13 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/794/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 01.08.2019 по 29.11.2019 за час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум (індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій), зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум (індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій) за період з 01.08.2019 по 29.11.2019 в сумі 61006,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі контракту. 01.08.2019 припинено контракт та звільнено позивача з військової служби в запас та виключено зі списків частини та всіх забезпечення. Після звільнення позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки. У зв'язку з цим позивач звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом про зобов'язання відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/2786/19 від 22 жовтня 2019 року позов задоволено, на виконання якого відповідачем 29.11.2019 року було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Позивач зазначає, що через свого представника - адвоката ОСОБА_2 звернувся до відповідача із проханням виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум, однак листом від 04.02.2020 року відповідач відмовив у виплаті позивачу зазначеного середнього заробітку.
Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною з огляду на порушення вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки відповідач не здійснив виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.08.2019 по 29.11.2019.
На підставі вищенаведеного просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 21.02.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позов від 11.03.2020 відповідач позов не визнає з тих підстав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним. Також зазначає, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, а є гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України, а тому, навіть при затримці її виплати, відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача. Крім того, поняття «заробітна плата (грошове забезпечення)» та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація, оскільки така проводиться тільки з виплат, які законодавчо визначені як об'єкти виплат, що підлягають індексації відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Додатково звертає увагу на те, що відповідач на виконання рішення суду здійснив виплату позивачу сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому відсутні будь-які правові підстави для виплат середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
На підставі наведеного просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на підставі контракту в періоди з 18.12.2014 по 12.10.2015 та 10.08.2016 по 01.08.2019.
Згідно наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05.10.2015№207-ос позивача було виключено зі списків військової частини з 13.10.2015 у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частини НОМЕР_2 ).
Згідно наказу начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16 липня 2019 року № 371-ос “По особовому складу”, старшого прапорщика ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, а відповідно до наказу від 01 серпня 2019 №408-ос “Про особовий склад” було виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.
Після звільнення в запас Збройних Сил України позивач на запит отримав відповідь від відповідача, з якої вбачається, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача у період з липня 2015 року до грудня 2018 року не здійснювалася, оскільки в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації не передбачені, додаткова відпустка, яка передбачена учасникам бойових дій, не підлягає грошовій компенсації в разі звільнення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення з період з 1 липня 2015 року по 01 серпня 2019 року та щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки протиправною, позивач звернувся до суду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 140/2786/19, яке набрало законної сили 22 листопада 2019 року, позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та 10 серпня 2016 по 01 серпня 2019 року; зобов'язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та 10 серпня 2016 по 01 серпня 2019 року; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; зобов'язано Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки. Представник позивача - адвокат Луцик К.В. звернулася до відповідача із запитом щодо виплатити позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати вищенаведених належних йому при звільненні сум.
Листом від 04.02.2020 вих. № 11/1188 відповідач відмовив у виплаті позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати належних йому при звільненні сум, посилаючись на те, що відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 140/2786/19 ОСОБА_1 29.11.2019 виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Ні Законом Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII, ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом у постановах від 06.06.2018 у справі №804/1782/16, від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, від 10.04.2019 у справі №823/1919/16, від 04.12.2019 року у справі №825/742/16, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року, яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, відповідно до статті 117 КЗпП України, може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обгрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Отже, позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 01.08.2019 по 29.11.2019 за час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум (індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій), зобов'язання нарахувати та виплатити такий середній заробіток в сумі 61006,75 грн. не підлягає задоволенню.
За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя В.Д. Ковальчук