Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 квітня 2020 р. Справа№200/1295/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради
про: визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту Костянтинівської міської ради щодо відмови у видачі "Посвідчення члена сім'ї загиблого", зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та видати посвідчення відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту Костянтинівської міської ради щодо відмови у видачі "Посвідчення члена сім'ї загиблого", зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та видати посвідчення відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що її чоловік був учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії та мав статус інваліда війни ІІ групи. Позивач зазначає, що після смерті чоловіка вона звернулась до відповідача з заявою про видачу посвідчення члена сім'ї загиблого, але 11.12.2019 року отримала повідомлення № Г-268-5.1-6.2 про те, що в неї як дружини померлого ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС, прирівняного до осіб з інвалідністю внаслідок війни, відсутні правові підстави для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана згідно з п. 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, та такою, що порушує її конституційні права. Позивач зазначає, що її чоловік мав пільги для інвалідів ВВВ і помер від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належав до інвалідів війни, а згідно статті 4 зазначеного Закону до ветеранів війни. Позивач вказує на те, що приписами статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначені особи, на яких поширюється чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у ст. 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обовязків військової служби (службових обовязків), а також внаслідок захворювання, повязаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Отже, позивач вважає, що вона, як дружина ОСОБА_2 , який відповідно до статей 4 та 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до ветеранів війни, є особою на яку поширюються положення ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв'язку з чим відмова відповідача не відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що відповідно п.1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій і конфліктів. Виходячи з п. 1 ст. 10 Закону та згідно наданих роз'яснень Міністерства соціальної політики від 31.03.2017 року вважає, що суб'єктом даного абзацу є сім'ї: військовослужбовців; партизанів; підпільників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, тобто за життя вони мали статус учасника бойових дій чи інваліда війни. Звертає увагу, що встановлення відповідного пільгового статусу можливо лише за наявності відповідного причинного зв'язку смерті ветерана війни. Дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється лише на дружин (чоловіків) померлих ветеранів війни, смерть яких пов'язана, зокрема, із захворюванням, одержаним в період проходження служби. Для надання статусу вдові інваліда війни 2 групи, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, захворювання, інвалідність та смерть якого пов'язані з виконання обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсутні правові підстави. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 16 березня 2020 року.
16 березня 2020 року відкладено розгляд справи на 13 квітня 2020 року, у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів, про що постановлена ухвала.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд дійшов висновку про розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 21-22).
Відповідно до свідоцтва про одруження, виданого 17 червня 1967 року серія НОМЕР_7 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження 17 червня 1967 року зроблено запис № 420 (а.с. 23).
З матеріалів справи встановлено, що 22 грудня 2005 року ОСОБА_2 було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_4 , категорія 1 (а.с. 53).
19 січня 2009 року, ОСОБА_2 було видане посвідчення серії НОМЕР_5 , відповідно до якого, представник цього посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни (а.с. 54).
Згідно витязі з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців зазначено, що захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2 , 1944 року народження - «Дисциркулярна енцефалопатія ІІ ст. з вазомоторною цефалгією, розсіяною неврологічною симптоматикою при церебральному атеросклеротичний кардіосклероз, екстра систолічна аритмія, ХСН-І. Облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, ХАН-ІІ ст. Астенічний синдром, соматогенно обумовлений» пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 26).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, про що Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 31 серпня 2016 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 (а.с. 24).
Відповідно до Експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв'язку хвороб, що призвели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чонобильській АЕС встановлено, що Центральна міжвідомча експерта комісія на засіданні № 42 від 26 січня 2017 року розглянула звернення родичів з приводу смерті ОСОБА_2 , та встановила, що захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 25)
Сторонами по справі не заперечується той факт, що позивач 8 серпня 2018 року звернулась до відповідача із заявою про видачу посвідчення «Члена сім'ї загиблого» на підставі статей 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ.
Листом від 11 грудня 2019 року № Г-268-5.1-6.2 Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради повідомило позивача про те, що відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього Закону поширюється на: сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Аналізуючи абзац перший пункту 1 статті 10 Закону, суб'єктом даного абзацу пункту 1 статті 10 є сім'ї: військовослужбовців; партизанів; підпильників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняні до них особи, зазначені у статтях 6 і 7 Закону, тобто за життя вони мали статус учасника бойових дій чи інваліда війни. Також у листі зазначалось, що до членів сім'ї загиблих (тих, які пропали безвісті) військовослужбовців, партизанів та інших осіб зазначених в пункті 1 статті 10 Закону, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Статус сім'ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій чи конфліктів; захворювання, пов'язаного з перебуванням на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. Пунктом 2 статті 10 Закону до осіб, на яких поширюється чинність Закону, відносять: дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. Суб'єктом даного пункту статті є дружини (чоловіки), які не одружилися вдруге: осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. У листі зазначено, що у ОСОБА_1 , як у дружини померлого ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні правові підстави для встановлення статусу членів сім'ї загиблого (померлого) ветерана згідно з пунктом 1 статті 10 Закону. Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с. 41).
Суд розцінює зазначений лист як фактичну відмову у наданні позивачеві відповідного посвідчення.
Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо фактичної відмови у наданні позивачеві посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни відповідно до приписів статті 10 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі по тексту - Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Приписами статті 1 Закону № 3551 визначено, що закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття;
організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно з нормами статті 2 зазначеного Закону законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Згідно статті 4 Закону № 3551 Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
З огляду на зазначені правові норми обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується відповідачем померлий чоловік позивача - ОСОБА_2 мав статус інваліда війни другої групи та на нього поширювалась дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, зв'язок смерті (захворювання, що спричинило смерть) ОСОБА_2 із виконанням обов'язків військової служби з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджено відповідним експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України та витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії.
Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд приходить висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів Вітчизняної війни і помер від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551 - до ветеранів війни.
Статтею 10 Закону № 3551 визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:
- утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія;
- батьки;
- один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
- діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;
- діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;
- діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травням 1994 року № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Положеннями абзацу 2 пункту 7 зазначеного Положення встановлено, що, зокрема, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_2 , який належить до ветеранів війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551 поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення.
Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях від 08 лютого 2017 року № К/800/35284/14, від 03 жовтня 2017 року № К/800/31782/17.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Положеннями статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З аналізу норм статей 5, 245 КАС України також вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 було зроблено правовий висновок, згідно якого якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
Судом на підставі наданих матеріалів пенсійної справи позивача встановлено, що для встановлення позивачеві статусу члена сім'ї загиблого та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту Костянтинівської міської ради щодо відмови у видачі "Посвідчення члена сім'ї загиблого", викладене у листі від 11 грудня 2019 року № Г-268-5.1-6.2, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення члена сім'ї загиблого, відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача судового збору в розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту Костянтинівської міської ради щодо відмови у видачі "Посвідчення члена сім'ї загиблого", викладене у листі від 11 грудня 2019 року № Г-268-5.1-6.2, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та видати посвідчення члена сім'ї загиблого, відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту Костянтинівської міської ради щодо відмови у видачі "Посвідчення члена сім'ї загиблого", викладене у листі від 11 грудня 2019 року № Г-268-5.1-6.2.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради Донецької області встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видати посвідчення члена сім'ї загиблого, відповідно постанови Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.
Повний текст рішення складено та підписано 13 квітня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Строк на оскарження рішення застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540 від 30.03.2020 року (який набрав чинності 02.04.2020 року).
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Олішевська