ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2020Справа № 910/18980/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код: 19030825)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» (03083, м.Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 119Б, ідентифікаційний код: 20027125)
про стягнення 10149,19 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» про стягнення 10149,19 грн., з яких 8017,13 грн. основного боргу, 1431,79 грн. пені та 700,27 грн. інфляційних втрат.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідач не у повному обсязі сплатив до державного бюджету 30% орендної плати, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 8017,13 грн (за період з листопада 2019 року по жовтень 2018 року). Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1431,79 грн. пені та 700,27 інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2020 позовну заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву залишено без руху; надано Позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду відповідних доказів.
11.01.2020 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 відкрито провадження у справі №910/18980/19; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.01.2020 направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 20.01.2020 та 27.01.2020 уповноваженим особам Сторін ухвали суду від 15.01.2020..
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30 травня 2003 року між Державним підприємством "Наш Дім" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імакс Лтд" (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 36 (надалі- договір), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 26,9 м.кв., розміщене за адресою м. Київ, вул. Предславінська, 34, яке обліковується на балансі ДП «Наш Дім», вартістю за експертною оцінкою станом на 30.11.2002 - 54600,00 грн. (а.с.9-11)
Згідно п. 2.1. договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акту приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата встановлюється згідно Методики розрахунку і порядку використання орендної плати, затвердженою Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць 482,00 грн.
Орендна плата перераховується орендарем до 12 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 30 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 70 % - на розрахунковий рахунок орендодавця (п.3.3 договору).
Відповідно до п. 5.2. Договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно п. 10.1. договору цей договір укладено строком на три роки, що діє з 30.05.2003 по 30.05.2006.
Пунктом 10.5. договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Судом встановлено, що Державним підприємством "Наш Дім" передано, а відповідач прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення, площею 26,9 м.кв., розміщене за адресою м. Київ, вул. Предславінська, 34, що перебуває на балансі ДП «Наш Дім».
31.10.2018 між Державним підприємством "Наш Дім" та Відповідачем укладено Договір про припинення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №36 від 30.05.2003, в якому сторони дійшли згоди, що чинність Договору оренди №36 від 30.05.2003 є припиненою за взаємною згодою сторін з 31.10.2018. (а.с. 19).
За актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 31.10.2018 відповідач повернув, а Державне підприємство "Наш Дім" прийняло з користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення, площею 26,9 м.кв., розміщене за адресою м. Київ, вул. Предславінська, 34, яке обліковується на балансі ДП «Наш Дім».
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказав на те, що відповідач не у повному обсязі сплатив до державного бюджету 30% орендної плати, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 8017,13 грн. (за період з листопада 2017 року по жовтень 2018 року). Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1431,79 грн. пені та 700,27 інфляційних втрат
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди державного майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з частиною 2 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
У п. 3.1 Договору оренди №36 від 30.05.2003 зазначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - 482,00 грн.
Згідно з п. 3.2 Договору оренди №36 від 30.05.2003 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
У п. 3.3 Договору оренди №36 від 30.05.2003 сторонами погоджено, що орендна плата перераховується орендарем до 12 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 30 % орендної плати перераховується орендарем до державного бюджету; 70 % - на розрахунковий рахунок орендодавця.
Судом встановлено, що за період з листопада 2017 року по жовтень 2018 року заборгованість відповідача по орендній платі до державного бюджету становить 8017,13 грн, що відображено у розрахунку заборгованості, долученому позивачем до позовної заяви.
Перевіривши викладені позивачем розрахунки 30% місячного розміру орендної плати, суд дійшов висновку, що вони відповідають порядку та способу нарахування, які встановлені умовами Договору оренди №36 від 30.05.2003, та є обґрунтованими.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, власного контррозрахунку не наведено, доводів позивача, які викладені у позовній заяві, не спростовано.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, враховуючи встановлений у п. 3.3 Договору оренди №36 від 30.05.2003 порядок виконання відповідачем (орендарем) свого обов'язку зі сплати орендних платежів, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач не у повному обсязі сплатив 30% орендних платежів за період з листопада 2017 року по жовтень 2018 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 8017,13 грн.
Доказів сплати грошових коштів у сумі 8017,13 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» у сумі 8017,13 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема відповідачем не надано суду доказів сплати позивачу грошових коштів у розмірі 8017,13 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» суми основного боргу у розмірі 8017,13 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1431,79 грн. за період нарахування з 08.11.2018 по 08.05.2019.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).
Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін), або стягнення пені за невиконання основного зобов'язання передбачено законом.
Як вбачається з п. 3.5 Договору оренди №36 від 30.05.2003, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується до бюджету та орендодавцю відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 08.11.2018 по 08.05.2019 у розмірі 1431,79 грн.. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 700.27 грн. за період з грудня 2017 року по лютий 2019 року.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, у розмірі 700,29 грн., нарахованих за період з грудня 2017 року по лютий 2019 року (включно), що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у розмірі 641,34 грн. згідно з вірним арифметичним розрахунком.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» про стягнення 10149,19 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» (03083, м.Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 119Б, ідентифікаційний код: 20027125) до Державного бюджету України (одержувач - УК у Шевченківському районі м. Києва, код 37995466, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), р/р 31117094026011, КЕКД 22080300, назва - плата за оренду іншого державного майна) суму основного боргу у розмірі 8017,13 грн. (вісім тисяч сімнадцять грн.. 13 коп.), пеню в розмірі 1431,79 грн. (одна тисяча чотириста тридцять одна грн. 79 коп.), інфляційні втрати у розмірі 641,34 грн. (шістсот сорок одна грн. 34 коп.)
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМАКС ЛТД» (03083, м.Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 119Б, ідентифікаційний код: 20027125) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 50-Г; ідентифікаційний код: 19030825) судовий збір у розмірі 1909,86 грн. (одна тисяча дев'ятсот дев'ять грн. 86 коп.)
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 07 квітня 2020 року.
Суддя О.В. Чинчин