09 квітня 2020 року справа № 580/480/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,
07.02.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - позивач) подав до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі - відповідач) про:
1) визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати відповідно до наказу командира військової частини від 26.09.2019 №237:
грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки;
матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік;
надбавки за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років для осіб офіцерського, рядового, сержантського та старшинського складу до 25 вересня 2019 року;
щомісячної премії відповідно до тарифних розрядів за посадою в розмірі 95% до 25 вересня 2019 року, -
а також щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 5809,32грн.;
2) зобов'язання нарахувати та виплатити йому відповідно до наказу командира військової частини від 26.09.2019 №237:
грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки;
матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік;
надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років для осіб офіцерського, рядового, сержантського та старшинського складу до 25 вересня 2019 року;
щомісячну премію відповідно до тарифних розрядів за посадою в розмірі 95% до 25 вересня 2019 року;
3) стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 5809,32грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач всупереч вимо закону не виплатив йому при звільненні вищевказані виплати, право на які він має за законом. Тому просив задовольнити позов.
Ухвалою від 12.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачу строк тривалістю п'ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву. Згідно з даними рекомендованих повідомлень вказану ухвалу відповідач отримав 18.02.2020, а позивач - 25.02.2020.
27.02.2020 відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні. Вказував, що згідно з наказом про звільнення позивача йому була виплачена надбавку за особливості проходження служби на суму 2865,96грн. та премія в розмірі 2580,84грн. Щодо компенсації за додаткову відпустку зазначає, що під час проходження служби в особливий період у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки, з огляду на що правових підстав для виплати компенсації немає. Акцентує, що Закон України “Про відпустки” передбачає додаткову відпустку особам, які мають неповнолітніх дітей або дітей з інвалідністю, грошова компенсація за яку не здійснюється. Стосовно матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань зазначає, що така допомога є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується в межах асигнувань відповідно до наявного фонду грошового забезпечення з урахуванням конкретних обставин, які командир військової частини розцінює на власний розсуд в межах наданих повноважень за принципом дискреції. Крім того позивач не звертався із заявою про виплату такої допомоги. У додаткових поясненнях до відзиву, наданих суду 13.03.2020, відповідач вказує, що виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно.
Ухвалою від 09.04.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення.
Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно з посвідченням від 27.06.2017 серії НОМЕР_4 позивач має статус учасника бойових. Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2019 №2754 підтверджено участь позивача в АТО (а.с.14).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2019 №237 позивача виключено зі списків особового складу цієї військової частини та знято з усіх видів забезпечення. Крім того у наказі зазначено:
щорічна основна відпустка за 2019 рік використана терміном 30 діб;
утримано кошти з грошового забезпечення за 10 діб відпустки, яка була використана в рахунок тієї частини календарного, року, що залишилась після звільнення;
додаткова відпустка за 2017-2019 роки не використана;
грошова допомога на оздоровлення виплачена;
матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік не виплачена.
Вказаним наказом також передбачено виплатити:
надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років для осіб офіцерського, рядового, сержантського та старшинського складу до 25 вересня 2019 року;
щомісячну премію відповідно до тарифних розрядів за посадою в розмірі 95% до 25 вересня 2019 року;
грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 5809,32грн.
Вважаючи, що розрахунок позивачу не повністю проведений, позивач звернувся в суд.
Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.
Довідкою відповідача від 20.02.2020№473 за підписом ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 та помічника командира з ФЕР-НФЕС Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 підтверджено, що 05.10.2019 на картковий рахунок позивача перераховано кошти, зокрема, надбавку за особливості проходження служби на суму 2865,96грн. та премію у розмірі 2580,84грн. Крім того, відомістю на виплату компенсації за неотримане речове майно Військової частини НОМЕР_1 нарахування позивачу відповідної компенсації на суму 5809,62грн. та перерахування на картковий рахунок позивача у розмірі 5722,48грн. (з урахуванням утриманого податку).
Отже, вимоги позивача щодо не нарахування та невиплати йому вищевказаних коштів є необґрунтованими, а позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2019 роки суд врахував таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР передбачає додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.
Так, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частин 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.
Статтею 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Для вирішення спору суд врахував викладені у рішенні від 16.05.2019 висновки Верховного Суду (далі - ВС) за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Це рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 21.08.2019.
ВС у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
ВП ВС у пунктах 31, 32 вищевказаної постанови також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до п.3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови ВП ВС від 21.08.2019).
Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2017-2019 роки.
Отже, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки та зобов'язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік суд врахував таке.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Вказана гарантія передбачає виплату військовослужбовцям грошового забезпечення у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України та у порядку визначеному Міністром оборони України (ч. 4ст. 9 цього Закону).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначено порядок, умови та розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
На підставі п.1 Розділу ХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.7 Розділу ХХIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Пунктом 9 Розділу ХХIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, для нарахування відповідної допомоги військовослужбовець повинен ініціювати своє бажання її отримати шляхом подання рапорту.
Пунктом 7 Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік" №30 від 25.01.2019 встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.
Проаналізувавши викладене суд дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Вона надається військовослужбовцям у межах асигнувань, у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини, що видається за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця із зазначенням обґрунтованих підстав для її отримання.
Сторони не надали суду доказів подання позивачем рапорту про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що є передумовою для видання командиром військової частини відповідного наказу.
Отже, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Тому позовні вимоги підлягають задоволенню у вищевказаних частинах.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та не надав суду доказів понесення судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зазначений строк продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя А.М. Бабич
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 09.04.2020.