10 квітня 2020 року м. Житомир
справа № 240/648/20
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
- визнати неправомірними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в частині відмов (лист К-2863/0-1910/0/22-19 від 21.06.2019, лист К-3683/0-2343/0/22-19 від 02.08.2019, наказ 6-3681/14-19-СГ від 24.10.2019, наказ 6-5411/14-19-СГ від 26.12.2019) у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства площею - 2,00 га, внаслідок їх безпідставності та необгрунтованості;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у місячний строк надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області для ведення особистого селянського господарства площею - 2,00 га.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що йому незаконно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.
Зазначає, що неодноразово протягом 2019 року звертався до відповідача із відповідними заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність, однак листами від 21.06.2019 та від 02.08.2019, а також наказами від 24.10.2019 та від 26.12.2019 відповідач неодноразово відмовляв у наданні вказаного дозволу із зазначенням щоразу нових підстав для відмови.
Позивач вважає, що відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, викладені у листах від 21.06.2019 та від 02.08.2019, а також наказах від 24.10.2019 та від 26.12.2019 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, за межами Чижівської сільської ради Новогрд-Волинського району Житомирської області є безпідставними та суперечать вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем 06.02.2020, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідач у строк, встановлений ч.1ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№4732/20.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, що під час прийняття оскаржуваних рішень діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Вказує, що відповідності до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», було направлено запит від 05.12.2019 №18-6-0.334-8368/2-19 до Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області про висловлення позиції стосовно надання рішення про погодження або про відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Однак станом на момент винесення наказу №6-5411/14-19-СГ від 26.12.2019, від Чижівської сільської ради відповіді не надходило.
Враховуючи зазначене, наявна невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, яка свідчить про правомірність відмови у наданні дозволу.
Окрім того, вказує, що відповідно до графічних матеріалів з якими звертався позивач до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області для отримання дозволу, бажана земельна ділянка накладається на вже сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 1824086800:05:000:0624. площею 2.0001 га, яка була проінветаризована відповідно до «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 513,2403 га на території Новоград-Волинського району Житомирської області».
Відповідно до ухвали суду від 11.02.2020 у зв"язку із задоволенням клопотання позивача витребувано від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області додаткові докази у справі.
Відповідно до ухвали суду від 25 лютого 2020 року у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, - відмовлено.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що 23.05.2019 позивач з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,8165 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, із відповідною заявою звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. До заяви позивач додав: викопіювання з кадастрової карти; викопіювання (схематичне відображення); довідку про відсутність земельної ділянки; інформацію щодо земельної ділянки; копію витягу з рішення сільської ради; копію паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; копію посвідчення УБД; план земельної ділянки; роздруківку із Публічної карти (а.с.64, 65, 66, 67-68, 69)
Листом від 21.06.2019 №К-2863/0-1910/0/22-19 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило позивачу про те, що під час розгляду поданих ним документів виявлені землі, які не зможуть бути використані іншими власниками та землекористувачами у зв"язку з нераціональним розміщенням бажаної земельної ділянки (а.с.10-10 зворот).
05 липня 2019 року позивач повторно, з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,8165 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, із відповідною заявою звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. До заяви позивач додав: викопіювання з кадастрової карти; викопіювання (схематичне відображення); інформацію щодо земельної ділянки; довідку про відсутність земельної ділянки; план земельної ділянки; довідку служби автомобільних доріг; копію рішення сільської ради; копію паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; копію посвідчення УБД (а.с.70, 71, 72, 73,74, 75, 76, 77, 78, 79).
Листом від 02.08.2019 №К-3683/0-2343/0/22-19 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило позивачу про те, що оскільки земельна ділянка, вказана у клопотанні, відповідно до вимог законів, не може бути визначена на картографічних матеріалах, доданих до клопотання, отже її невідповідність місця розташування вимогам законів, які передбачають порядок отримання земельної ділянки у власність, є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.11-11 зворот).
26 вересня 2019 року позивач, втретє, з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, із відповідною заявою від 25.09.2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області. Додавши до вказаної заяви: копії документів, що посвідчують фізичну особу; копію рішення сільської ради; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких частково зазначено бажане місце розташування земельної ділянки погодженої керівником відділу / управління Держгеокадастру у районі (а.с.81, 82, 83, 84, 85, 86).
Згідно з наказом від 24.10.2019 №6-3681/14-19-СГ Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, з підстав невідповідності місця розташування об"єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.12).
27 листопада 2019 року позивач, вчетверте, з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, із відповідною заявою від 25.11.2019 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (а.с.87, 88, 89, 90).
Відповідно до наказу від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, з підстав: недотримання вимог ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме відсутність рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.13).
Не погоджуючись із неодноразовими відмовами Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 4 ЗК України передбачено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектарів для ведення особистого селянського господарства.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, статтею 118 ЗК України закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).
Виходячи з наведеного, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
У свою чергу, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Дослідивши зміст листів відповідача від 21.06.2019 №К-2863/0-1910/0/22-19 та від 02.08.2019 №К-3683/0-2343/22-19, суд дійшов до висновку, що наведені в листі підстави відмови в наданні позивачу дозволу (нераціональне розміщення бажаної земельної ділянки, неможливість визначення земельної ділянки на картографічних матеріалах) не передбачені статтею 118 ЗК України.
Окрім того, матеріали справи свідчать, що розглянувши заяви позивача від 25 вересня 2019 року та від 25 листопада 2019 року, відповідач наказами від 24 жовтня 2019 року №6-3681/14-19-19-СГ та від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ відмовив ОСОБА_1 у задоволені заяви, пославшись, як на підставу відмови, на невідповідність місця розташування об"єкта вимогам законів та відсутність рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивачем разом із заявою від 25.09.2019 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області були подані: графічні матеріали (викопіювання), роздруковані із публічної кадастрової карти України; копія паспорту та ідентифікаційного коду; копія рішення Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 15.02.2019 №4/16-19 (а.с.81, 82, 83, 84, 85, 86).
У наказі відповідача від 24.10.2019 №6-3681/14-19-СГ відстуні зауваження до змісту і форми заяви та доданих до неї документів, у тому числі, щодо її цільового призначення тощо.
Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.
В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Частиною п'ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.
У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивач до заяви від 25 вересня 2019 року додав усі графічні матеріали (викопіювання) на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб'єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив'язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.
Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки, у наказі від 24.10.2019 не містить будь-яких обґрунтувань. Більше того, в повторній відмові у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на вказану земельну ділянку, а саме в наказі від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ, зазначеної підстави відмови не вказано.
У матеріалах справи також відсутні належні, допустимі та достатні докази невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд зауважує, що вказані обставини не зазначені у наказі від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ відповідача про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власності, тобто не заперечується відповідачем при повторному зверненні позивача.
Щодо посилання відповідача на підставу відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зазначених у наказі від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ, а саме відсутність рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів.
При цьому, відповідно до положень ч.3 ст.123 ЗК України забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Суд погоджується, що відповідно до змісту заяви позивача від 25.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивачем в додатках до позовної заяви не надано відповідачу рішення органу місцевого самоврядування про погодження або відмову у погодженні щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.87).
При цьому суд враховує, що відповідно до п.22 рішення 16 сесії VІІ скликання Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 15.02.2019 №4/16-19 вирішено погодити ОСОБА_1 надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту Чижівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га (а.с.69).
Матеріали справи свідчать та відповідачем не заперечується, що вказане рішення Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області було надано позивачем при зверненні до органу Держгеокадарсту із заявами від 23.05.2019, від 05.07.2019 та від 26.09.2019.
А відтак, підсумовуючи наведене, позивачем при неодноразовому зверненні до відповідача, було надано належні графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що є підставою для позитивного вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).
На підставі викладеного суд зазначає, що оскільки позивачем, з урахуванням вищезазначених норм Земельного кодексу України, подано відповідні документи, тому у відповідача не було правомірних підстав відмовляти у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, неодноразово відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому, дії відповідача, щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, викладених у листах від 21.06.2019 №К-2863/0-1910/0/22-19 та від 02.08.2019 №К-3683/0-2343/22-19 і наказах від 24 жовтня 2019 року №6-3681/14-19-19-СГ та від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ, є протиправними.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою та твердження відповідача про втручання суду в дискреційні повноваження відповідача в разі задоволення вказаних позовних вимог, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною третьою статті 123 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
Отже, виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок, надання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
У свою чергу, неодноразова відмова у формі листів та наказів за відсутності підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Проте, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Зважаючи на протиправну поведінку відповідача, а саме - невиконання ним обов'язку, передбаченого приписами діючого законодавства, та неврахування поданих ОСОБА_1 документів для отримання дозволу, недоведеність відповідачем існування, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, суд дійшов до висновку про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.
Такий спосіб захисту порушеного права відповідає положенням п. 4 ст. 245 КАС України, є належним та ефективним, забезпечує позитивне вирішення його питання без невиправданих зволікань.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідачем у порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка, 45, Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, викладеної у листах від 21.06.2019 №К-2863/0-1910/0/22-19 та від 02.08.2019 №К-3683/0-2343/0/22-19 і наказах від 24.10.2019 №6-3681/14-19-СГ та від 26.12.2019 №6-5411/14-19-СГ.
Зобов'язали Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої за межами Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, площею - 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі 10 квітня 2020 року
Суддя А.В. Горовенко