10 квітня 2020 року № 320/3793/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , третя особа: Командувач Сухопутних військ Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі - Позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) (далі - Відповідач), третя особа: Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України (04119, м.Київ-119, вул. Дегтярівська,19), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом ОСОБА_1 від 22.05.2018 про переведення до 196-го навчального центру смт. Десна;
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 прийняти рішення за рапортом ОСОБА_1 від 22.05.2018 про переведення до 169-го навчального центру смт. Десна.
Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що з квітня 2017 року він проходив військову службу за контрактом у Збройних силах України у званні сержанта. З серпня 2018 року за погодженням із Відповідачем Позивач був переведений до військової частини НОМЕР_1 . У травні 2019 року Позивач звернувся до Відповідача із рапортом про переведення його до навчального центру смт. Десна, проте його не повідомлено про результати прийнятого рішення за цим рапортом станом на дату подання адміністративного позову.
Позивач вважає бездіяльність Відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення про переведення за його рапортом, протиправною.
Правовою підставою для звернення до суду Позивач зазначив вимоги статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України (далі - Статут), відповідно до якої із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника; статті 59 Статуту, якою передбачено обов'язки начальника (командира), серед яких - приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями.
Ухвалою від 22липня 2019 року суд залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 12 серпня 2019 року суд задовольнив заяву позивача про поновлення строку звернення до суду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 12 листопада 2019 року суд перейшов до розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначив судове засідання на 28 листопада 2019 року.
09 вересня 2019 року Відповідач надіслав до Київського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти заявлених позовних вимог, зазначивши, що Позивач, перебуваючи у відпустці, подав рапорт про переміщення його до 169 навчального центру, що розташований в смт. Десна.
Як зазначив відповідач, у зв'язку із перебуванням Позивача у відпустці, було прийнято рішення розглянути його рапорт після виходу із відпустки та проведення з ним співбесіди. Однак, після виходу із відпустки на підставі рапорту позивача, останній був направлений для проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню інвалідності, яка визнала Позивача непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час.
Враховуючи висновки військово-лікарської комісії, а також вимоги ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на підставі поданого Позивачем рапорту про надання щорічної відпустки з наступним виключенням із списків особового складу частини за станом здоров'я Відповідач видав відповідний наказ про виключення Позивача зі списків особового складу частини з 23 серпня 2019 року.
18 вересня 2019 року Позивач надіслав до Київського окружного адміністративного суду відповідь на відзив, зазначивши, що враховуючи резолюцію Відповідача на рапорті, його неможливість прийняття рішення за рапортом Позивача пов'язане не з відпустками Позивача та його перебуванням в медичному закладі, а з результатами розгляду адміністративної справи.
04 грудня 2019 року Позивач надіслав до Київського окружного адміністративного суду пояснення, в яких зазначив, що враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, статті 59 Статуту, статей 3, 7, 15, 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», його рапорт Відповідач повинен був розглянути у строки та у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».
Разом із адміністративним позовом Позивач 31 липня 2019 року надіслав суду клопотання про витребування копії особової справи Позивача, його рапорту та рекомендаційного листа, яке суд задовольнив.
У судових засіданнях позивач просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві, водночас відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.
У зв'язку із наявністю клопотань від учасників процесу про подальший розгляд справи у письмовому провадженні, враховуючи положення частини третьої статті 194 та статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Крім цього, 18.01.2020 позивачем було подано заяву про залишення без розгляду позову в частині позовних вимог про зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 прийняти рішення за рапортом ОСОБА_1 від 22.05.2018 про переведення до 169-го навчального центру смт. Десна у зв'язку із звільненням позивача з військової служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 позовні вимоги в частині зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 прийняти рішення за рапортом ОСОБА_1 від 22.05.2018 про переведення до 169-го навчального центру смт. Десна залишені без розгляду.
Відтак, в межах даного провадження розглядаються позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , яка полягає у неприйнятті рішення за рапортом ОСОБА_1 від 22.05.2018 про переведення до 196-го навчального центру смт. Десна.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 - військовозобов'язаний, що підтверджується військовим білетом серії НОМЕР_2 , виданим Ізмаїльським міським військовим комісаріатом Одеської області 17 квітня 1084 року (а.с.16-17).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) від 29 серпня 2018 року № 192 військовослужбовця військової служби за контрактом сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 07 серпня 2018 року № 101-РС на посаду командира гармати гаубичного артилерійського взводу гаубичної артилерійської батареї дивізіону забезпечення, який прибув із військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 , з 29 серпня 2018 року наказано зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а на всі види забезпечення - до військової частини НОМЕР_4 (а.с.26).
25 квітня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача з рапортом про надання щорічної відпустки за 2018 рік на 37 діб з 26 квітня 2019 року (а.с.27).
21 травня 2019 року тимчасово виконуючий обов'язки командира військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_3 надав на ім'я Відповідача рекомендаційний лист за № 612/3/1/225 з проханням оформити документи на переміщення сержанта ОСОБА_1 до 169 навчального центру (а.с.29).
22 травня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача з рапортом про оформлення його документів на переміщення до 169 навчального центру (а.с.28). До рапорту був додатний вказаний рекомендаційний лист від 21 травня 2019 року.
13 червня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача з рапортом про направлення його (Позивача) на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеню інвалідності (втрати працездатності у % співвідношенні), у зв'язку із проходженням МСЕК, з 14 червня 2019 року (а.с.30).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 червня 2019 року № 136 Позивач з 15 червня 2019 року є таким, що вибув до Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталя» Міністерства оборони України міста Києва для проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеню інвалідності у зв'язку з проходженням медико-соціальної експортної комісії (а.с.31).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03 липня 2019 року № 148 сержанта ОСОБА_4 , командира гармати батареї забезпечення, який проходив військово-лікарську комісію для визначення ступеню інвалідності у зв'язку з проходженням медико-соціальної експортної комісії у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головного військового клінічного госпіталя» Міністерства оборони України міста Києва, було визнано таким, що знаходиться на стаціонарному лікуванні (а.с.32).
Згідно зі Свідоцтвом про хворобу № 1026, виданим 23 липня 2019 року госпітальною військово-лікарською комісією терапевтичного профілю НВМКЦ «ГВКГ» позивача визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час (а.с.33-34).
13 серпня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача із рапортом про надання йому щорічної відпустки за 2019 рік з 14 серпня 2019 року з наступним виключенням зі списків особового складу частини (а.с.35).
13 серпня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача з рапортом про те, що справи і посаду командира гармати артилерійського взводу батареї забезпечення він здав; втрат та нестач немає (а.с.36).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13 серпня 2019 року № 180 сержанта ОСОБА_1 , командира гармати артилерійського взводу батареї забезпечення, звільнено наказом командира військової частини № НОМЕР_6 (по особовому складу) від 09 серпня 2019 року № 9-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визнано таким, що справи здав і направлено для зарахування на військовий облік до Ірпінсько-Бучанського об'єднаного міського військового комісаріату Київської області. Крім цього, надано щорічну основну відпустку за 2019 рік в смт. Ворзель Київської області, терміном 40 діб з 14 серпня по 23 вересня (з урахуванням святкової доби) та після закінчення відпустки наказано з 23 вересня 2019 року виключити із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зняти з всіх видів забезпечення (а.с.37).
Не погоджуючись із бездіяльністю Відповідача щодо поданого Позивачем рапорту про його переміщення до 169 навчального центру Позивач звернувся до суду з цим позовом.
Спеціальними законодавчими актами, якими регулюються спірні правовідносини, що виникли у вказаній справі, є Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон про військову службу), Статут внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарним статутом Збройних сил України, що затверджений Законом України від 24 березня 1999 року N 551-XIV, а також Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення про військову службу), Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі - Інструкція про військову службу), Інструкція про організацію виконання вимог Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 30 вересня 2002 р. N 322 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2002 р. за N 839/7127.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону про військову службу, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) (пункт 5 Положення про військову службу).
Статтею 58 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу); за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Згідно зі статтею 59 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, командир (начальник) зобов'язаний: 1) планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; 2) негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи корупційне правопорушення, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи корупційного правопорушення військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; 3) знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; 4) організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, об'єктивно оцінювати досягнуті підлеглими результати, підбивати підсумки й заохочувати кращих, узагальнювати та впроваджувати передовий досвід у практику навчання особового складу, ефективно використовувати навчально-матеріальну базу, спрямовувати кошти та матеріальні засоби на вдосконалення цієї бази; 5) постійно вдосконалювати особисту підготовку та майстерність підпорядкованих командирів (начальників), методи керівництва військовою частиною, кораблем (підрозділом), особисто проводити навчання та заняття з особовим складом військової частини, корабля (підрозділу), займатися правовим вихованням підлеглих, своєчасно вживати заходів для виконання завдань соціально-психологічного забезпечення бойової підготовки; 6) завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; 7) встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; 8) показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності; 9) постійно виховувати підлеглих у дусі гуманізму та людяності, спираючись при цьому на загальновизнані принципи міжнародного права; 10) проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові); 11) виявляти чуйність та бути уважним до підлеглих, поєднувати вимогливість і принциповість з повагою до їх честі і гідності, вникати в проблеми їх побуту, забезпечувати соціальну та правову захищеність, у разі необхідності клопотати за них перед старшими командирами (начальниками); 12) знати потреби і запити особового складу, приймати рішення за його заявами, скаргами та іншими зверненнями; 13) організовувати своєчасну видачу всіх видів забезпечення та перевіряти його повноту; 14) організовувати культурно-освітню роботу, створювати умови для зміцнення здоров'я та фізичного розвитку; 15) здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою та іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової і внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов'язків; 16) особисто керувати кадровою роботою та відбором кандидатів для вступу до військово-навчальних закладів; 17) організовувати експлуатацію, збереження і використання за призначенням казармено-житлового фонду, комунальних споруд, інженерних мереж, наданих для розквартирування військових частин і підрозділів; 18) контролювати додержання заходів пожежної безпеки у військовій частині, на кораблі (у підрозділі); 19) вживати заходів для охорони довкілля в місцях розташування та дій військ; 20) організовувати та здійснювати заходи, спрямовані на захист особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки і майна від зброї масового ураження, звичайних засобів ураження; 21) під час вирішення питань, пов'язаних з трудовою діяльністю працівників, суворо додержуватися законодавства про працю; 22) вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних військовій частині, кораблю (підрозділу).
Встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України (пункт 12 Положення про військову службу).
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування (пункт 110 Положення про військову службу).
Тобто, право видавати накази по особовому складу, в тому числі переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників, надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам військових частини.
Як вже було зазначено судом, 22 травня 2019 року Позивач звернувся до Відповідача з рапортом про оформлення його документів на переміщення до 169 навчального центру (а.с.28).
Наявний у матеріалах рапорт містить резолюцію командира «НШ- ПЗНВ подати мені на розгляд 20.06.2019» та нижче ще одну резолюцію командира «Надати мені на розгляд після завершення слухання в суді позову до в/ч НОМЕР_1 та ЗНВ».
Водночас, жодних доказів щодо вирішення по суті рапорту як станом на дату подання позову так і станом на дату вирішення справи по суті заявлених позовних вимог матеріали справи не містять.
Вирішуючи питання щодо дотримання Відповідачем строків розгляду рапорту позивача, прийняття відповідного рішення та, як наслідок, допущення протиправної бездіяльності, суд зазначає, що для будь-якої системи права характерні випадки, коли певний аспект суспільних відносин не врегульований нормами права.
Юридична наука та практика виробили кілька дієвих способів усунення прогалин у правовому регулюванні. До них належить, зокрема, аналогія закону. Суть цього способу усунення прогалин полягає в тому, що до відносин, неврегульованих нормами певного нормативно-правового акту, застосовуються інші норми законодавства, які регулюють подібні відносини.
Оскільки діючим, на дату виникнення спірних правовідносин, законодавством про військову службу не було передбачено конкретного порядку та строків вирішення безпосередньо командиром військової частини питання за рапортом військовослужбовця щодо його переміщення до іншої військової частини, суд, для визначення порядку та строків щодо переміщення, ініційованого військовослужбовцем, використовує Дисциплінарний статут Збройних Сил України, оскільки такі відносини знаходяться у сфері правового регулювання; вони схожі між обставинами справи і наявною нормою за суттєвими юридичними ознаками; регулюють аналогічний випадок, оскільки рапорт по своїй суті є заявою особи; регулювання таких правовідносин містяться в акті тієї ж галузі права та за переконанням суду винесене у процесі використання аналогії правове рішення не буде суперечити нормам закону, його меті.
Саме за цих обставин та умов суд вважає помилковим посилання позивача на необхідність застосування до даних правовідносин положення Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідно до преамбули Закону України «Про звернення громадян» він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
При цьому, військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності (стаття 1 Закону України «Про звернення громадян).
Як вже було зазначено судом, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, чітко визначені одним з основних документів, що регулюють проходження служби - Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, у редакції, що діяв на дату виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 110 Дисциплінарного Статуту, усі військовослужбовці мають право надсилати письмові звернення або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів досудового розслідування та інших державних органів у разі: незаконних рішень, дій (бездіяльності) щодо них командирів чи інших військовослужбовців, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Згідно з пунктом 112 Дисциплінарного Статуту військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
Пропозиція, заява чи скарга, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в пропозиції, заяві чи скарзі, не входять до компетенції командира, органу військового управління, вони в строк не більше п'яти днів пересилаються ним за належністю відповідній посадовій особі чи органу, про що сповіщається військовослужбовець, який подав пропозицію, заяву чи скаргу. Якщо пропозиція, заява чи скарга не містять даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, вони в той же строк повертаються військовослужбовцю з відповідним роз'ясненням. Забороняється надсилати заяви та скарги військовослужбовців тим посадовим особам або органам, дії чи рішення яких оскаржуються (пункт 117 Дисциплінарного Статуту).
Відповідно до пункту 118 Дисциплінарного Статуту, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання і з приводу їх вжито необхідних заходів або дано вичерпні відповіді.
Відмова в задоволенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на закон або військові статути і зазначенням мотивів відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Крім цього, згідно з пунктом 119 Дисциплінарного Статуту, усі пропозиції, заяви чи скарги розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця з часу їх отримання, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів з часу їх надходження. Якщо у місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, командир встановлює новий строк, про що сповіщається військовослужбовець, який подав звернення. При цьому загальний строк розгляду пропозиції, заяви чи скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відтак, незважаючи на наділення командира (начальника) всією повнотою влади стосовно підлеглих та покладання на нього персональної відповідальності перед державою за всі складові діяльності військової частини (підрозділу) командир, за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця або задовольнити його або надати обґрунтовану відмову.
При цьому суд не ставить під сумнів право командира (начальника) діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
Однак, під час розгляду справи Відповідачем не надано суду жодних доказів щодо прийняття будь-якого рішення з приводу заявленого позивачем рапорту, що свідчить про бездіяльність Відповідача.
Водночас суд звертає увагу на інший аспект даної справи.
Судом було комплексно проаналізовано всі рапорти Позивача та накази Відповідача за спірний період та встановлено, що Позивачем були подані такі рапорти: від 25 квітня 2019 року- про надання щорічної відпустки за 2018 рік на 37 діб з 26 квітня 2019 року (а.с.27); від 13 червня 2019 року - про направлення з 14 червня 2019 року на медичний огляд військово-лікарською комісією для визначення ступеню інвалідності (втрати працездатності у % співвідношенні), у зв'язку із проходженням МСЕК (а.с.30); від 13 серпня 2019 року - про надання йому щорічної відпустки за 2019 рік з 14 серпня 2019 року з наступним виключенням зі списків особового складу частини (а.с.35), а також прийняті наступні накази Відповідачем: від 14.06.2019 № 136 про вибуття Позивача до Національного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю» Міністерства оборони для проходження військово-лікарської комісії, від 03 липня 2019 року № 148 - про перебування Позивача на стаціонарному лікуванні (а.с.32); від 13 серпня 2019 року № 180 - про надання щорічної основної відпустки за 2019 рік терміном 40 діб з 14 серпня по 23 вересня 2019 року.
Крім цього, наказом Відповідача від 13 серпня 2019 року № 180 Позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На переконання суду, бездіяльність Відповідача, що виявилась у не розгляді по суті рапорту (заяви) Позивача щодо його переведення до іншої частини у встановлений законодавством термін, не призвела до настання невідворотних негативних наслідків для Позивача, оскільки останній, як вбачається із матеріалів справи, менш ніж через місяць після подання такого рапорту вважався таким, що вибув до клінічного центру для медичного огляду військово-лікарською комісією щодо визначення ступеню інвалідності та у подальшому був звільнений з військової служби за станом здоров'я.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог Відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами правомірності вчиненої бездіяльності.
Водночас докази, подані Позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані Відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, при цьому за частиною третьої цієї ж статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Доказів понесення Позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , яка полягає у неприйнятті по суті рішення за рапортом ОСОБА_1 від 22.05.2018 про переведення до 196-го навчального центру смт. Десна.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Дата складення рішення суду 10.04.2020
Суддя Панченко Н.Д.