м. Вінниця
08 квітня 2020 р. Справа № 120/654/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення
19.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління ПФУ у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року у адміністративній справі №120/1300/19-а, зобов'язано Гайсинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області поновити їй виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її з 30.11.2018 року з проведенням компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Згідно даних з пенсійної справи - електронний кабінет Порталу Електронних Послуг та даних які наданні відповідачем, останнім поновлено пенсію позивачу в розмірі 949 грн.
На переконання позивача, її пенсія не може бути меншою за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з розрахунками нарахованої їй пенсії, вважаючи їх невірними та помилковими, позивач звернулась з цим позовом до суду, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про розмір поновленої пенсії та зобов'язати відповідача провести розрахунок її пенсії, починаючи з 30.11.2018 року у розмірі відповідно до ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосувавши відомий розмір її заробітної плати, коефіцієнт її заробітної плати, показник середньої заробітної плати за 2016 - 2017 роки, з проведенням розрахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 30.11.2018 року, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані їй суми, починаючи з 30.11.2018 року до їх фактичної виплати, з дотриманням норм Закону про те, що її пенсія не може бути меншою за мінімум, встановлений Законом.
Ухвалою від 24.03.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
10.03.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду України від 04.07.2019 року у справі №120/1300/19-а виконано відповідно до вимог його резолютивної частини з врахуванням правових висновків зазначених судом в його мотивувальній частині. Зокрема, рішенням №905040148820 з 30.11.2018 року поновлено позивачу виплату раніше призначеної пенсії.
Відповідно до рішення від 26.09.2019 року №905040148820 з 30.11.2018 року поновлено позивачу виплату пенсії на умовах, що існували на момент припинення виплати пенсії. Згідно атестату управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області від 30 березня 2015 року №382 вбачається, що розмір пенсії позивачки на момент припинення виплати пенсії становив 949,00 грн. в т.ч. 867,94 грн. основний розмір пенсії та 81,06 грн. державної адресної допомоги.
Зауважили, що Вінницький окружний адміністративний суд в мотивувальній частині рішення від 04.07.2019 року у справі №120/1300/19-а зазначив, що не підлягає задоволенню вимога позивача щодо поновлення виплати пенсії в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки приписами Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 передбачено, що заява подається з приводу поновлення виплати раніше призначеної пенсії, і рішення органом Пенсійного фонду приймається стосовно поновлення виплати раніше призначеної пенсії, що свідчить про неможливість при поновленні виплати пенсії поновити таку на інших умовах, ніж на тих, що існували на момент припинення виплати пенсії. А тому задоволення позову в цій частині свідчитиме не про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а про призначення пенсії на інших умовах.
Отже вище зазначені обставини свідчать, що Вінницький окружний адміністративний суд в судовому рішенні від 04.07.2019 року справі №120/1300/19-а надав однозначний висновок щодо неможливості поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 на інших умовах ніж ті що існували на момент її припинення, а також чітко зазначив щодо неможливості перерахунку пенсії з тим розрахунком щоб її розмір був не меншим прожиткового мінімуму встановленого Законом для осіб, які втратили працездатність.
Тож вимога позивача, щодо перерахунку пенсії з 30.11.2018 року на інших умовах ніж тих, що визначені в судовому рішенні від 04 липня 2019 року у справі №120/1300/19-а є неправомірною.
Головне управління також звертає увагу суду на те, що вимога позивача про нарахування їй індексації і компенсації втрати частини доходів на усі несвоєчасно нараховані суми пенсії, починаючи з 30.11.2018 р., вже була предметом розгляді в суді. Про зазначену обставину свідчить мотивувальна та резолютивні частини вище зазначеного судового рішення, відповідно до якого суд зобов'язав Гайсинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її з 30.11.2018 року з проведенням компенсації втрати частини пенсії у зв'язку із порушенням строків її виплати.
Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, наступні фактичні обставини.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року у адміністративній справі №120/1300/19-а за позовом ОСОБА_1 до Гайсинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Гайсинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, що полягає у непоновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії. Визнано протиправною відмову Гайсинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області у поновленні виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , що викладена у листі вих. №3360/09-31/02 від 11 грудня 2018 року. Зобов'язано Гайсинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її з 30 листопада 2018 року з проведенням компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішенням Гайсинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 26.09.2019 року №905040148820 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 30.11.2018 року у розмірі 949 грн.
Не погоджуючись із розміром поновленої пенсії, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Зазначеними положеннями Конституції України, які є нормою прямої дії, імперативно визначено, право громадян на пенсії інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, та які б забезпечували рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Відтак позивач, як громадянин України незалежно від постійного місця проживання в іншій країні, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Частиною 2 статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виключно цим Законом визначається, зокрема мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Зазначеною нормою закону, який є спеціальним Законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, також визначено одним із принципів пенсійного забезпечення, відповідно до якого соціальні виплати, пенсії, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається, зокрема, мінімальний розмір пенсії за віком. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до рішення від 12.07.2016 року у справі "Петриченко проти України", визнавши порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тим, що у цій справі національні суди не розглянули доводи заявника з прямим посиланням на статтю 46 Конституції України про те, що розмір його пенсії був нижчим від встановленого у відповідний час прожиткового мінімуму.
Частиною 1 статті 28 Закону України № 1058-IV встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Відповідно до п. 4-1 Прикінцевих положень Закону № 1058 для осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", крім тих, яким після набрання чинності зазначеним Законом здійснювався перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії:
- мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу;
- збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, становив: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, становив: з 1 січня 2019 року - 1497 гривень, з 1 липня - 1564 гривні, з 1 грудня - 1638 гривень.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум на одну особу у розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, становив: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень.
Як слідує з наявних у матеріалах справи документів, при розрахунку позивачу пенсії за віком на виконання судового рішення у справі №120/1300/19-а пенсійний орган не врахував вищевказаних норм Закону №1058-ІV та Конституції України, встановивши розмір пенсії останньої на рівні 949 грн., при загальному стажі її роботи - 32 років 10 місяців 20 днів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3+ ... + Кзn);К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги те, що позивач, звертаючись до суду просить визнати протиправними та скасувати рішення про розмір поновленої пенсії, суд вважає, що необхідно вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії відповідача щодо поновлення пенсії у розмірі меншому за прожитковий мінімум.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 30.11.2018 року, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок пенсії застосувавши, відомий розмір її заробітної плати, коефіцієнт її заробітної плати, показника середньої заробітної плати за 2016-2017 роки, з проведенням перерахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, починаючи з 30.11.2018 року, з проведенням індексації, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Крім того, як вбачається зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У "Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією", опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що "критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття".
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок її пенсії застосувавши коефіцієнт заробітної плати, показник середньої заробітної плати за 2016-2017 роки, з проведенням перерахунку, відповідно до вимог діючого законодавства та щоквартального підвищення розміру пенсії, з проведенням індексації, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження Пенсійного фонду.
На переконання суду, задоволення таких позовних вимог фактично порушить закріплені законом виключні повноваження відповідача та вчинить дії поза встановленою чинним законодавством процедурою, тому у задоволенні зазначених вимог слід відмовити.
Щодо позовної вимоги позивача провести компенсацію втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Аналізуючи вказану норму Закону, суд дійшов висновку, що для здійснення компенсації втрати частини доходів законодавцем визначено певні умови та порядок її здійснення, а саме те, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць.
Отже, компенсація втрати частини доходів може бути обчислена лише з нарахованої особі до виплати суми, яка не була виплачена у встановлені законодавством строки.
В даному випадку, недоплачені суми пенсії за які позивач просить стягнути компенсацію, їй нараховані не були, а отже здійснити обчислення суми компенсації з недоплаченої пенсії, яка не нараховувалась не виявляється можливим, тому на переконання суду вимога позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів є передчасною та може бути реалізована лише після здійснення перерахунку пенсії позивача та чіткого визначенням відповідних сум, які були недоплачені позивачу, після набрання законної сили даного рішення суду.
Враховуючи наведене, суд вважає, що вказана позовна вимога позивача є передчасною та задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії з дотриманням норм Закону № 1058-IV про те, що пенсія позивача не може бути меншою за прожитковий мінімум, встановлений законом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Наразі розрахунок розміру пенсії позивача, починаючи з 30.11.2018 року з урахуванням ч.2 ст. 40 Закону №1058 ІV ще не проведено, а метою та завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення порушених прав, у суду немає підстав вважати, що відповідач буде виплачувати пенсію у майбутньому у розмірі меншому за прожитковий мінімум, а отже вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Абзац другий ч.2 ст. 77 визначає, що у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести розрахунок пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 30.11.2018 року у розмірі відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Вийти за межі позовних вимог.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 у розмірі меншому за прожитковий мінімум.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 13322403).
Повний текст рішення виготовлений 08.04.2020 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович