27 березня 2020 року Справа № 280/553/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м. Запоріжжі Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м. Запоріжжі Запорізької області (третя особа), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
- зобов'язати відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжя Запорізької області подання про повернення позивачу з державного бюджету кошти у сумі 7933 гривень 20 коп., помилково сплаченого збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна (код класифікації доходів бюджету: 24140500), згідно з квитанцією №29-3169141/С від 29 листопада 2019 року.
На обґрунтування вимог у позовній заяві позивач зазначає, що в 29 листопада 2019 року нею згідно з договором купівлі-продажу квартири придбано у приватну власність квартиру вперше, при укладанні якого позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта нерухомості. Вказує, що зверталась до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області з проханням надати подання про повернення помилково зарахованого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 7 933,20 грн., проте листом від 21 грудня 2019 року №21972/053 відповідачем відмовило позивачу у поверненні вказаних вище коштів через відсутність підстав для повернення сплаченого збору. Позивач посилається на приписи п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та вважає таку відмову у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу неправомірною та такою, що порушує її права, у зв'язку із чим просить зобов'язати відповідача сформувати та подати до УДКСУ у м. Запоріжжя Запорізької області подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у вищевказаній сумі.
Ухвалою судді від 27 січня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 24 лютого 2020 року.
Відповідач позов не визнав, 11 лютого 2020 року через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву (вх. № 6394), у якому, зокрема, пояснює, що на сьогоднішній день в Україні не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла. Крім того, вважає, що позивач не надав управлінню та до суду належних доказів, які б підтвердили факт придбання нерухомості вперше, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог. Водночас, Пенсійний фонд не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно і тому не може сформувати подання без надання зацікавленими особами доказів придбання ними нерухомості вперше. Посилається на приписи ст. 19 Конституції України та наголошує, що за відсутності належних доказів, які б підтвердили факт набуття права власності на нерухоме майно до укладеного договору купівлі-продажу, управління діяло в рамках діючого чинного законодавства. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
14 лютого 2020 року від представника Управління Державної казначейської служби у м. Запоріжжі Запорізької області надійшли пояснення по справі (вх. №7075), у яких вказує, що кошти у сумі 7 933,20 грн. сплачені ОСОБА_1 квитанцією від 29.11.2019 №29-3169141/С, зараховані до Державного бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна». Пояснює, що відповідно до Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року №106 «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету», здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до бюджетів за ККДБ 24140500 покладено на Пенсійний фонд України. Також із посиланням на приписи Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787, наголошує, що подання платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. При цьому, відповідно до наданих повноважень органи Казначейства не приймають самостійного рішення щодо повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів, а здійснюють повернення тільки на підставі подання контролюючого органу. Враховуючи вищезазначене, вважає, що позовна вимога зобов'язати відповідача сформувати та подати до відповідного органу казначейської служби подання про повернення позивачу з державного бюджету коштів не може підлягати задоволенню, оскільки має бути подане платником до органу Казначейства.
Відповідно до приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
29 листопада 2019 року між громадянами ОСОБА_2 (вона ж ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони був укладений договір купівлі-продажу квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г. та зареєстрований в реєстрі за №2871. За умовами вказаного договору, позивачем була придбана квартира, загальною площею 51,89 кв.м, жилою площею 32,49 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності позивачі на вищевказану квартиру (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 196104223101) зареєстроване 29 листопада 2019 року в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно на підставі вказаного договору купівлі-продажу, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 190834888.
Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартири від 29 листопада 2019 року, її вартість встановлена в сумі 793 320,00 грн.
При укладенні договору позивачем сплачений також збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 7 933,20 грн., що підтверджується квитанцією від 29 листопада 2019 року № 29-3169141/С.
12 грудня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області із заявою про повернення їй сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна у сумі 7 933,20 грн.
Однак, листом від 21 грудня 2019 року № 21972/053 відповідач відмовив у поверненні сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. В обґрунтування відмови вказав, що Пенсійний фонд України має доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте зазначений реєстр не містить вичерпний перелік власників нерухомого майна, відповідно витяги з них не доводять факту придбання покупцем нерухомого майна вперше.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно із пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 зазначеного Порядку встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Верховний Суд в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 819/1498/17 та від 31 січня 2018 року у справі № 819/1667/17 висловив аналогічну правову позицію.
До того ж в постанові від 03 липня 2018 року у справі № 819/33/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судами не встановлено.
У свою чергу, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 813/1126/17.
Відповідно до Порядку казначейського обслуговування доходів та інших надходжень державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 січня 2013 року № 43, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 лютого 2013 року за № 291/22823, органи Державного казначейства України у процесі казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями формують розрахункові документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі виконавчого документа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позивач звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування як такий, що придбав житло вперше, а тому сплачений ним збір на обов'язкове державне пенсійне страхування за наслідками укладання договору купівлі-продажу квартири підлягає поверненню.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності..
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягується.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат ( частини третя статті 134 КАС України).
Згідно із частиною четвертою вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18 зазначив, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
В даному випадку до матеріалів справи додано договір про надання правової допомоги від 11 грудня 2019 року, квитанцію про сплату винагороди адвоката від 15 січня 2020 року у сумі 2000,00 грн., акт (розрахунок) надання правничої допомоги від 15 січня 2020 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Так, перелік послуг, які були надані адвокатом включає себе надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань на суму 200,00 грн., складання клопотання до Управління Державної казначейської служби у м. Запоріжжі Запорізької області на суму 200,00 грн., складання позовної заяви на суму 1 600,00 грн., проте як вбачається з матеріалів справи, адміністративний позов було підписано та надано до суду безпосередньо позивачем, а не його представником, що не підтверджує співмірність витрат на оплату послуг адвоката, як того вимагає частина 5 статті 134 КАС України. Додатки до позовної заяви також завірені особисто позивачем.
Що стосується усної консультації та складання клопотання до органу казначейської служби щодо характеру спірних правовідносин, вони, на думку суду, є складовою частиною підготовки позовної заяви.
До того ж, відповідно до підпункту 10 пункту 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (далі - Положення №148), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
У силу вимог пункту 11 Положення №148 готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.
Оприбуткування та облік фізичними особами-підприємцями отриманих доходів здійснюється в книгах обліку доходів і витрат (або книгах обліку доходів) у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
Згідно з пунктом 25 Положення №148 приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.
Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.
Суд зазначає, що надана представником позивача квитанція про сплату винагороди адвоката за формою та змістом не відповідає вимогам, встановленим Положенням №148, крім того, за відсутності прибуткового касового ордера та книги обліку доходів і витрат, не може бути самостійним доказом отримання адвокатом коштів в сумі 2 000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене та подані документи позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що вказані документи не можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу у даній справі, а тому суд не знаходить підстав для їх стягнення.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-6 ЄДРПОУ 20490012), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м. Запоріжжі Запорізької області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168 код ЄДРПОУ 38025409) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжя Запорізької області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 38025409) подання про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з державного бюджету кошти у сумі 7 933,20 грн. (сім тисяч дев'ятсот тридцять три гривні 20 копійок), помилково сплаченого збору з операцій придбавання (купівлі- продажу) нерухомого майна (код класифікації доходів бюджету: 24140500), згідно з квитанцією №29-3169141/С від 29 листопада 2019 року.
Відмовити у стягненні на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України Запорізькій області витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України ухвала про повернення позовної заяви може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 березня 2020 року.
Суддя /підпис/ Д.В. Татаринов
Рішення не набрало законної сили.
Суддя Д.В. Татаринов