13 квітня 2020 року Справа № 160/697/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маковської О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимог про сплату боргу, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-4815-58.
В обґрунтування позову зазначено, що з 06.06.2006 по 29.12.2019 позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець, проте підприємницьку діяльність не здійснював та доходу від неї не отримував, оскільки в означений період перебував в трудових відносинах з Комунальним підприємством «Центральна міська лікарня м.Покров». Також, позивач зазначає, що відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю оскаржуваних вимог, а тому вказані обставини, на його думку, є підставою для скасування оскаржуваної вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного від 17.01.2020 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.
Від відповідача 03.03.2020 до суду надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що законом передбачено обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Також, відповідач зазначає, що процедурні порушення не впливають на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов'язку сплачувати відповідні зобов'язання.
Від позивача 06.03.2020 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримує доводи, викладені в позовній заяві.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 06.06.2006 по 29.11.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до Довідки від 14.01.2020 №91 Комунального підприємства «Центральна міська лікарня м.Покров» Дніпропетровської обласної ради» позивач працює на даному підприємстві на відповідних посадах в періоди з 10.01.1993 по 31.08.2010, з 20.02.2012 по 29.06.2012 та з 01.01.2017 де і працює на дату звернення з позовом до суду.
Відповідно до Довідки від 15.01.2020 №105 Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської міської ради Дніпропетровської області» позивач в період з 02.07.2012 по 31.12.2016 працював на даному підприємстві на відповідних посадах.
Сплата страхових внесків, зокрема, за 2017 - 2019 роки, підтверджується наявною в матеріалах справи копією Індивідуальної відомістю про застраховану особу - ОСОБА_1 .
Проте, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-4815-58 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 26539,26 грн.
Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою позивач 02.12.2019 звернувся до ДПС України з відповідною скаргою, за результатами розгляду якої, Рішенням ДПС України від 03.01.2020 №527/6/99-00-08-06-01-06 скаргу платника залишено без задоволення, а оскаржувану вимогу - без змін.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2464, дія цього закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами ч.4 ст.8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464, на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено ч.1 ст.3 Закону №2464, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464).
У розумінні п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464 застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 є платниками єдиного внеску.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6З Закону №2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Абзацом 1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За визначеннями, наведеними у п.4-5 ч.1 ст.1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно ч.2 ст.25 цього Закону, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до п.1 вказаного розділу Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно п.2 роз.VI Інструкції №449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Як вбачається з матеріалів справи ГУ ДПС у Дніпропетровській області було нараховано позивачу як фізичній особі - підприємцю єдиний внесок в розмірі 26539,26 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що позивач з 1993 року працював на відповідних посадах у Комунальному підприємстві «Центральна міська лікарня м.Покров» Дніпропетровської обласної ради» та Комунальному некомерційному підприємстві «Центр первинної медико-санітарної допомоги Покровської міської ради Дніпропетровської області» де отримує заробітну плату та сплачуються відповідні страхові внески.
За приписами абз.2 п.1 ч.1 ст.1 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7) частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Крім того, відповідно до ч.1-2 ст.21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом 2 цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Разом з тим, вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не врахував.
При вирішенні даного спору суд звертає увагу на суть єдиного внеску, який відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464 є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-УІ (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-УІ не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та викладені висновки, суд виходить із того, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій при прийнятті оскаржуваної вимоги.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу підлягають задоволенню.
Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840,80 грн., (квитанція від 11.01.2020 №0.0.1577209055.1) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Оскільки останнім днем для прийняття рішення у справі є 12.04.2020 (неділя), то, враховуючи приписи ч.6 ст.120 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приймає рішення у справі в перший робочий день - 13.04.2020.
На підставі викладеного, керуючись статтями 77, 139, 241-246, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування вимог про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-4815-58.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська