про залишення позовної заяви без руху
07 квітня 2020 року 320/3019/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Балаклицький А.І., розглянувши у м. Києві позовну заяву ОСОБА_1 до голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н.В. про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н.В., в якому просить суд:
- визнати протиправними дії голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н.В. щодо направлення до Київського апеляційного суду подання від 19.09.2019 голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н.В. до Київського апеляційного суду з проханням вирішити питання про направлення заяві від 17.09.2019 судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ларіної О.В. про самовідвід у розгляді заяви ОСОБА_1 про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Примаченка Віктора Олексійовича у судовому провадженні №1-кс/357/3764/19 по справі за №357/6431/19 - до іншого суду в межах юрисдикції Київського апеляційного суду;
- визнати протиправною бездіяльність голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н.В. щодо не забезпечення автоматизованого розподілу між суддями Білоцерківського міськрайонного суду Київської області судової справи №357/6431/19, провадження №1-кс/357/4084/19, за заявою від 17.09.2019 судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ларіної О.В. про самовідвід у розгляді заяви ОСОБА_1 про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Примаченка Віктора Олексійовича у судовому провадженні №1-кс/357/3764/19 по справі за №357/6431/19;
- зобов'язати голову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкову Н.В. забезпечити автоматизований розподіл між суддями Білоцерківського міськрайонного суду Київської області судової справи №357/6431/19, провадження №1-кс/357/4084/19, за заявою від 17.09.2019 судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ларіної О.В. про самовідвід у розгляді заяви ОСОБА_1 про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Примаченка Віктора Олексійовича у судовому провадженні №1-кс/357/3764/19 по справі за №357/6431/19, відповідно до порядку, передбаченого Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Так, згідно з ч. 1 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальні права та обов'язки, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.
Положеннями статті 34 Цивільного кодексу України, серед іншого, передбачено, що особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VІ (далі - Закон №5492) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Враховуючи вищевикладене, у даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_1 адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, копію якого до позовної заяви не долучено.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Проте, як слідує з позовної заяви, позивачем в порушення вказаної вимоги у позовній заяві не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача, відомих засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до п. 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Однак, позивачем не надано суду власне письмове підтвердження про те, що ним не подано до суду іншого позову до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня 2019 року, становить 1921,00 грн.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивачем об'єднано у позовній заяві три позовні вимоги немайнового характеру, одна з яких є похідною.
Таким чином, при зверненні до суду з даним адміністративним позовом позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (1921,00 грн. х 0,4 х 2 = 1536,80 грн.).
Проте, позивачем не додано до позовної заяви доказів сплати судового збору за звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Приписами статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено пільги щодо сплати судового збору, однак позивачем не надано до суду доказів на підтвердження пільг щодо сплати судового збору.
Водночас, у позовній заяві позивач просить суд звільнити його від сплати судового збору через його недостатню матеріальну забезпеченість, як пенсіонера, який отримує невелику пенсію.
Разом з тим, на підтвердження вказаного позивачем не долучено до позовної заяви жодних доказів, які б свідчили про недостатнє матеріальне становище, та про наявність доказів та обставин, на підставі яких судом може бути звільнено позивача від сплати судового збору з підстав, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Вказані норми встановлюють можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення статей спрямовані на те, щоб судові витрати не були перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугують гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану, водночас, позивач зобов'язаний надати до суду докази повинен навести обставини, які свідчать про його незадовільне (скрутне) матеріальне становище, та надати суду відповідні докази.
Проте, суд зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження свого скрутного матеріального становища.
Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Вказані недоліки повинні бути усунуті у десятиденний строк з дня отримання позивачем копії даної ухвали шляхом подання до суду: копій усіх заповнених сторінок паспорта громадянина України - ОСОБА_1 ; позовної заяви, яка оформлена у відповідності до вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України з урахуванням наведених в вище висновків суду, а також копії позовної заяви, недоліки щодо форми (змісту) якої усунуто, відповідно до кількості учасників справи; власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано до суду іншого позову до цих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав; оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 1536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цією ухвалою, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Суддя Балаклицький А. І.