Справа № 161/1193/20
Провадження № 2/161/1398/20
08 квітня 2020 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Присяжнюк Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Кубяк О.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Луцьку цивільну справу№161/1193/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про стягнення боргу в сумі 80 000,00 доларів США за договором позики, оформленим розпискою від 10.10.2017 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач надав відповідачу позику у зазначеній сумі, що підтверджується оригіналом розписки від 10.10.2017 року, яку відповідачка написала власноручно. Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_2 в обумовлений розпискою строк, а саме - до 31.08.2019 року, грошові кошти не повернулав повному обсязі, просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості.
Ухвалою судді від 03.02.2020 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі, призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.
Позивач у підготовче засідання не з'явився, у заяві від 08.04.2020 р. позов підтримав, просив його задовольнити.
Відповідачка у підготовче засідання не з'явилася, водночас, у заяві від 08.04.2020р. позов визнала.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Частиною 4 статті 206 ЦПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Враховуючи, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає доцільним ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.
Дослідивши матеріали цивільної справи в їх сукупності, повно та всебічно з'ясувавши обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 10.10.2017 року відповідачкою одержано від позивача в борг грошові кошти в сумі 80 000,00 доларів США, які остання зобов'язувалася повернути в строк до 31.08.209 року. Наведена обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією розписки та не заперечувалась відповідачем в ході судового розгляду даної справи (а.с. 4).
Оригінал розписки від 31.08.2019 року оглянутий судом у підготовчому засіданні.
Однак, станом на час розгляду справи відповідачка свого обов'язку щодо повернення вказаної суми грошових коштів не виконала в повному обсязі, повернувши лише 1 000,00 доларів США.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.
Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- або багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передавання грошей або інших речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлені розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передавання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець за цим договором набуває тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми .
Відповідно до статті 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як слідує із розписки, борг відповідачкою мав бути повернутий в строк до 31.08.2019 року. Строк повернення коштів за договором позики минув, однак, відповідачка грошове зобов'язання в строк, передбачений розпискою, не виконала.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц.
Враховуючи ту обставину, що позивач, як позикодавець, має право вимагати повернення боргу, а відповідач, як позичальник, позику в установлений розпискою строк не повернув, то таку суму боргу за невиконання грошового зобов'язання слід стягнути на користь позивача в примусовому порядку.
Беручи до уваги те, що визнання відповідачем позову вимогам закону не суперечить, права, свободи чи інтереси інших осіб не порушує, суд приймає визнання ОСОБА_2 позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи, та ухвалює рішення про задоволення позову.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, то з відповідача підлягає до стягнення сплачений позивачем судовий збір на користь останнього.
Керуючись ст.ст. 16, 525, 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, та ст. ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 223, 265, 273, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 79 000 (сімдесят дев'ять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 510 (десять тисяч п'ятсот десять) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Л.М. Присяжнюк