілітації.
За операцію вона оплачувала готівкою грошові кошти безпосередньо лікарям, які ці операції робили, чеки їй не видавали. За 2 операції ключиць вона сплатила по 3000 грн. за кожну, з яких по 500 грн. за анестезію, за операцію лопатки вона сплатила 3 500 грн. за роботу лікарів, 800 грн. анестезіологу і 1200 грн. за анестезію. Всі ці витрати проходили як благодійні фонди та особисто лікарям, не офіційно, вона їх сплачувала добровільно, оскільки якби вона не заплатила ці кошти, то її сину не зробили би операції. Вказані кошти ОСОБА_6 їй відшкодував і вони зараховані нею у ту суму, яку він передав.
З досліджених в ході судового розгляду кримінального провадження письмових доказів встановлено наступне.
28.08.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080050002991, на підставі усної заяви, внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (а.с. 8-9).
Постановою слідчого ВРЗ СТ СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_10 від 29.10.2019, правова кваліфікація у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12019080050002991 змінена з ч. 1 ст. 286 КК України на ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки потерпілому ОСОБА_4 в результаті дорожньо-транспортної пригоди були заподіяні тяжкі тілесні пошкодження (а.с.105-106).
Згідно протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 27.08.2019, із схемою та фототаблицею до нього, дорожньо-транспортна пригода сталася на нерегульованому пішохідному переході в районі буд. 77 по вул. Перемоги в м. Запоріжжя, у зв'язку із наїздом транспортного засобу «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 на пішохода. Слідчим зафіксовано на місці пригоди, що перед пішохідним переходом встановлені дорожні знаки 5.35.1, 5.35.2., видимість перешкоди, яка складає 300 м, що транспортний засіб має пошкодження у вигляді розбитої передньої частини правої блок-фари, розтріскування лобового скла з правого боку. Слідів гальмування не виявлено. В ході огляду місця дорожньо-транспортної пригоди складено схему ДТП із зазначенням необхідних замірів на дорозі, місця розташування транспортного засобу, місця наїзду, осипу скла, плям крові (а.с. 110-117).
12.09.2019 року було проведено додатковий огляд місця події за участю водія ОСОБА_6 , в умовах відповідних тим, за яких сталася дорожньо-транспортна пригода, в ході якого на підставі пояснень ОСОБА_6 було визначено темп та маршрут руху пішохода ОСОБА_4 , швидкість руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_6 , та оглядовість даної ділянки місцевості.
Згідно протоколу огляду від 12.09.2019, проведеними замірами було встановлено, що пішохід ОСОБА_4 подолав маршрут за Т1-8,9 сек., Т2-8,2 сек., Т3-8.2 сек., Тср-8.4 сек., при цьому весь час знаходився в зоні видимості для водія ОСОБА_6 , та як оглядовість за напрямом руху йому нічим не обмежувалась.
Водій ОСОБА_6 зазначив, що рухався зі швидкістю 40 км./год.
Перед наїздом пішохід рухався перпендикулярно проїжджій частині, по одній умовній лінії (а.с 118-123).
Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 12.09.2019, який проводився на місці події, що знаходиться на проїжджій частині вул. Перемоги, в районі будинку 77 в м. Запоріжжя, за участю свідка ОСОБА_8 , в умовах відповідним тим, за яких сталася дорожньо-транспортна пригода, на підставі пояснень свідка було визначено темп та маршрут руху пішохода ОСОБА_4 , швидкість руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_6 , та оглядовість даної ділянки місцевості.
Проведеними замірами було встановлено, що пішохід ОСОБА_4 подолав вказаний маршрут за Т1-8,9 сек., Т2-8,2 сек., Т3-8.2 сек., Тср-8.4 сек.
Крім того, свідок ОСОБА_8 вказала, що в момент, коли вона звернула увагу на автомобіль, його швидкість складала приблизно 40 км./год.
Перед наїздом пішохід рухався перпендикулярно проїжджій частині, по одній умовній лінії (а.с. 124-130).
Згідно висновку експерта № 9-584 від 23.10.2019, який складено за наслідками проведення судово-інженерної транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження технічного стану транспортних засобів»: на момент проведення експертного огляду та дослідження рульового керування, робоча гальмівна (гальмова) система та ходова частина автомобіля «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходилась в працездатному стані (а. с. 83-90).
Висновком експерта судово-медичної експертизи № 764 від 24.10.2019 встановлено, що:
закритий перелом правої тім'яної кістки (за даними рентгенологічного дослідження від 27.08.2019) з садном правої тім'яної ділянки (за наданими даними) у ОСОБА_4 кваліфікується, як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпека для життя;
закриті переломи лівої та правої ключиць, закритий перелом лівої лопаткової кістки (за даними протоколу операцій 27.08.2019, 28.08.2019 та від 05.09.2019) у ОСОБА_4 самі по собі кваліфікуються, як тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я;
рана по зовнішній поверхні лівого колінного суглоба у ОСОБА_4 сама за собою кваліфікується, як легке тілесне ушкодження;
виявлені тілесні ушкодження, окрім рани лівого колінного суглоба, утворилися від дії тупого предмета (предметів), об'єктивно висловитись про характеристики травмуючого предмета (фактора), що спричинило рану лівого колінного суглоба, за наданими даними не є можливим, через проведення первинної хірургічної обробки та відсутність опису морфологічних характеристик.
Давність утворення ушкоджень не суперечить терміну зазначеного в обставинах справи. Виявлений комплекс тілесних ушкоджень у ОСОБА_4 міг утворитись в умовах дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 92-95).
Відповідно до висновку № 9-652 від 30.10.2019, який складено за наслідками проведення судової інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», у дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, водій автомобіля «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 повинен діяти у відповідності із вимогами п. 18.1 Правил дорожнього руку України. В діях водія автомобіля «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 маються невідповідності вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку із ДТП. Водій автомобіля «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_4 шляхом зупинки керованого ним транспортного засобу до місця наїзду. Оцінка дій пішохода не вимагає застосування спеціальних технічних пізнань в області експертизи з дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод, тому дії пішохода ОСОБА_4 можуть бути оцінені слідчим (судом) самостійно на підставі розділу 4 Правил дорожнього руху України (а.с. 100-104).
Згідно з посвідченням водія НОМЕР_2 , ОСОБА_6 з 20 лютого 2014 року має право керування транспортними засобами (а.с. 147).
Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «ЗАЗ 110557», 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , встановлено, що його власником є ОСОБА_11 (а.с. 147).
Згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3018808 від 11.02.2019, забезпечений Транспортний засіб - автомобіль марки «ЗАЗ 110557», 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 застраховано у ТДВ СК «Кредо». Страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров'ю становить 200 000 грн., за шкоду заподіяну майну - 100 000 грн. Строк дії полісу з 11.02.2019 року по 10.02.2020 року включно (а.с. 148).
Протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу № 00738-01184-19 від 29.03.2019, який складено ТОВ «Укр-Тест-Стандарт», підтверджено технічну справність транспортного засобу «ЗАЗ 110557», державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 149).
На підставі безпосередньо досліджених в ході судового розгляду кримінального провадження доказів, які отримані у передбаченому кримінальним процесуальним кодексом порядку, тобто є допустимими, належними та достовірними, суд доходить висновку, що обвинувачення ОСОБА_6 є доведеним поза розумним сумнівом.
Як передбачено п. 18.1. Правил дорожнього руху України, водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
В порушення вказаного пункту Правил дорожнього руху, обвинувачений ОСОБА_6 , не маючи перешкод для огляду, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який був позначений дорожніми знаками 5.35.1. та 5.35.2, на якому вже перебував ОСОБА_4 , маючи технічну можливість запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_4 , заходів щодо зниження швидкості руху аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не вжив, дорогу пішоходу не надав, а продовжив рух транспортного засобу, маючи на меті об'їхати пішохода, що він підтвердив у судовому засіданні. Таким чином, обвинувачений хоча і не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, хоча повинен був і міг їх передбачити, що свідчить про наявність в його діяннях злочинної недбалості.
Посилання сторони захисту на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушень Правил дорожнього руху України обома її учасниками, оскільки дії потерпілого на пішохідному переході свідчать про порушення ним Правил дорожнього руху України, суд вважає непереконливими, з наступних підстав.
Так, обов'язки та права пішохода визначені Розділом 4 Правил дорожнього руху України.
Відповідно до п. 4.7. Правил дорожнього руху України, пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч.
Як передбачено п. 4.14. Правил дорожнього руху України, пішоходам забороняється:
а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;
б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід;
в) допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину;
г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження;
ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов'язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху;
д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.
Згідно п . 4.16. Правил дорожнього руху України, пішохід має право:
а) на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора;
б) вимагати від органів виконавчої влади, власників автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів створення умов для забезпечення безпеки дорожнього руху.
В ході судового розгляду кримінального провадження судом беззаперечно встановлено, що пішохід ОСОБА_4 , впевнившись у безпеці свого руху, у відповідності до вимог п. 4.7. Правил дорожнього руху України, переходив проїзну частину на пішохідному переході, таким чином маючи перевагу під час переходу проїзної частини, що прямо визначено у п.п. «а» п. 4.16. Правил дорожнього руху України.
На підтвердження винуватості і пішохода ОСОБА_4 , у дорожньо-транспортній пригоді, обвинувачений та його захисник посилалися на те, що потерпілий в порушення п.п. ґ п. 4.14 Правил дорожнього руху України, перебуваючи на пішохідному переході декілька разів змінював свій напрямок руху, йдучи то вперед, то назад, внаслідок чого водій ОСОБА_6 не зміг об'їхати потерпілого та уникнути дорожньо-транспортної пригоди.
Разом із тим, суд зазначає, що Правилами дорожнього руху України передбачено обов'язок водія наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебуває пішохід, зменшити швидкість руху, а в разі потреби зупинитись, щоб дати дорогу пішоходу.
В ході надання своїх пояснень потерпілий ОСОБА_4 не заперечував того факту, що він декілька разів змінював напрямок свого руху на пішохідному переході, оскільки бачив, що водій продовжує свій рух і не зупиняється, лише змінює траєкторію руху транспортного засобу, а тому він злякався та з метою уникнення на нього наїзду, робив декілька кроків назад, а потім вперед, оскільки в той час як він здійснював кроки, одночасно з цим водій змінював рух транспортного засобу і як йому здавалось їхав на нього.
Вказані пояснення потерпілого про зміну напрямку руху знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, оскільки такі пояснення були підтверджені і свідком ОСОБА_8 , яка була очевидицею ДТП. Пояснення потерпілого також узгоджуються і з поясненнями самого обвинуваченого ОСОБА_6 .
Разом із тим, суд не встановив винних дій потерпілого, які знаходяться у причино-наслідковому зв'язку із подією дорожньо-транспортної пригоди, оскільки поведінка потерпілого на пішохідному переході була обумовлена передусім діями водія ОСОБА_6 , який в порушення Правил дорожнього руху керований ним транспортний засіб не зупинив, продовжуючи рух, чим звісно викликав у потерпілого, який переходив проїзну частину відповідно до Правил дорожнього руху України, розгубленість, внаслідок чого він не міг розуміти що йому робити для уникнення зіткнення з транспортним засобом.
Суд зазначає, що хоча формально рухи ОСОБА_4 назад та вперед на пішохідному переході не відповідали вимогам пп. ґ п. 4.14 Правил дорожнього руху України, проте вони не перебувають у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, і були викликані неправомірною поведінкою водія.
На думку суду, саме дії водія ОСОБА_6 призвели до некерованої поведінки потерпілого, коли він перебував на пішохідному переході, оскільки як вже зазначалося вище, водій повинен був зупинитися, надавши пішоходу дорогу, а не розраховувати на можливість об'їзду пішоходу шляхом зміни напрямку руху, що взагалі не передбачено вимогами Правил дорожнього руху.
Таким чином, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, оцінюючи кожний доказ, досліджений у судовому засіданні з точки зору належності, допустимості, достовірності, та їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд доходить до висновку що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і доведена повністю поза розумним сумнівом.
Суд дійшов висновку, що саме порушення обвинуваченим ОСОБА_6 вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілому ОСОБА_4 завдано тяжке тілесне ушкодження.
Враховуючи наведене, суд визнає обвинуваченого ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, а його дії, що виразилися в порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, кваліфікує за ч.2 ст. 286 КК України.
Відповідно до положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації. У кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання. Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчиненого злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність утриманців), його матеріальний стан, тощо.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди, крім обставин, визначених ст. 65 КК України, мають враховувати не тільки наслідки, що настали внаслідок кримінального правопорушення, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо).
Таким чином, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів. При цьому, суд враховує, що зазначений злочин вчинено ОСОБА_6 з необережності, але характер допущених порушень Правил дорожнього руху України свідчить про те, що наїзд на пішохода відбувся на пішохідному переході в денний час доби, за відсутності будь-яких перешкод для зупинки транспортного засобу та уникнення водієм дорожньо-транспортної пригоди.
Суд також враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, одружений, має неповнолітню дитину - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання якого обвинувачений сплачує аліменти, має постійне місце проживання, що свідчить про міцність його соціальних зв'язків, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, офіційно не працевлаштований.
Згідно висновку органу пробації, який викладено у досудовій доповіді відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , що складена 09.12.2019 старшим інспектором Заводського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області ОСОБА_13 , ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення - низький, ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства - низький, виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, на думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень (а. с. 61-63).
Крім того, суд враховує поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 після вчинення злочину, який одразу після дорожньо-транспортної пригоди зупинився, викликав потерпілому швидку, добровільно надав першу матеріальну допомогу на лікування.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 суд визнає часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілому одразу після скоєного, до направлення кримінального провадження до суду, визнання обвинуваченим вини, а також щире каяття, про що свідчить поведінка обвинуваченого після злочину, який одразу викликав швидку допомогу, у день ДТП цікавився здоров'ям та потребами потерпілого, добровільно передав матері грошові кошти, як на лікування, так і за пошкоджені речі, а також його поведінка у судовому засіданні, де він неодноразово вибачався перед потерпілим, щиро шкодував за те, що сталося та заявив про те, що готовий сплачувати за завдану шкоду грошові кошти, які визначить суд.
Суд вважає безпідставними доводи прокурора та представника потерпілого про відсутність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, оскільки останній вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав та щиро не розкаявся, з тих підстав, що обвинувачений протягом усього часу розгляду кримінального провадження свою вину у порушенні Правил дорожнього руху України, які призвели до спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень визнавав, а його посилання на те, що в діях потерпілого також наявні порушення Правил дорожнього руху України, які призвели до таких наслідків не свідчить про невизнання обвинуваченим вини у порушенні ним Правил дорожнього руху, які призвели до таких наслідків. Така позиція обвинуваченого може ґрунтуватися на нерозумінні ним вимог чинного законодавства, а не у зв'язку із бажанням уникнення чи зменшення відповідальності.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , судом не встановлено.
З урахуванням фактичних обставин справи, характеру допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, низьких ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, відомостей про особу обвинуваченого, сукупність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, та відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а також враховуючи положення ч. 2 ст. 50 КК України, в тій частині, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, суд доходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України на строк, наближений до мінімального, з призначенням обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом.
При цьому, на думку суду, виходячи з викладених вище обставин, досягнення мети покарання можливе без ізоляції обвинуваченого від суспільства, а тому суд вважає за необхідне на підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1,2 ч. 1 ст. 76 КК України.
У рамках даного кримінального провадження 18.11.2019 потерпілим ОСОБА_4 заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 , в якому потерпілий просив стягнути з ОСОБА_6 на свою користь моральну шкоду в розмірі 60 000 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 27.08.2019, від удару автомобіля він отримав тілесні ушкодження, відчув сильний біль і страх, переніс сильні страждання від фізичного болю і від усвідомлення неможливості вести звичний спосіб життя, втратив цінні речі, довго не міг працювати і досі не може повернутись у звичний режим життя. Страждання полягають і в тому, що його рідні повинні опікуватись ним. Крім того, реабілітація буде тривати довгий час, що продовжує створювати йому життєві незручності. З причини ДТП і лікування, його поїздка за кордон була скасована, та він не зміг приступити до високооплачуваної роботи за кордоном.
У позові ОСОБА_4 вказав, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди він втратив власні речі: мобільний телефон, джинси, сорочку, годинник, портмоне, вартість яких на момент ДТП склала 10700 грн., поніс витрати, які не підтверджені квитанціями (благодійні внески в лікарню, транспортування, оплата нічних доглядальниць) у розмірі 16800 грн., та які відшкодовані відповідачем ОСОБА_6 в ході досудового слідства і він не має претензій до ОСОБА_6 в цій частині.
Також, в результаті ДТП ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікування, внаслідок чого поніс витрати на суму 57525 грн., які буде відшкодовувати Страхова компанія «Кредо», де застрахований автомобіль відповідача.
27.11.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву представника цивільного відповідача ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , в якому представник відповідача просив задовольнити позовні вимоги потерпілого ОСОБА_4 до обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 30000 грн. та зарахувати в рахунок відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 , сплачені ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 27 589,06 грн.
В обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_4 не надав суду розрахунок, що розмір заподіяної моральної шкоди складає 60000 грн. Заявлений цивільний позов ОСОБА_6 визнає частково, а саме в розмірі 30000 грн.
Вказав, що ОСОБА_6 вже сплатив ОСОБА_4 27589,06 грн. на відшкодування моральної шкоди на стадії досудового розслідування. Так, 04.09.2019 ОСОБА_6 , сплатив матері потерпілого 12000 грн. та 300 доларів США, 28.09.2019 дружиною ОСОБА_6 перераховано на картковий рахунок матері потерпілого грошові кошти в сумі 8000 грн. Будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 витратив зазначені кошти на оплату послуг лікарів, нічних доглядальниць, благодійних внесків він не надав, а тому сторона захисту вважає, що ОСОБА_6 на досудовому слідстві відшкодовано моральну шкоду, оскільки понесена майнова шкода буде відшкодована потерпілому страховою компанією «Кредо».
При вирішенні цивільного позову, просив врахувати суд, що кримінальне правопорушення, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_6 - відноситься до злочинів, скоєних з необережності; обвинувачений ОСОБА_6 є батьком своєї малолітньої дитини, якій сплачує аліменти; ОСОБА_6 не може знайти роботу за фахом і вимушений виконувати роботу епізодично, непостійного характеру.
У відповіді на відзив ОСОБА_4 зазначив, що надання розрахунку моральної шкоди не перебачено чинним законодавством, а невизнання цивільного позову обвинуваченим, свідчить про відмову від його погашення.
Вказав, що сума в розмірі 27 500 була витрачена ним на матеріальні витрати та не є відшкодуванням моральної шкоди. Крім того, у відзиві відповідач зазначив, шо сплатив 27589,06 грн., однак насправді сплатив 27500 грн., оскільки при розрахунку відповідач використав курс долара, який є офіційним курсом, а його матір здійснювала обмін валют у пункті обміну валюти за реальним комерційним курсом.
09.12.2019 на адресу суду надійшли пояснення Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», в яких зазначено, що 11.02.2019 між ТДВ СК «Кредо» та ОСОБА_14 був укладений поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3018808 (далі-Поліс), строк дії якого з 11.02.2019 по 10.02.2020. Забезпеченим транспортним засобом згідно полісу є автомобіль ЗАЗ 110557, державний номерний знак НОМЕР_1 . Позивач звернувся до ТДВ СК «Кредо» із заявою на виплату страхового відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, внаслідок ДТП, яку буде розглянуто після отримання всіх необхідних документів.
Вирішуючи заявлений цивільний позов, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.
Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, обсягу, глибини і характеру фізичних та душевних страждань, завданих внаслідок отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Отже, під поняттям «моральна шкода» розуміється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров'я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що призвела до спричинення потерпілому ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень доведена.
Отже, заявлена вимога цивільного позивача пов'язується з фактом заподіяння злочином моральної шкоди і суд враховуючи стан здоров'я потерпілого, фізичні та душевні страждання, які призвели до негативних змін у житті потерпілого, що, у тому числі, підтвердив у судовому засіданні і свідок ОСОБА_9 , тяжкість вимушених змін у його звичайному способі життя, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає, що маються підстави для відшкодування потерпілому моральної шкоди відповідно до п. 1 ч.2 ст. 23 ЦК України. та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_4 беззаперечно зазнав моральної шкоди, яка полягала у спричиненні йому фізичного болю та стражданнях, яких він переніс внаслідок спричинених йому тілесних ушкоджень.
Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд виходить з характеру правопорушення, яке вчинено з необережності, а також приймає до уваги, що потерпілий тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий переніс декілька операцій, що відповідно супроводжувалося подальшою реабілітацією, внаслідок чого відчував фізичний біль та певні незручності у самостійному обслуговуванні, від чого на тривалий час змінився попередній спосіб його життя в бік істотного погіршення.
Крім того, при визначенні розміру грошового відшкодування суд також одночасно має виходити і з матеріального становища винної особи, який хоча і є людиною працездатного віку, проте офіційно не працевлаштований, у нього є малолітня дитина, на утримання якої ним сплачуються аліменти.
З огляду на викладені обставини суд вважає, що виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості з обвинуваченого підлягає стягненню на користь потерпілого компенсація за спричинену йому моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., оскільки на думку суду саме такий розмір моральної шкоди відповідає ступеню моральних страждань потерпілого та категорії злочину, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу відноситься до ненавмисних, та не буде становити надмірний тягар для боржника, а тому цивільний позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому, суд не знаходить підстав для зарахування в рахунок стягнутої судом моральної шкоди раніше сплачених ОСОБА_6 грошових коштів у розмірі 20 000 грн. та 300 доларів США, на чому наполягав захисник обвинуваченого, оскільки, як встановлено в ході судового розгляду кримінального провадження, вказані грошові кошти були сплачені добровільно обвинуваченим ОСОБА_6 в рахунок матеріальної шкоди, яка полягала у відшкодуванні вартості речей, які були пошкоджені при дорожньо-транспортній пригоді (джинси, сорочка, фітнесбраслет, портмоне, мобільний телефон), а також витрат, пов'язаних з оплатою послуг лікарів, доглядальниць, таксі, транспортування потерпілого при виписці із лікарні, благодійних внесків, які не можуть бути підтверджені офіційними документами, але на виплату яких обвинувачений ОСОБА_6 надав свою згоду, що підтверджується відповідними документами та не заперечувалось ним у судовому засіданні. Як зазначав, обвинувачений у судовому засіданні, у вересні 2019 року він зустрічався із матір'ю потерпілого для того щоб надати матеріальну допомогу, яка вказала про те, що ними на лікування витрачені кошти, а також, що в ході дорожньо-транспортної пригоди були пошкоджені речі, на підтвердження чого надала йому перелік таких витрат із зазначенням сум, після чого він привіз грошові кошти. Розмови про відшкодування моральної шкоди на той час між ними не було.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати, пов'язані із залученням експертів, які згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь держави.
Відповідно до ст. 126 КПК України питання щодо процесуальних витрат вирішується судом у вироку, який підлягає обов'язковому виконанню, зокрема, в частині їх стягнення.
З матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході досудового розслідування було проведено такі експертизи: судова інженерно-транспортну експертизу за експертною спеціальністю «Дослідження технічного стану транспортних засобів» (висновок № 9-584 від 23.10.2019); судову інженерно-транспортну експертизу за спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» (висновок № 9-652 від 30.10.2019); судово-медичну експертизу (висновок № 764 від 24.10.2019).
Згідно довідок про витрати на проведення експертиз № 9-584 від 23.10.2019 та № 9-652 від 30.10.2019, витрати на проведення кожної із цих експертиз становлять 1 884 грн. 12 коп.
Враховуючи, що по даному кримінальному провадженню в ході досудового розслідування було проведено експертизи, висновки яких покладені в основу обвинувачення, і органом досудового розслідування документально підтверджені процесуальні витрати на проведення судової експертизи по двом експертизам на загальну суму 3768 грн. 24 коп., суд вважає за необхідне стягнути вказані витрати із обвинуваченого ОСОБА_6 на користь державного бюджету України
Доводи захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 про те, що судові витрати на залучення експерта у даному кримінальному провадженні не можуть бути стягнуті з обвинуваченого, оскільки експертизи проводилися державною експертною установою - НДЕКЦ, а тому відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про експертизу» повинні здійснюватися за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України, є безпідставними, з огляду на те, що статтею 15 Закону України «Про експертизу» передбачено порядок фінансування судово-експертної діяльності і ніяким чином не змінюється порядок розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні при ухваленні обвинувального вироку, визначений ст. 124 КПК України.
Питання про речові докази суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369, 373, 374, 376 КПК України, суд,-
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 2 (двох) років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов'язки в період випробувального строку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) моральну шкоду у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
В іншій частині цивільний позов залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь державного бюджету України судові витрати за проведення експертиз № 9-584 від 23.10.2019 та № 9-652 від 30.10.2019 у розмірі 3768 (три тисячі сімсот шістдесят вісім) гривень 24 копійки.
Речові докази:
-автомобіль «ЗАЗ 110557», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_6 - залишити останньому.
Вирок може бути оскаржений протягом 30-ти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасникам судового провадження копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1