08 квітня 2020 року Справа № 280/583/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Сонгулія О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Дніпровського районного відділу у місті Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (69006, м.Запоріжжя, вул.С.Синенка, 12 А)
про зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Дніпровського районного відділу у місті Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-XII.
В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що у зв'язку із викраденням паспорта громадянина України, позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила видати паспорт у формі книжечки. При цьому позивач зазначила, що через свої релігійні переконання не надає згоду на оброблення своїх персональних даних. З посиланням на норми Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VІ (далі - Закон №5492-VІ), «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (далі - Постанова №302), «Положення про паспорт громадянина України», затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-XII), Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України №456 від 06.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок №456) відповідач відмовив у видачі паспорта у формі книжечки. Позивач вважає відмову протиправною, просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 29.01.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 24.02.2020.
21.02.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.8286), в якому з посиланням на норми Тимчасового порядку №456 вказує, що для отримання паспорта громадянина України позивачу необхідно звернутися до територіального органу ДМС та надати відповідні документи. Зазначає, що позивач звернулася із заявою довільної форми, у зв'язку чим їй надано відповідь у формі листа-роз'яснення, що не є рішенням, після якого у сторін виникають правовідносини. Крім того, звертає увагу, що видача паспорту у формі книжечки чи ІД-картки неможлива без надання згоди на обробку персональних даних. Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.02.2020 відкладено підготовче засідання на 02.03.2020.
Ухвалою суду від 02.03.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 01.04.2020.
У судове засідання 01.04.2020 позивач не з'явився, звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності у письмовому провадженні.
У судове засідання 01.04.2020 представник відповідача не з'явився, звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи в письмовому провадженні.
У відповідності до ч.3 ст.194 КАС України розгляд справи здійснено у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.
04.01.2020 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила видати їй паспорт громадянина України у вигляді книги на паперовому носії без біометричних даних замість викраденого. У заяві також вказано, що у зв'язку з релігійними переконаннями вона відмовляється від паспорту пластикового зразка. Також позивач просила вказати її прізвище « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 ». До заяви додано ксерокопію викраденого паспорта та довідку з місця проживання.
Листом Дніпровського районного відділу у місті Запоріжжя Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (б/н, б/д) позивачу надано відповідь, у якій зазначено, що наразі порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України регламентовано Законом №5492-VІ, Постановою №302, Положенням №2503-XII, Тимчасовим порядком №456. Відповідно до частини 6 розділу III Тимчасового порядку №456 для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає: заяву про втрату/викрадення; рішення суду; заяву; дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром №3,5 X 4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Вважаючи порушеним право на отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються Законом №5492-VІ, який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №5492-VІ документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких, в тому числі, відноситься паспорт громадянина України; та 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 Закону №5492-VІ передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до ч.2. ст.15 Закону №5492-VІ бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.21 Закону №5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Нормами ч.4 ст.21 Закону №5492-VІ встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання ч.2 ст.15 та абз.2 ч.2 ст.21 Закону №5492-VІ, Постановою №302 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
За змістом п.2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вносяться, в тому числі, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Отже, відповідно до вищенаведених законодавчих актів, з 01.11.2016 року паспорт громадянина України видається у формі картки із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, нормами п.3 Положення №2503-XII передбачена можливість виготовлення бланків паспортів як у вигляді паспортної книжечки, так і у вигляді паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 5, 6 Положення №2503-XII визначено, що паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Як вбачається із позовної заяви та із заяви позивача щодо видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, своє бажання отримати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки позивач аргументує тим, що він не надає згоду на збір і обробку його персональних даних та передачі таких даних до Єдиного державного демографічного реєстру, що в свою чергу є необхідною умовою для видачі паспорта у формі картки.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має, в першу чергу, дбати про потреби людей, утримуючись від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Протилежне може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
За змістом ч.1, 2 ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст.22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), що відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Так, зокрема, ст.8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення ст.8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з п.2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини»).
Зазначене кореспондується також з положеннями Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI).
Так, ст.6 Закону №2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Мета обробки персональних даних, відповідно до ч.1 ст.6 Закону №2297-VI має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.
Таким чином, законодавчими нормами передбачено, що підставою для обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд зауважує, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від надання дозволу на обробку її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює висновок про невідповідність закону критерію якості та порушення конституційних прав такої особи.
Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
При прийнятті рішення у спірних правовідносинах суд враховує ту обставину, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а тому відсутність такого документа є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації. Суд зауважує також, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Враховуючи викладене, суд відхиляє аргументи відповідача щодо неможливості видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з відсутністю дозволу позивача на обробку персональних даних.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17 серед іншого вказано, що ознаками типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дана адміністративна справа є типовою та в силу приписів ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.08.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону. Тобто втручання не було «встановлене законом», не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Groppera Radio AG and Others v.Switzerland» від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в ній, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював правову позицію, згідно з якою якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу.
Підсумовуючи викладене, суд констатує, що ОСОБА_1 має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Стосовно посилання відповідача на невідповідність заяви позивача установленій формі, суд зазначає, що вказане не було підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки. Адже, лист відповідача за результатами розгляду заяви позивача щодо оформлення паспорта громадянина України не містить жодних посилань на те, що заява позивача не відповідає будь-якій установленій формі, а також не містить обґрунтованих посилань щодо необхідності надання позивачем конкретних документів (крім тих, які були надані) для позитивного вирішення питання, оскільки вказаний лист містить лише загальне цитування норм Тимчасового порядку №456.
Суд звертає увагу на те, що відповідач безпідставно розглянув заяву позивача в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян», оскільки зі змісту заяви вбачається, що позивач просить видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки замість викраденого, а не надати роз'яснення щодо порядку отримання такого паспорту.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з того, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №398 внесено зміни до п.3 Постанови №302, та доповнено його абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Відповідно до абз.5 п.3 Постанови №302, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302», Положення №2503-XII, розроблено Тимчасовий порядок №456, який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу VI. «Видача паспортів замість утрачених або викрадених» Тимчасового порядку №456 передбачено перелік документів, які необхідно подати особі для оформлення паспорта у формі книжечки замість втраченого або викраденого, зокрема: 1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку; 2) рішення суду; 3) заяву; 4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); 6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Отже, чинним законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ, який, крім іншого, передбачає необхідність подачі особою конкретного пакета документів, на підставі яких оформлюється такий паспорт.
За змістом пунктів 3-9 розділу VI. «Видача паспортів замість утрачених або викрадених» Тимчасового порядку №456 за заявою про втрату паспорта територіальний підрозділ ДМС здійснює необхідні перевірки, у тому числі відомості про реєстрацію місця проживання, порівняння фотокарток, а у разі виникнення розбіжностей вчиняє дії щодо установлення особи заявника тощо. За результатами проведеної перевірки працівник територіального підрозділу ДМС складає висновок за заявою про втрату паспорта за формою згідно з додатком 11 до цього Тимчасового порядку, який затверджується керівником цього підрозділу. У висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.
З наданих до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що для оформлення паспорта у формі книжечки позивачем подано відповідну заяву, ксерокопію викраденого паспорта та довідку з місця проживання.
Тобто, позивачем не подано всі необхідні документи, передбачені Тимчасовим порядком №456.
До матеріалів справи позивач надала Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого вбачається, що 20.12.2019 невстановлена особа, знаходячись у м. Києві, а саме у вагоні потягу за напрямом Запоріжжя-Київ, таємно, шляхом вільного доступу з кишені сумки виклала належних позивачу мобільний телефон. При цьому, суд звертає увагу, що даний Витяг не містить відомостей про викрадення у позивача паспорта громадянина України.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Разом з тим, враховуючи неподання позивачем повного пакету документів, передбаченого Тимчасовим порядком №456, зокрема, фотокарток, платіжного документа з відміткою банку про сплату державного мита або оригінала документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта), витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про факт викрадення паспорта на території України тощо, без належної перевірки поданих документів, зобов'язання відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки є передчасним.
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки замість втраченого відповідно до Положення №2503-ХІІ, з урахуванням висновків суду про те, що позивач має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Згідно з ч.1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Дніпровський районний відділ у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки замість втраченого від 4 січня 2020 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, з урахуванням висновків суду про те, що позивач має право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце поживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Дніпровський районний відділ у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69041, м.Запоріжжя, вул.С.Синенка, 12 А.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2020 року.
Суддя М.О. Семененко