проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"07" квітня 2020 р. Справа № 922/2585/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є.
за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.
за участю представників :
від стягувача - Кривенко Е.Ю., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 21/2022 від 04.04.19; ордер серія ХВ № 1971 від 07.04.19; довіреність (діє до 01.12.20) № б/н від 01.12.19
від боржника - не з'явився
від органу ДВС - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (вх. № 634 Х/3) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.02.2020 (повний текст складено 05.02.2020) у справі № 922/2585/19
за скаргою ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на дії приватного виконавця Шевцова Ігоря Вікторовича при виконання рішення суду по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "А.С.ГРУП", м. Київ
до ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м. Дніпро
про стягнення 2 801 830,19 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.02.2020 у справі № 922/2585/19 в задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" вх. № 1537 від 21.01.2020 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги ПрАТ "Дніпровський тепловозоремонтний завод" на дії приватного виконавця Шевцова Ігоря Вікторовича при виконання рішення суду, виходячи з того, що скаржник є самостійною юридичною особою, а АТ «Укрзалізниця» не є боржником у вказаних виконавчих провадженнях і володіє не скаржником, а корпоративними правами емітента, а отже у приватного виконавця були відсутні підстави повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п .9 ч. І ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
24.02.2020 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.02.2020 у справі № 922/2585/19, в якій апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати.
- Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. щодо винесення постанови у виконавчому провадженні № 60991100 про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100.
-Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про стягнення з боржника основної винагороди від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 16.01.2020 у виконавчому провадженні №60991100.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про арешт коштів боржника від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцовим І.В. в порушення вимог пункту ІІІ Закону від 02.10.2019 № 145-ІХ та п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» здійснено відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 26.12.2019 у справі № 922/2585/19.
При цьому апелянт зазначає, що відповідно до Статуту ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" є 100% власністю АТ «Українська залізниця». Отже, на думку апелянта, Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягає приватизації» від 02.10.2019 № 145-ІХ встановлено заборону вчиняти виконавчі дії стосовно АТ «Українська залізниця», а тому всі відкриті виконавчі провадження, в тому числі і ВП № 60991100, де боржником є АТ «Українська залізниця», або підприємства, що йому належать, підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2020 у справі № 922/2585/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 апеляційну скаргу залишено без руху для усунення встановлених судом недоліків скарги та надано апелянту десятиденний строк для надання до суду- доказів сплати судового збору за звернення з апеляційною скаргою у встановленому законом порядку та розмірі.
06.03.2020 до Східного апеляційного господарського суду від ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" надійшла заява про усунення недоліків та на виконання вимог ухвали від 25.02.2020 апелянтом надано докази сплати судового збору, а саме: платіжне доручення № 10289 від 02.03.2020 про сплату судового збору в розмірі 2102,00 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 07.04.2020 об 10:00 год.
Боржник та приватний виконавець своїм правом на участь в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги не скористалися, про час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду (ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків відповідно до вимог ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників боржника та приватного виконавця, за наявними матеріалами.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 124 Конституції України та ст.ст. 18, 326 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 позов ТОВ А.С. ГРУП до ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" задоволено повністю.
Стягнуто з ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь ТОВ "А.С. ГРУП" суму заборгованості у загальному розмірі 2 801 830,19 грн., що складається з:
- суми основної заборгованості за договором № 16254 від 09.11.2016 у розмірі 342 757,44 грн., 17 137,88 грн. пені, 21 156,75 грн. річних, 66 666,13 грн. інфляційних;
- суми основної заборгованості за договором № 17049т від 18.05.2017 у розмірі 1 229 482,88 грн., 99585,57 грн. пені, 70 620,74 грн. річних, 222 576,85 грн. інфляційних;
- суми основної заборгованості за договором № 17032т від 07.04.2017 у розмірі 512 732,84 грн., 29 921,15 грн. річних, 98 594,92 грн. інфляційних, 54 572,29 грн. штрафу.
Стягнуто з ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь ТОВ "А.С. ГРУП" 42 027,45 грн. судового збору.
На виконання вказаного рішення Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ від 26.12.2019.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, приватним виконавцем Шевцовим І.В. було відкрито два виконавчих провадження:
1. Номер за АСВП 60991100 з виконання наказу №922/2585/19 від 26 грудня 2019 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод (скаржник) на користь стягувача 2801830, 19 грн.
2. Номер за АСВП 60991958 з виконання наказу №922/2585/19 від 26 грудня 2019 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод на користь стягувача 42027,45 грн. судового збору.
Виконавчі дії за вказаними виконавчими провадженнями здійснювались в рамках зведеного виконавчого провадження за АСВП №60992473.
Як встановлено судом першої інстанції, 20 січня 2020 року скаржником самостійно, на виконання постанов приватного виконавця (у тому числі і оскаржуваних) у вказаних виконавчих провадженнях, на депозитний рахунок приватного виконавця, були сплачені грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 20 січня 2020 року №№9664, 9665, 9663, 9666, 9667, 9668.
20 січня 2020 року приватним виконавцем, виконавчі провадження за номерами АСВП 60991100, 60991958 було завершено повним фактичним виконанням на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
21.01.2020 до Господарського суду Харківської області надійшла скарга боржника вх. № 1537 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова Ігоря Вікторовича, в якій він просив суд:
- Визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. щодо винесення постанови у виконавчому провадженні № 60991100 про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про відкриття виконавчого провадження від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про стягнення з боржника основної винагороди від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 16.01.2020 у виконавчому провадженні №60991100.
- Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. про арешт коштів боржника від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100.
Зазначена скарга мотивована тим, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", яким встановлено заборону вчиняти виконавчі дії стосовно АТ Українська залізниця, а тому, на думку скаржника, всі відкриті виконавчі провадження, в тому числі і ВП№60991100 де боржником є АТ Укрзалізниця або підприємства, що йому належать підлягають завершенню, а виконавчий документ поверненню стягувачу на підставі п.9 ч.І ст.37 Закону України Про виконавче провадження
За приписами статті 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі "Ліпісвіцька проти України" однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковим та таким, що підлягає виконанню, судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесене, "законне сподівання" на те, що заборгованість буде їй сплачено, та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі "Фуклєв проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України" достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У пілотному рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009, № 40450/04, п.п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
У п. 3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017 у справі "Бурмич та інші проти України", заява № 46852/13 та інші, Велика Палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12 143 заяви, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатись відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.
Таким чином, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини, держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2019 у справі № 922/2585/19, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи зі змісту частини першої статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, при цьому детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.
Пункти 4 та 5 розділу ІІІ цієї Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:
- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа;
- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, а тому з огляду на наведені правові норми колегія суддів дійшла висновку, що приватний виконавець, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, діяв у відповідності до норм чинного законодавства.
Також, дії приватного виконавця щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 16.01.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 16.01.2020, про арешт коштів боржника від 16.01.2020 у виконавчому провадженні № 60991100 узгоджуються з вимогами ст.ст. 18, 26, 27, 42, 45, 56 Закону України «Про виконавче провадження» та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
В апеляційній скарзі, боржник посилається на те, що Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 02.10.2019 року 145-ІХ встановлено заборону вчиняти виконавчі дії стосовно АТ «Українська залізниця», а тому вважає, що всі відкриті виконавчі провадження, в тому числі і ВП№60991100 де боржником є АТ «Укрзалізниця» або підприємства, що йому належать підлягають завершенню, а виконавчий документ поверненню стягувачу на підставі п.9 ч.І ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
З приводу наведених апелянтом доводів суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (Закон № 145-ІХ ).
Згідно з п. 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Колегією суддів встановлено, що до додатку 2 "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20.10.2019 включено АТ "Укрзалізниця" (код 40075815).
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням заборони, встановленої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, законодавцем в основу положення, визначеного пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 145-ІХ, було покладено як принцип обов'язковості виконання рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто вказаною нормою Закону № 145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, а саме грошові кошти та товари, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Колегія суддів звертає увагу, що Приватне акціонерне товариство «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод», яке є боржником у виконавчому провадженні, не входить до переліку підприємств, затверджених Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», а скаржник в свою чергу довільно трактує норми Закону № 145-ІХ, оскільки даний Закону не містить жодного застереження щодо підприємств, які належать АТ "Укрзалізниця". В той час, як скаржник є самостійною юридичною особою, а АТ Укрзалізниця не є боржником у вказаних виконавчих провадженнях.
Зі статуту боржника вбачається, що ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" є юридичною особою та діє відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про акціонерні товариства", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", інших законодавчих та нормативно-правових актів України (п. 1.2). Товариство діє на принципах повної господарської самостійності та самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань (п. 3.9). Товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім обмежень, визначених законодавством (п. 3.11). Товариство не відповідає за зобов'язаннями свого акціонера. Акціонер не відповідає за зобов'язаннями товариства і несе ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що йому належать (п. 3.12).
Вказані обставини спростовують доводи скаржника про порушення приватним виконавцем приписів Закону України Про виконавче провадження та Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" та про заборону на звернення стягнення на грошові кошти боржника - ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» у виконавчому провадженні № 60991100.
З огляду на викладене, доводи скаржника щодо неправомірних дій приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Шевцова І.В. у виконавчому провадженні № 60991100 не знайшли свого підтвердження.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на дії державного виконавця.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимогу детально відповідати на кожен довод. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Встановлені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування оскаржуваної ухвали, а тому відхиляються судом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Колегія суддів вважає, що ухвала Господарського суду Харківської області від 05.02.2020 року прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в ухвалі суду законних та обґрунтованих висновків, в зв'язку з чим підстав для скасовування або зміни оскаржуваної ухвали не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на ухвалу Господарського суду Харківськоїобласті від 05.02.2020 у справі № 922/2585/19 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 05.02.2020 у справі № 922/2585/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 08.04.2020.
Головуючий суддя А.М. Білецька
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя О.Є. Медуниця