09 квітня 2020 року ЛуцькСправа № 140/561/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьк Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Поліська митниця Держмитслужби України про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся із позовною заявою до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьк Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) (далі - Перший ВДВС у місті Луцьк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Поліська митниця Держмитслужби України (далі - третя особа, митниця) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №60991542 від 17.01.2020.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що митницею 10.10.2019 була винесена постанова в справі про порушення митних правил №0468/20400/19, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 342707,28 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2019 по справі №161/17920/19 постанову митниці у справі про порушення митних правил №0468/20400/19 від 10.10.2019 скасовано, а провадження у справі - закрито. Дана постанова не набрала законної сили та дата пред'явлення до виконання не настала, а відтак виконавче провадження щодо виконання вказаної постанови відкрито всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, позивач вказує, що відповідачем грубо порушено порядок надсилання оскаржуваної постанови для сторони боржника, з огляду на що вважає її незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами, визначеними Розділом 2 Глави 11 «Розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.58).
Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву.
За правилами частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа не подала до суду пояснення.
В судове засідання представники сторін не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. При цьому від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності (а.с.79-80).
Враховуючи вимоги частини дев'ятої статті 205 КАС України, судовий розгляд справи здійснювався у відсутності учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що постановою митниці в справі про порушення митних правил №0468/20400/19 від 10.10.2019 ОСОБА_1 визнано винним у порушенні ч.1 ст.485 Митного кодексу України (далі - МК України) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів в розмірі 342707,28 грн (а.с.18-22).
17.01.2020 старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) П'ясецьким Р.В. відкрито виконавче провадження ВП №60991542 з виконання постанови митниці №0468/20400/19 від 10.10.2019 щодо стягнення з ОСОБА_1 в користь Поліської митниці Держмитслужби в розмірі 342707,28 грн, про що винесено відповідну постанову (а.с.6-7). У вказані постанові зазначено, що виконавчий документ вступив у законну силу (набрав чинності) 22.10.2019.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Порядок виконання постанов митних органів про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил врегульовано главою 73 Митного кодексу України (далі - МК України).
Відповідно до статті 534 МК України постанови митних органів про накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил є обов'язковими для виконання.
Згідно із частиною другою статті 535 МК України митний орган, який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил, виконує її самостійно або через державного виконавця.
Частиною першою наведеної статті 535 МК України передбачено, що постанова органу доходів і зборів про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил підлягає виконанню після закінчення строку оскарження, зазначеного у статті 529 цього Кодексу, а саме: у визначений положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення строк десять днів з моменту отримання її копії особою, щодо якої її постановлено.
Згідно із статтею 533 МК України подання скарги (адміністративного позову) зупиняє виконання постанови у справі про порушення митних правил до закінчення розгляду скарги (адміністративного позову).
Частиною першою статті 539 МК України визначений порядок виконання постанови органу доходів і зборів про накладення штрафу, відповідно до якої штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил, не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання їй копії постанови органу доходів і зборів про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 540 МК України у разі якщо штраф не буде сплачено у строки, встановлені статтею 539 цього Кодексу, постанова органу доходів і зборів або суду (судді) надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна.
Відповідно до статті 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.
З аналізу вищенаведених норм МК України вбачається, що примусовому виконанню підлягає постанова, яка не виконана особою, відносно якої її постановлено, у строк, визначений статтею 539 цього Кодексу, якщо така постанова не оскаржувалася, а у випадку її оскарження після залишення скарги без задоволення або набрання постановою законної сили.
Відповідно до статті 1 Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
виконавчих написів нотаріусів;
посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Частиною першою статті 26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 4 Закону №1404-VІІІ у виконавчому документі зазначається дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання).
Разом з тим статтею 12 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Як вбачається з матеріалів справи, постанова в справі про порушення митних правил №0468/20400/19 від 10.10.2019 була оскаржена позивачем до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2019 у справі №161/17920/19 постанову Рівненської митниці Державної фіскальної служби України у справі про порушення митних правил №0468/20400/19 від 10.10.2019 скасовано, а провадження у справі - закрито (а.с.13-17).
Митниця оскаржила в апеляційному порядку рішення суду від 03.12.2019 у справі №161/17920/19, однак ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2020 відмовлено у відкритті апеляційного провадження (а.с.77-78).
Отже, на день винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.01.2020 №60991542 постанова митниці в справі про порушення митних правил №0468/20400/19 від 10.10.2019 не набрала законної сили.
Таким чином, оскільки постанова митниці в справі про порушення митних правил №0468/20400/19 від 10.10.2019 не набрала законної сили з огляду на частину першу статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, суд дійшов висновку, що у державного виконавця не було законних підстав для відкриття виконавчого провадження, відтак оскаржувана постанова від 17.01.2020 ВП №60991542 є протиправною та підлягає скасуванню.
Крім того, суд погоджується з доводами представника позивача, що відповідач порушив строки надсилання оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.01.2020 №60991542, оскільки частиною другою статті 28 Закону №1404-VІІІ документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Як слідує з трекінгу Укрпошти поштового відправлення 4302520688448, оскаржувана постанова від 17.01.2020 була надіслана 24.01.2020, тобто з порушенням строку її надсилання.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, відтак суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог, з огляду на що адміністративний позов слід задовольнити повністю.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 840,80 грн, сплачений згідно з квитанцією (а.с.9).
Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 4500 грн, то суд приходить до таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
Так, з матеріалів справи слідує, що 17.10.2019 між ОСОБА_2 та адвокатом Крючковим В.О. був укладений договір про надання правової допомоги. Вказаним договором передбачено, що адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та законні інтереси клієнта, зокрема, в суді, також зобов'язується надати правову допомогу в процесі вивчення документів, які стосуються судових справ, в процесі підготовки позовних заяв, подання вищевказаних позовних заяв до суду, представництво інтересів клієнта в суді (а.с.30-32).
Як передбачено пунктом 4 даного договору, за надання правової допомоги клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар. Розмір, строки та порядок виплати гонорару встановлюється за домовленістю сторін.
При цьому 05.02.2020 адвокатом Крючковим В.О. складений попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу (а.с.35)
У акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №1-000000100 від 05.02.2020, що підписаний замовником ОСОБА_1 та виконавцем адвокатом Крючковим В.О. (а.с.32), вказано перелік наданих послуг на загальну суму 4500 грн, а саме:
ознайомлення Янчука Б.А. з його процесуальними правами та обов'язками - 1 година;
подання клопотання про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження - 1 година;
ознайомлення з матеріалами справи виконавчого провадження наданих клієнтом - 2 години;
юридичний прогноз справи - 1 година;
детальний аналіз та вивчення фактичних обставин справи - 2 години;
вивчення судової практики з відповідних правовідносин - 3 години;
аналіз та вивчення винесеної постанови про відкриття виконавчого провадження - 2 години;
підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №60991542 від 17.01.2020 - 4 години.
На підставі рахунку-фактури №1-000000100 від 04.02.2020 за надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 17.10.2019 виконавцем отримано від ОСОБА_1 4500,00 грн, в підтвердження чого подана квитанція від 05.02.2020 №1-к (а.с.34).
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4500,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки послуги щодо ознайомлення позивача з його процесуальними правами та обов'язками, усної консультації по правових підставах оскарження рішення, обрання способу захисту та формування вимог, підбір та аналіз нормативно-правових актів, вивчення та оцінка наявних письмових доказів, юридичний прогноз справи охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду. Крім того, суд зазначає, що всупереч вимог частини другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в договорі про надання правової допомоги не визначено порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), що позбавляє суд можливості оцінити обґрунтованість заявленої до відшкодування суми із врахуванням наданої послуги та вартості години роботи на її виконання.
Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу, понесені у зв'язку з наданням адвокатом послуг по складанню заяв по суті справи у сумі 3000,00 грн.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 3840,80 грн, що складається із суми судового збору та витрат на правничу допомогу, а решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №60991542 від 17.01.2020, винесену старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) П'ясецьким Романом Васильовичем.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 27а, ідентифікаційний код юридичної особи 35041461) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 3840,80 грн (три тисячі вісімсот сорок грн 80 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його підписання, з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій