Справа № 296/1849/20
2-з/296/44/20
"09" квітня 2020 р.м.Житомир
Суддя Корольовського районного суду м. Житомира Анциборенко Н.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
08.04.2020 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті ОСОБА_2 і знаходяться в нього чи інших осіб на суму 933 440,31 грн..
В обгрунтування заяви зазначає, що у провадженні Корольовського районного суду м.Житомира перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Вважає, що у разі ненакладення арешту на все майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті ОСОБА_2 і знаходяться в нього чи інших осіб на суму 933 440,31 грн., може істотно ускладнитись подальше виконання рішення у справі, оскільки за рішенням Корольовського районного суду м.Житомира у справі №296/1498/19 з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 209 199,92 грн. і ОСОБА_2 ухиляється від його виконання.
Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову” № 9 від 22.02.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Згідно п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Тобто законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві. Вирішуючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, суд має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачеві і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями ч.1 ст.151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Таким чином, законодавством передбачений обов'язок зазначення в заяві про забезпечення позову інших відомостей, необхідних для забезпечення позову, у тому числі на яке саме майно позивач просить накласти арешт, його вартість, де це майно знаходиться, на яких рахунках та в яких банківських установах перебувають грошові кошти відповідача.
Однак, звертаючись в суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно, належне відповідачу на праві власності, в межах ціни позову, ОСОБА_1 не зазначив необхідні відомості, відсутність яких не дає змогу визначити співмірність засобів забезпечення позову заявленим вимогам.
Заявником не надано суду належних та допустимих доказів того, що у власності відповідача є будь-яке рухоме або нерухоме майно, а також грошові кошти, які перебувають на рахунках в банківських установах та на які він просить накласти арешт, як і не зазначено конкретний перелік майна, на яке він просить накласти арешт і де вказане майно знаходиться.
При цьому, згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 28.03.2019 року по справі №824/239/2018, судове рішення як найвищий акт правосуддя повинно бути виконуваним, оскільки виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд зазначає, що застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на все майно боржників у межах суми вимог при відсутності відомостей про вартість такого майна є невиконуваним.
Таким чином, наявні підстави для відмови у задоволенні заяви, що не позбавляє заявника права повторного звернення до суду із заявою про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.149, 150-153 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвала суду набирає законної сили після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суду міста Житомира протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н. М. Анциборенко